Усна народна творчість

Фольклор (від англ. folklore), або Усна народна творчість, — художня колективна літерату­рна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Традиційно виділяють три фольклорні роди, які мають певні жанри:

  • Народний епос — розповідні фольклорні твори. Його жанри:
  • загадки — це короткі твори, в основі яких лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього. Щоб знайти відповідь-відгадку, потрібно вміти зістав­ляти життєві явища на основі їх спорідненості чи подібності за певними ознаками, ри­сами, характеристиками. Звідси і назва «загадка»: від «гадка» — думка, «гадати» — думати, мислити;
  • прислів’я — стійкі вислови у формі синтаксично завершеного речення, у якому уза­гальнено суспільний досвід;
  • приказки —- стійкі вислови у формі синтаксично завершеного речення, у якому дається образна характеристика певного явища;
  • анекдоти — короткі усні гумористичні або сатиричні оповідання про якусь подію, ви­падок з дотепним, часто несподіваним чи парадоксальним фіналом;
  • казки — це фольклорні розповідні твори про вигадані, часом фантастичні події (види: казки про тварин, чарівні казки, соціально-побутові казки);
  • легенди — це оповиті казковістю і фантастичністю перекази про якусь визначну істо­ричну подію чи особу, улюбленого персонажа (здебільш реального);
  • перекази — це народні оповідання про історичні події й особи (наприклад, про Хмель­ницького, Палія, Мазепу, Залізняка. Довбуша). Від легенд вони відрізняються тим, що в них менша роль належить фантастиці, більша — історії, а оповідь переважно реаліс­тичного характеру;
  • байки — це невеликі, здебільшого віршовані оповідання повчального алегоричного змісту;
  • притчі — повчальні алегоричні оповіді, у яких хронологічно послідовне зображення подій і пригод підпорядковане моралізаційній частині твору;
  • міфи — це вигадані розповіді, які передають уявлення наших предків про всесвіт, при­роду, богів тощо.

Народна лірика (пісні) — фольклорні невеликі поетичні твори, які співають:

  • календарно-обрядові пісні — це пісні, які виконують під час календарних свят, обрядів, їх різновиди:
  1. весняного циклу (веснянки, гаївки);
  2. літнього циклу (русальні, купальські, жниварські);
  3. зимового циклу (колядки, щедрівки);
  • родинно-побутові пісні — це пісні, які супроводжують родинні обряди. їх різновидами є колискові, весільні, танцювальні, жартівливі, пісні-голосіння;
  • соціально-побутові пісні — пісні, у яких ідеться про соціальні й побутові події (коза­цькі, кріпацькі, рекрутські, чумацькі, бурлацькі (наймитські), стрілецькі);
  • коломийки —- пісні, пов’язані з однойменним танцем, що мають дворядкову строфу, кожен рядок якої містить прикінцеву риму і налічує 14 складів.

Народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгорта­ється через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри «Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо, а також вертеп, весілля).

Окрім того, побутує народний ліро-епос — фольклорні твори, що містять ознаки як народно­го епосу, так і народної лірики. Жанри:

  • балада (від Прованс, balada — танцювальна пісня) — це невеликий віршований ліро- епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту;
  • дума — це своєрідний імпровізаційно-речитативний епічний твір для голосу в супро­воді бандури. Думи продовжують традицію билин часів Київської Русі, хоча за мане­рою виконання ближчі до народних планів, голосінь;
  • історична пісня — твір про важливу історичну подію, конкретних історичних осіб.

Ознаки фольклору:

  • усна форма побутування;
  • варіантність;
  • традиційність;
  • колективність;
  • анонімність.