Види і жанри народної творчості.

 

Усна народна творчість багата та різноманітна. Існує декілька видів усної народної творчості. Це казки, прислів’я, приказки, пісні, загадки, байки, народні балади, думи, народні романси, анекдоти тощо.

Усі жанри усної народної творчості дуже цікаві для вивчення та їхнього охарактеризування, але наразі хочу представити характеристику лише трьом жанрам творчості нашого народу.

1)    Прислів’я та приказки.

Приказка – жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів’я, але без висновку, і вживається в переносному значенні.

Прислів’я – жанр фольклорної прози, короткий художній твір узагальнюючого характеру, що являє собою сталий образний вислів у формі логічно завершеного повного судження (речення) з висновком, складається переважно з двох частин і, як правило, вживається в переносному значенні.

Прислів’я та приказки схожі між собою і становлять по суті один жанр народної творчості. Відмінність між ними полягає, головним чином, в тому, що прислів’я висловлюють більш повні твердження, які містять у собі певне міркування і висновок, а приказка – лише натяк на висновок… Приказка може перетворитись на прислів’я, коли міркування, дане натяком, набуде розширеності, узагальненості.

Тематика прислів’їв і приказок різноманітна, зміст їхній невичерпно багатий. Це своєрідно крилата енциклопедія, що охоплює всі сфери життєдіяльності українського народу: уявлення про світобудову, час, про рослини, тварин, господарську працю, взаємини між людьми.

Українських народних прислів’їв та приказок зібрано сотні тисяч. Одним з перших збирачів народної афористики були літописці Київської Русі, а також автори славетних творів художньої літератури, козацьких літописів. Окрему сторінку в збиранні прислів’їв та приказок започаткував видатний поет другої половини XVII ст. Климентій Зинов’їв, зафіксувавши півтори тисячі зразків народної мудрості. Його збірка «Приповісті Посполиті» стала першою солідною публікацією цього безсмертного матеріалу.

Українські народні прислів’я і приказки, влучні народні поетичні вислови — один з найпоширеніших і найдійовіших жанрів усної народної поетичної творчості. Це образні шедеври, створені народом, перевірені життєвим досвідом багатьох поколінь і відшліфовані протягом віків. У них у гранично стислих утворах народної мудрості вкладено глибокий зміст, вдало сформульовано великий досвід народу в різних сферах його життєдіяльності.

Час виникнення багатьох прислів’їв і приказок сміливо можна віднести до сивої давнини. Уже в перших писемних пам’ятках Київської Русі — літописах — зустрічаємо записи народних афоризмів. Є вони і в «Слові о полку Ігоревім» і в житіях та інших творах стародавньої літератури.

Люди здавна фіксували свої спостереження як над явищами природи, так і над різними сферами життєдіяльності в коротких влучних висловах, які, як на крилах, перелітали із століття в століття, від покоління до покоління. В них з безодні часів дійшли до нас і своєрідне тлумачення явищ природи, і знання життя, і радість, і страждання людське, сміх і сльози, любов і гнів, правда і кривда, чесність і обман, працьовитість і лінивство, краса і потворність... Народ — творець прислів’їв і приказок — споконвіку використовував їх у боротьбі проти гнобителів, проти різного роду суспільних вад і пороків. Із жодного жанру усної народної творчості не можна так зрозуміти народне життя, як із народних прислів’їв і приказок. Вони містять у собі поради та повчання і мають велике суспільне значення.

Українські народні прислів’я та приказки живуть активним і безперервним життям. Постійно народжуються нові і зникають старі, що віджили свій вік і не мають у сучасному суспільстві основи для існування.

Немає, напевне, такої людини, яка б у своєму житті не користувалася цими образними поетичними шедеврами. На Гуцульщині побутує дуже багато прислів’їв і приказок, влучних, дотепних висловів. Талановиті гуцули створюють нові, які приживаются і збагачують невичерпну скарбницю цього цікавого дійового жанру фольклору.

2)    Казки.

Казка — малий епічний жанр, корені якого сягають в усну народну творчість. В основу казки покладено вигадані, фантастичні чи авантюрні події. Кінцівка є переважно оптимістичною: добро перемагає зло.

Жанр усної народної прози: епічні оповідання алегоричного, повчально-розважального, чарівно-фантастичного, героїчного або побутового змісту з установкою на вигадку.

Перші записи українських народних казок були здійснені І. Срезневським у 1829 р., М. Костомаровим у 1843 році, І. Головацьким в альманасі «Вінок русинам на обжинки» у 1847 р. Дослідження цього жанру розпочав Й.Бодянський книгою «Наськіукраїнські казки» в 1835 році. Казки збирали, систематизовували, досліджували М.Максимович, П.Куліш, Д.Мордовець, К.Шейковський, М.Драгоманов, П.Чубинський та ін. У 1857 році П. Куліш видає «Записки о Южной Руси», казки є складовою частиною цієї книги.

Основні види українського казкового епосу. Умовно український казковий епос поділяють на казки про тварин, чарівні та соціально-побутові. Існують також новелістичні, гумористичні казки, казки-легенди, казки-анекдоти, казки-притчі. Провести межу між різними видами казок досить важко. У казках про тварин часто наявний чарівний елемент, одухотворення предметів і явищ навколишнього світу, в багатьох чарівних казках діють тварини, наявна пригода, повчання, мораль. У чарівних казках дія відбувається у вигаданому світі, в соціально-побутових – усе неймовірне відбувається в реальному світі, елемент чарівного поданий у таких казках як своєрідний художній прийом, що допомагає повніше розкрити деякі явища дійсності, розвиток суспільного життя.

Учені багатьох країн прагнуть проникнути в таємницю схожості сюжетів, персонажів казок різних країн світу. Серед теорій, які вони пропонують, найбільш популярна – міфологічна (автори: брати Грімм, О.Афанасьєв, Ф.Буслаєв). Усі казки розвинулись з прадавнього міфу, переказу про явища природи, про різні події, про богів. Інша теорія – міграційна: казки «мандрують» по світу (автори: Т.Бенфей, C.Ольденбург). В.Пропп стверджував, що казка – це твір історичний, оскільки вона неодмінно відображає певний етап життя народу, який її склав.

Національна специфіка казок. Казка фіксує національні традиції. Мотиви, теми, образи, мова казок як невід’ємної складової частини усної народної творчості представляють самостійний світ, особливий для кожного народу, що впродовж історії розвивався у певних суспільно-економічних умовах.

Сторінка 1 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>