Паралелізм

 

Паралелізм (грецьк. parallelos — той, що рухається поряд) — аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину. Найчастіше трапляється у синтаксичних ситуаціях, відомих із фольклорної традиції, принаймні за піснями легендарної Марусі Чурай, в яких витворюється психологічний П.:

Як ми кохалися, як зерно в горісі,
Тепер розійшлися, як туман по лісі!
Як ми кохалися, як голубів пара,
Тепер розійшлися, як чорная хмара!

На відміну від порівняння П. виконує композиційну функцію, пов’язує певні мотиви чи елементи стилю у художньому творі, особливого значення йому надається у ліричному сюжеті, зокрема від доби романтизму, коли пейзаж втратив риси описовості, набувши лірично-емоційної специфіки} Досить поширеним був цей прийом в українській поезії. Так, вірш І. Франка “Червона калино, чого в лузі гнешся…” побудований на основі прямого тематично-синтаксичного двочленного П., притаманного народним пісням. Водночас розрізняються строфічний П., як у ряді сатиричних поезій В. Самійленка (“Ельдорадо”), ритмічний (“Замість сонетів і октав” П. Тичини, де враховується принцип чергування строфи та антистрофи), звуковий, часто у вигляді панторими. Подеколи поряд із прямим П. вживається і зворотний П., де, попри частку “не”, підкреслюється не відмінність, а збіг основних рис зіставлюваних явищ:

Не милуй мене шовково,
Ясносоколово

(П. Тичина).