Художній образ
Зміст
1. Художній образ: значення терміна
2. Властивості художнього образу
3. Типологія (різновиди) художніх образів
4. Художні тропи
5. Художні образи-символи
1. Художній образ: значення терміна
У самому загальному сенсі образ – це чуттєве уявлення певної ідеї. Образами іменуються емпіричні сприймаються і справді чуттєві в літературному творі об'єкти. Це образи зорові (картини природи) і слухові (шум вітру, шелест очеретів). Нюхові (запахи парфумів, аромати трав) і смакові (смак молока, печива). Образи дотикові (дотику) та кінетичні (що мають відношення до руху). За допомогою образів письменники позначають у творах картину світу і людини; виявляють рух, динаміку дії. Образом також є якесь цілісне освіту; втілена в предметі, явищі чи людині думку.
Художнім стає не всякий образ. Художність образу полягає в його особливому – естетичному – призначення. Він знімає красу природи, тваринного світу, людини, міжособистісних відносин; відкриває таємне досконалість буття. Художній образ призивається свідчити про прекрасне, яке служить загальному благу та затверджує світову гармонію.
В аспекті структури літературного творіння художній образ – це найважливіший складовий елемент його форми. Образом іменується візерунок на «тілі» естетичного об'єкта; головна «передає» шестерня художнього механізму, без якої неможливий розвиток дії, розуміння сенсу. Якщо художній твір – основна одиниця літератури, то художній образ – основна одиниця літературного творіння. За допомогою художніх образів моделюється об'єкт відображення. Образом виражаються предмети пейзажу і інтер'єру, події і вчинки героїв. В образах проступає задум автора; втілюється головна, узагальнююча ідея.
Так, у феєрії О. Гріна «Червоні вітрила» головна у творі тема любові відображається в центральному художньому образі – червоні вітрила, що означають піднесене романтичне почуття. Художнім чином є море, в яке вдивляється Ассоль, очікуючи білий корабель; запущений, незатишний трактир Меннерса; зелений жучок, що повзе по рядку зі словом «дивись». В якості художнього образу (образу заручення) виступає перша зустріч Греєм Ассоль, коли молодий капітан надягає на палець кільце своєї нареченої; оснащення корабля Грея червоними вітрилами; розпивання вина, якого ніхто не повинен був пити і ін
Виділені нами художні образи: море, корабель, яскраво-червоні вітрила, трактир, жучок, вино – це найважливіші деталі форми феєрії. Завдяки цим деталям твір О. Гріна починає «жити». Воно отримує головних дійових осіб (Ассоль і Грея), місце їх зустрічі (море), а також її умова (корабель з червоними вітрилами), засіб (погляд з допомогою жучка), результат (заручення, весілля).
За допомогою образів письменник стверджує одну нехитру істину. Вона в тому, «щоб робити так звані чудеса своїми руками».
В аспекті літератури, як виду мистецтва, художній образ – це центральна категорія (а також символ) літературної творчості. Він виступає універсальною формою освоєння життя і одночасно методом її осягнення. У художніх образах осмислюється громадська діяльність, конкретно-історичні катаклізми, людські почуття і характери, духовні устремління. У цьому аспекті художній образ не просто замінює позначуване ним явище або узагальнює його характерні риси. Він оповідає про реальні факти буття; пізнає їх у всьому різноманітті; проявляє їх сутність. Художнім чином прочерчиваются моделі буття, вербалізуються неусвідомлені інтуїції і прозріння. Він стає гносеологічним; прокладає дорогу до істини, першообразу (у цьому значенні ми і говоримо про образ чого-небудь: світу, сонця, душі, Бога).
Так, функцію «провідника» до Першообразу всього сущого (божественному образу Ісуса Христа) набуває ціла система художніх образів в оповіданні І. А. Буніна «Темні алеї», де йдеться про несподівану зустріч головних героїв: Миколи і Надії, колись пов'язаних узами гріховної любові і блукали в лабіринті чуттєвості (в «темних алеях», за автором).
Образна система твору будується на різкому протиставленні Миколая (аристократа і генерала, який спокусив і кинув кохану) і Надії (селянки, господині заїжджого двору, яка так і не забула, не пробачила свого кохання).
Зовнішність Миколи, незважаючи на його похилий вік, майже бездоганна. Він як і раніше гарний, елегантний і підтягнутий. В його особі мабуть читається відданість своїй справі і вірнопідданість. Однак все це тільки беззмістовна оболонка; порожній кокон. В душі блискучого генерала – тільки бруд і «мерзоту запустіння». Герой постає людиною егоїстичним, холодним, черствим і не здатні на вчинок навіть для досягнення свого особистого щастя. У нього немає ніякої піднесеної мети, ніяких духовно-моральних прагнень. Він пливе по волі хвиль, він помер душею. У прямому і переносному сенсі Миколай мандрує «брудній дорозі» і тому сильно нагадує у письменника власний «закидати брудом тарантас» зі схожим на розбійника кучером.
Зовнішність Надії, колишньої коханої Миколи, навпаки, мало приваблива. Жінка зберегла сліди колишньої краси, але перестала стежити за собою: розтовстіла, змарніла, «збабіти». Проте в душі Надія зберегла надію на краще і навіть любов. У будинку героїні чисто, тепло і затишно, що свідчить не про просту ревності чи піклуванням, а й про чистоту почуттів і думок. А «новий золотистий образ (ікона – П. К.) в кутку» чітко позначає релігійність господині, її віру в Бога і в Його Промисел. За наявності цього образу читач здогадується, що Надія знаходить справжнє джерело Добра і всякого Блага; що вона не вмирає в гріху, але відроджується в життя вічне, що дається їй це ціною важких душевних страждань, ціною відмови від самої себе.
Необхідність протистояння двох головних героїв оповідання виникає, за автором, не тільки через їх соціальної нерівності. Контраст підкреслює різну ціннісну орієнтацію цих людей. Він показує згубність проповедуемого героєм байдужості. І одночасно стверджує велику силу явленої героїнею любові.
За допомогою контрасту Бунін досягає й інший, глобальної мети. Автор акцентує центральний художній образ – ікону. Ікона, що зображує Христа, стає у письменника універсальним засобом духовно-морального перетворення характерів. Завдяки цьому образу, що споруджують з Першообразу, рятується Надія, поступово забуваємо про кошмарних «темних алеях». Завдяки цьому Образу стає на шлях порятунку і Микола, цілує руку коханої і тим самим, який одержує прощення. Завдяки цьому Образу, у якому герої знаходять повне заспокоєння, замислюється про своє життя і сам читач. Образ Христа виводить його з лабіринту чуттєвості до ідеї Вічності.
Інакше кажучи, художній образ – це узагальнена картина людського життя, повністю змінена у світлі естетичного ідеалу митця; квінтесенція творчо пізнаваною дійсності. У художньому образі присутній установка на єдність об'єктивного і суб'єктивного, індивідуального і типового. Він являє собою втілення громадського або особистого буття. Художнім іменується також будь-який образ, що володіє наочністю (чуттєвим виглядом), внутрішньою сутністю (сенсом, призначенням) і чіткою логікою саморозкриття.
2. Властивості художнього образу
Художній образ має в своєму розпорядженні особливими характерними ознаками (властивостями), притаманними тільки йому одному. Це:
1) типовість,
2) органічність (жвавість),
3) ціннісна орієнтація,
4) недомовленість.
Типовість виникає на грунті тісного зв'язку художнього образу з життям і припускає адекватність відображення буття. Художній образ стає типом у тому випадку, якщо узагальнює характерні, а не випадкові риси; якщо моделює справжній, а не надуманий відбиток реальної дійсності.
Так, наприклад, відбувається з художнім образом старця Зосими з роману Ф.М. Достоєвського «Брати Карамазови». Названий герой – найяскравіший типовий (збірний) образ. Письменник кристалізує цей образ після ретельного вивчення чернецтва як способу життя. При цьому орієнтується не на один прототип. Фігуру, вік і душу Зосими автор запозичує у старця Амвросія (Гренкова), з яким особисто зустрічався і розмовляв у Оптиної. Зовнішність Зосими Достоєвський бере з портрета старця Макарія (Іванова), який був наставником самого Амвросія. Розум і дух «дістаються» Зосимі від святителя Тихона Задонського.