Гротеск

 

Гротеск (фр. grotesque — химерний, незвичайний, від італ. grotta — грот, печера) — вид художньої образності, для якого характерними є: 1) фантастична основа, тяжіння до особливих, незвичайних, ексцентричних, спотворених форм (звідси, зв’язок Г. із карикатурою й огидним); 2) поєднання в одному предметі або явищі несумісних, різко контрасних якостей (комічного з трагічним, реального з фантастичним, піднесено-поетичного з грубо натуралістичним), що веде до абсурду, робить неможливою логічну інтерпретацію гротескного образу; 3) заперечення усталених художніх і літературних норм (звідси зв’язок Г. з пародією, травестією, бурлеском); 4) стильова неоднорідність (поєднання мови поетичної з вульгарною, високого стилю з низьким і т.п.). Г. відкрито й свідомо створює особливий — неприродний, химерний, дивний світ: саме таким показує його читачеві автор (на відміну від фантастичного світу як умовно-реального). Термін Г. походить від знайдених на межі XV-XVI ст. Рафаелем Санті у римських підземних гротах химерних настінних малюнків з поєднанням рослинних і тваринних форм. Г. використовувався ще в міфології та античній літературі (Аристофан, Плавт).

На Г, ґрунтуються ренесансні твори “Гаргантюа і Пантагрюель” Ф.Рабле і “Похвала глупоті” Е.Роттердамського, просвітницький твір “Мандри Гуллівера” Дж.Свіфта, романтичні твори Е.-Т.-А.Гофмана (“Повелитель блох”, “Крихітка Цахес”). Дуже поширеним Г. стає у XX ст., особливо у творах модерного спрямування: відновлюються старі традиції Г., з’являються його нові форми (Ф.Кафка, І.Еренбург, Б.Брехт, В.Маяковський, В.Гомбрович, С.Мрожек, Юрій Клен). Елементи Г. наявні у сатиричних творах Т.Шевченка. Гротескними є “Ботокуди” та “Доктор Боссервісер” І.Франка, “Досвід коронації” К.Москальця, “Московіада” Ю.Андруховича. Цікаві приклади Г. спостерігаються у творчості М.Бажана на межі 20-30-х (“Розмова сердець”, “Гетто в Гумані”, “Сліпці” та ін.), а також у поемі “Гофманова ніч”:

Ось він сидить, цей куций Мефістофель,
Недобрих учт похмурий бенкетар.
Ах, що йому до жінчиних пантофель,
Врядовницьких чинів, і орденів, і чвар!
Ковтає мовчки дим, вино слизьке і слину,
Мовчить, і дивиться, і гне свою живу,
Загострену, мов голий нерв, брову,
Неначе сласний кіт худу і хтиву спину.
Тож він — гігантський кіт, улесливо солодкий,
То ж він — замучений уявою маньяк,
В гурті розпутників, поетів і кривляк
Сидить з лицем диявола й девотки.

Г. різниться і від алегорії, за якою будується раціональне іносказання.