Риторичне запитання

 

Ритори́чне запита́нняриторичне питання — риторична фігура, яка полягає у використанні запитання, що містить у собі ствердну відповідь.

Це питання, яке ставиться не з метою отримання відповіді, а з метою афористичного узагальнення загальновідомої або очевидної думки, наприклад:

«Кати знущаються над нами,
А правда наша п'яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, боже, утомлений?»
(Т. Шевченко)

Використовується як засіб відтворення діалогу з уявним співрозмовником. Оформляється питальним реченням. Запитання адресатові не розраховане на відповідь, бо відповідь не­можлива чи зайва, або вона вміщена чи смис­лово конденсована в самому запитанні.

Найчастіше риторичні питання ставляться у двох випадках:

коли відповідь очевидна, відома аудиторії, ораторові потрібно тільки актуалізувати її для сприйняття слухачами, наприклад:

Ви не змусите людину бути культурною, якщо не пробудите в неї потребу до культури. Чи стане вона їсти, якщо не голодна? Чи буде шукати, де тепліше, якщо їй не холодно? Або чи захоче вона якихось змін, якщо вона всім задоволена?

Коли відповідь на запитання ніхто не знає, чи її взагалі не існує, наприклад: Хто винен? Що робити? тощо.

Риторичне питання призначене викликати певну експресію, ілю­зію розмови, діалогу, що начебто відбувається у присутності читача і за його участю. Риторичне питання вла­стиве епічному мовленню, але пасажами може вкли­нюватись і в ліричний план розповіді. Викорис­товується здавна, але ширшого застосування набуло в новій українській літературі: «За що ти мене вбив? Кров'ю землю обагрив?… За що туча несходи­ма? Де тут голос побратима?» (Андрій Малишко); «Британіє! Це пам'ятаєш ти?» (Микола Бажан).

Приклад риторичного запитання: «Хто тільки не проклинав станційних наглядачів, хто з ними не лаявся!» (Олександр Пушкін). Як бачимо, автор не намагається отримати відповідь на дане питання. У питання немає навіть знаку питання, тільки синтаксично пропозицію побудовано як питання. Це риторичне питання. Мета висловлювання — привернути увагу читачів до проблеми станційних наглядачів, з якими лаявся кожен мандрівник XIX століття.