Календарно-обрядові пісні — українська література

Календарно-обрядові пісні

ПАСПОРТ ДО ТЕМИ

Календарно-обрядові — це пісні, які відображають кожен цикл хліборобської праці у різні пори року.

Цикли:

  • зимовий (колядки: «Добрий вечір...», «Новарадість стала...»; щедрівки: «Щедрик, щед­рик, щедрівочка...»);
  • весняний (веснянки: «Ой весна, весна — днем красна», «А в кривого танцю»);
  • літній (русальні: «Проведу я русалочки до бору», «У ржі, на межі...», «Ой біжить, бі­жить мала дівчина...»; купальські: «Ой вінку мій, вінку...», «Заплету віночок...», «Кругом Мареноньки...»; жниварські: «Маяло житечко, маяло...», «Таму полі криниченька»).

Одним з найдавніших видів усної народної поезії є календарно-обрядові пісні, які відобража­ють кожен цикл хліборобської праці у різні пори року. Цікавою рисою цих пісень часто є імітуван­ня трудового процесу: зображають рухи, які символізують оранку, сівбу, жнива тощо. Усі календа­рно-обрядові пісні відзначаються ліризмом. Це ніби художнє відображення самого життя в піснях, іграх, танках.

До календарно-обрядових пісень належать: колядки й щедрівкизимового циклу; веснянки, гаївкивесняного циклу; русальні, купальські, жниварські (зажинкові, власне жнивні, обжинко­ві) — літнього циклу.

ПІСНІ ЗИМОВОГО ЦИКЛУ

Колядки

Зимове новорічне дійство розпочиналося у Святвечір колядками.

Колядки — це переважно величальні пісні, призначені для кожної конкретної людини: госпо­даря, господині, хлопця, дівчини, дитини. У них часто називаються імена тих, кого величають:

Ой дай, Боже! Ой рано, рано кури запіли,

А ще раніше пан Богдась устав...

Ой панич гордий, молодець Павлусь.

Святий вечор.

У багатьох колядках наявні мотиви весняних господарських робіт, тому фольклористи вважа­ють, що в дохристиянські часи Новий рік святкували навесні.

Відчуття безкінечності Всесвіту, своєї малості порівняно з космосом і бажання прилучитися до цього космосу спонукало людей шукати своєрідну точку опори — так виникає обряд прилучен­ня до Бога, до його безмежності й вічності.

До сонця в колядках часто звертаються як до Дажбога. З часом уявлення про місяць і сонце змінюються: сонце виступає як жінка, а місяць — як чоловік:

Ясен місяць — пан господар,

Красне сонце — жона його,

Дрібні зірки — його дітки.

У багатьох дохристиянських колядках, щедрівках, весільних піснях зберігся образ Дажбога. Християнські священики, відчуваючи своє безсилля перед одвічними народними звичаями, нама­галися підпорядкувати язичницькі свята християнському календарю. День народження Місяця- Василя призначили днем святого Василя і почали давати це ім’я людям. Поступово і в колядках та щедрівках з’являються образи Матері Божої, Ісуса Христа, а в народній драмі, вертепі — образи Ангела, Чорта, Ірода. Так Олекса Воропай на Херсонщині записав:

А в полі, полі сам Господь ходив.

Сам Господь ходив, зерно розносив.

Діва Марія Бога просила:

«Уроди, Боже, жито, пшеницю,

Жито, пшеницю, усяку пашницю...»

Отже, з часу хрещення України-Русі поступово змінюється й символіка колядок та щедрівок. Міф про створення світу також набув християнізованої форми: замість птахів виступає сам Хрис­тос, а замість Явора — кедрове дерево, на якому він був розіп’ятий або з якого будують диво- церкву. Мотив побудови Всесвіту перетворився на мотив побудови церкви.

Колядки мають здебільшого 10-складовий вірш із дворядковою строфою (5+5)2. Іноді він за­писується як чотиривірш із п’ятискладовими рядками.

Що ж означає слово «коляда»? В українців це і сам обряд, і різдвяна пісня, і винагорода за ко­лядування. Коляда — один з язичницьких богів, що символізував початок року. Можливо, від ко­ляди походить і слово «календар» (рік). У римлян ідентичним Коляді був бог Янус, а від нього — назва першого місяця року «януаріс» (січень). Слово «коляда» є в усіх слов’янських народів з тим самим значенням, що й в українців.

 

ДОБРИЙ ВЕЧІР

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Застеляйте столи та все килимами, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Ой перший же празник — то Різдво Христове, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

А другий же празник — Святого Василя, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

А третій же празник — Святе Водохреща, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

А що перший празник зішле тобі віку, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

А що другий празник зішле тобі щастя, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

А що третій празник зішле всім нам долю, радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Щедрівки

Щедрівка — слово українського походження, його значення прозоре. Це щедрі побажання рід­ним і близьким, щедре частування гостей. Щедрівки виконують від Щедрого вечора (13 січня) і аж до Стрітення (15 лютого). Взагалі, протягом Різдвяних свят звучали і колядки, і щедрівки, й інші пісні. Часто щедрувальники звертаються до господаря:

Пане господарю, чи спите, чи чуєте, чи дома ночуєте?

Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?

А отримавши дозвіл, починали щедрувати. Щедрівки, як і колядки, є стародавніми (язичниць­кими) піснями, створеними по прийнятті християнства, тобто мають біблійні сюжети й образи. Зразком стародавньої колядки може бути ось ця:

Ой там, за горою, та й за кам’яною, Щедрий вечір, на добрий вечір!

Ой там виходило три товариші.

Що перший товариш — то яснеє сонце.

Що другий товариш — то ясен місяць.

Що третій товариш — то дрібен дощик.

Що сонечко каже: «Як я ізійду —

То зрадується стареє й малеє».

А місяць каже: «Як я ізійду —

То зрадується весь звір у полі.

Ой звір у полі, чумак в дорозі,

Чумак в дорозі, хазяїн у домі».

А дощик каже: «Як я ізійду —

То зрадується жито й пшениця.

Жито й пшениця і всяка пашниця».

Про те, що колядки, щедрівки чітко не розмежовувалися, складаючи всі разом зимовий цикл святкових пісень, свідчать такі пісні, у яких згадуються «три празники» уже в християнізованому вигляді:

Застеляйте столи та все килимами.

Та кладіть калачі з ярої пшениці.

Бо прийдуть до тебе три празники в гості:

А що перший празник — Рождество Христове,

А що другий празник — Святого Василя,

А що третій празник — Святе Водохреща...

Близько XVI ст. в українських містах, а пізніше й селах, крім колядок і щедрівок, носили по хатах ляльковий театр, який називали вертепом. Походження його, як гадають фахівці, бере поча­ток у братських школах, а розвивається в Київській академії. Це вертепна драма переважно книж­ного походження. Перша частина вертепу була «святою», тобто біблійною, а друга — народно-побутовою. Тут також виконувалося багато пісень як релігійного, так і побутового характеру. Вер­тепні драми збереглися подекуди аж до XIX і навіть початку XX ст., але вже не були особливо по­пулярними.

Куди міцніше тримається первісна народна драма, яка має глибинне коріння в українському фольклорі, — «водіння кози». Коза — постать, яка сприяє врожаю:

Де коза ходить, там жито родить,

Де коза туп-туп, там жита сім кіп.

За сюжетом коза вмирає і воскресає під загальну радість учасників дійства і глядачів:

А в нашім сільці всі хлопці стрільці.

Встрелили козу в правеє ушко...

...уставай, коза, вставай, сірая...

Воскресіння кози символізувало відродження природи, смерть старого і народження нового року.

Як бачимо, збереглися справжні глибинні звичаї, обряди, які ми вже не завжди розуміємо, проте вони хвилюють нас як відгомін минулих віків, як перлини архаїчної творчості наших предків.

           ЩЕДРИК, ЩЕДРИК, ЩЕДРІВОЧКА 
  
           Щедрик, щедрик, щедрівочка, 
           Прилетіла ластівочка, 
           Стала собі щебетати, 
           Господаря викликати: 
           «Вийди, вийди, господарю, 
           Подивися на кошару, 
           Там овечки покотились, 
           А ягнички народились, 
           В тебе товар весь хороший, 

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>

Пошук на сайті: