Постмодернізм

 

Постмодернізм — загальна назва сукупності літературних тенденцій другої половини XX — початку XXI ст., що виникли після модернізму. Постмодернізм став реакцією на ідеологічну кризу гуманізму після Другої світової війни, також увібрав аван­гардистську «втому від культури», пересиченість культури («все вже написано»).

Уперше термін «постмодернізм» згадується в 1917 р., але поширився він лише наприкінці 1960-х рр. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм» та ін.).

Визначальні риси постмодернізму:

•      культ незалежної особистості;

•      потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

•      прагнення поєднати, взаємодоповнити істини людей, націй, культур, релігій, філософій;

•      бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

•      використання підкреслено ігрового стилю;

•      химерне переплетення різних стилів оповіді;

•      суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

•      сюжети творів — натяки на відомі сюжети літератури попе­редніх епох;

•      присутній образ оповідача;

•      іронічність та пародійність.

В українській літературі постмодернізм став реакцією на дик­тат соцреалізму, органічно поєднавшись з неоавангардизмом. Пред­ставники: Ю. Андрухович, О. Ірванець, Ю. Іздрик, Т. Прохасько, О.   Ульяненко, С. Процюк, В. Медвідь, О. Забужко та ін.