Риторичне звертання

 

Риторичне звертанняриторичне звернення — риторична фігура, яка полягає в тому, що висловлення адресується до неживого предмета, абстрактного поняття, відсутньої особи, чим посилюється його виразність.

Це звертання, яке не має на меті дійсного контакту з особою, предметом або явищем, до якого звертаються, і служить лише для того, щоб привернути до нього увагу читача й висловити ставлення мовця. Наприклад:

«Україно моя! Чисті хвилі ланів,
Променисті міста, голубінь легкокрила!
Україно! Сьогодні звірів-ворогів
Ти грудьми вогняними зустріла»
(М. Рильський)

Використовується для називання співрозмов­ника в уявному діалозі. Оформляється словом чи словосполученням у кличному відмінку час­то з додаванням прикладок.

Риторичне звертання може стосува­тися живої істоти, узагальненого образу, явища природи, предмета, топоніма чи імені особо­вого. Текстова відповідь на звертання не пе­редбачається, оскільки вона вміщена в самому звертанні. Риторичне звертання призначене викликати певну ек­спресію, задану темою і запрограмованістю на піднесено-поетичний або розмовний стиль усього твору чи його частини.

Вживається в усній народній твор­чості: «Гей, панове-молодці, козаки запорож­ці!»; «Гей, кобзо моя, Дружино моя, Бандуро моя мальована!»; «Ой, галочки-сизоперочки!»; широко представлене в мові поетичних творів української літератури і як фольклорна ремінісценція, і як засіб інди­відуальної поетики слова: «О люди! Люди небораки!» (Тарас Шевченко); «О степу! О Луже Великий!» (Василь Еллан-Блакитний); «Благословенна будь, моя незаймана дівиця Десно... Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі». (Олександр Довженко).