Метафора

 

Метафора (від гр. metaphorа — перенесення) — один з най­поширеніших тропів і засобів творення художньо-образної мови, оснований на принципі схожості. В основі метафори — здатність слова до своєрідного подвоєння в мові номінативної функції.

У метафорі виділяють низку аспектів:

• наочний — уподібненні за допомогою метафори реали утворю­ють «наочні пари», у яких загальною ознакою можуть бути колір, форма й інші властивості;

• логічний — метафора як операція з супідрядними поняттями;

• психологічний — метафора як асоціація вистав, що нале­жить до різних сфер сприйняття,— зорової, слухової, смако­вої («кислий настрій»),

• лінгвістичний — трактування метафори з погляду семасіоло­гії, граматики, стилістики;

• літературознавчий — метафора як поетичний засіб, її залеж­ність від творчої індивідуальності, напряму, національної культури.

Сфери вживання метафори: мова нехудожня — стилі повсяк­денно-побутовий, газетно-публіцистичний, науково-популярний (про сіль: «їстівний камінь»); мова художня — фольклор (багато загадок і прислів’їв метафоричні) й художня література, особ­ливо поезія.

Поетичні метафори, які відображають емоційний стан, допус­кають багатообразне розуміння й часто близькі до символу. Мета­фори можуть бути одиничними й розгорнутими, такими, що охо­плюють низку фраз, абзаців.