Соціально-побутові пісні

ПАСПОРТ ДО ТЕМИ

Соціально-побутові пісні — це великий масив епічних народнопісенних творів про економі­чні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у станов­ленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі.

Цикли:

  • козацькі;
  • гайдамацькі;
  • рекрутські;
  • солдатські (жовнірські);
  • бурлацькі;
  • заробітчанські (строкарські);
  • чумацькі;
  • кріпацькі;
  • наймитські;
  • родинні;
  • сирітські.

Соціально-побутові пісні різнопланові і за тематикою, і за сюжетами, і за мотивами, і за коло­ритністю образів. Для них характерне поєднання реалістичної конкретності з метафорично-симво­лічною образністю, вони багаті на традиційні для народного епосу метафори, постійні епітети, порівняння. Це пісні про гірку долю простого люду в умовах тоталітарних режимів, соціальну не­
рівність, громадські, родинні, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя тощо.

За тематичними і жанровими ознаками соціально-побутові пісні поділяють на такі цикли: ко­зацькі, гайдамацькі, рекрутські, солдатські (жовнірські), бурлацькі, заробітчанські (строкарські), чумацькі, кріпацькі, наймитські, родинні, сирітські та ін. Кожен з цих циклів має свої особливості, але всі вони об’єднані соціальними мотивами і найкраще характеризують певну історичну епоху.

Розвитку суспільно-побутових пісень сприяли різні життєві події. Із плином часу в цих піснях можна спостерігати нашарування різних епох, що свідчить про те, що цей різновид народних пі­сень переплітався з багатьма жанрами та сюжетами народної пісенності.

Козацькі пісні найтісніше пов’язані з історією нашого народу. У них оспівано героїзм захис­ників рідної землі, їхню готовність пожертвувати родинним затишком і навіть життям. Саме в ко­зацьких піснях найвідчутнішим є мотиви прощання з родиною та героїчної загибелі козака. Над­звичайно романтично відтворено картину проводів запорозького війська у пісні «Ой на горі да же­нці жнуть»: хвилюються дозрілі жита, женці жнуть пшеницю, а коли розігнули натомлені спини, помічають неподалік військо запорозьке; ось упізнаваний усіма ще молодий Дорошенко, а ось і досвідчений Сагайдачний з його постійними супутниками — тютюном і люлькою. У піснях цього циклу передусім зображено емоції героя, а не самі вчинки (їх здебільшого відтворено в історичних піснях). Тужливий настрій самотнього, безталанного козака, його загибель тонко передано в пісні «Стоїть явір над водою».

Материн розпач і біль емоційно відтворено в козацькій пісні «Гомін, гомін по діброві». Ця пі­сня оригінальна тим, що побудована на діалозі матері, яка не хоче відпускати сина на вірну смерть, і сина, який намагається заспокоїти неньку. На перший погляд, слова матері видаються прокльона­ми, але це лише на перший погляд; насправді ж мати своїми емоційними й зболеними словами за­стерігає сина, щоб той передумав і не йшов у козацький похід. Зворушливою є остання частина пісні, де мати виявляє всю свою лагідність до сина; ця сцена родинна, а значить, тепла й лагідна:

Вернись, сину, додомоньку,

Змию, зчешу головоньку

Та постелю постеленьку.

Розквіт чумацтва в Україні припадає на XVIII - початок XIX ст., хоча відомий з XV ст. Чума­ки здебільшого торгували сіллю та рибою, яку привозили волами з берегів Азовського й Чорного морів та з Дону. Чумацьке життя в дорозі, напади грабіжників на чумаків, розлука з родиною, смерть чумака в дорозі відображено в піснях цього циклу. У чумацьких піснях часто розповідається й про причини, які змушували селян чумакувати:

Ой тим же я чумакую,

Що так мені лучче жити:

На панщину не ходити,

Подушного не платити.

Не завжди надії чумака справджувалися: повертався він з Дону лише з батіжком в руках («Над річкою бережком»), а то й не повертався взагалі («Ой у полі та криниченька»).