«НЕОКЛАСИКИ»

На відміну від інших груп, «неокласики» не дбали про своє організаційне оформлення і не ви­ступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була доволі вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925-1928 рр.

Неокласицизм — течія в літературі та мистецтві, що з’явилась значно пізніше занепаду класи­цизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфо­логічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспі­льного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод. Неокласицизм виник у західно­європейській літературі в середині XIX ст. До групи українських «неокласиків» у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, М. Драй-Хмара (Драй), М. Рильський, П. Филипович, Юрій Клен (О. Бур- гардт). Вони відмежовувались від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецт­во минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.

Те, що «неокласики» прагнули впроваджувати у своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалось невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935 р. були заарештовані М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигун­стві на користь чужоземної держави, в підготовці й спробі вчинити терористичні замахи на пред­ставників уряду та партії і в належності до таємної контрреволюційної організації, яку начебто очолював професор Микола Зеров.

Затримали у цій справі й «неокласика» М. Рильського, але через деякий час його звільнили. Юрій Клен, скориставшись своїм німецьким походженням, виїхав до Німеччини на лікування і не повернувся. М. Зеров був розстріляний 1937 р., П. Филипович загинув на Соловках того ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.