Родинно-побутові пісні

ПАСПОРТ ДО ТЕМИ

Родинно-побутові пісні — це ліричні поетично-музичні твори, у яких відбиті почуття, пере­живання, думки людини, пов’язані з її особистим життям, подіями в сім’ї, родинними стосунками.

За тематикою їх поділяють на три групи:

  • пісні про кохання (дошлюбні взаємини);
  • пісні про сімейне життя (родинні стосунки);
  • пісні про трагічні сімейні обставини, пов ’язані з утратою членів сім'ї (вдовині, сирітські);
  • гумористично-сатиричні пісні.

Пісні про кохання — найбільша за кількістю група родинно-побутової лірики, яка відзначаєть­ся певними особливостями тематики та поетики. Основними ліричними персонажами виступають закохані. Як правило, їхні почуття, вчинки, розмови передаються у романтичному ключі: згаду­ються таємні побачення, щирі інтимні розмови, в яких висловлюються заповітні мрії. Усі елементи змісту і форми підпорядковуються культу почуттів, через який звеличується людська душа, що здат­на на глибокі переживання, емоційні прояви своєї внутрішньої сутності. Психологічні сцени пройня­ті сентиментальним пафосом, через який утверджується чуттєвість головних героїв, що постають мрійливими, шляхетними, духовно багатими.

Значна кількість цих пісень побудована у формі діалогу (наприклад, хлопець викликає дівчину вийти на вулицю, а вона йому відповідає; часто передається безпосередня розмова закоханих). То­му дуже важливу роль відіграє мова ліричних персонажів. Вона насичена ніжно-пестливими сло­вами («личенько», «рученьки», «зіронька», «дівчинонька»). Розмова може переходити в монолог, який набуває елегійного, сповідального характеру. Монолог — поширений прийом у піснях, де є лише один ліричний герой (мотив розлуки, нерозділеного кохання та ін.).

Пісні про кохання — це жанрова група пісень, де реальне життя відступає на другий план (так, ніби його і не існує); у них, як правило, не згадуються побутові реалії (предмети щоденного вжит­ку, елементи домашньої праці). Крім образів молодої пари, найчастіше створюється образ матері, яка виступає або доброю чуйною порадницею (дочку не пускає до хлопця-гультяя, застерігає від необдуманих вчинків; сина — від дівчат, що вміють чаклувати), або ж злою розлучницею, яка не хоче зрозуміти почуття своєї вже дорослої дитини. Трапляються образи братів та сестер закоханих, що або допомагають влаштувати їм побачення, або перешкоджають зустрічатися.

Серед найпоширеніших мотивів пісень про кохання можна назвати такі: мотив вірності, мо­тив невірного, зрадливого кохання, мотив нерозділеного кохання.

Друга, кількісно менша тематична група родинно-побутової лірики — пісні про сімейне життя. Вони дуже різноманітні за змістом, бо охоплюють різні грані буття: родинні стосунки, життєві конфлікти, побут та ін. На першому плані — відтворення реальної дійсності, без прикрас і перебільшень, без поетизації. Елементи казковості поступаються місцем сірій буденщині, нелегкій праці, часто — жорстокій реальності.

Найпоширеніша тема — нелегка жіноча доля. Ці пісні, очевидно, складені жінками, що не знай­шли щастя у сімейному житті. Іван Франко називав ці твори «жіночими невольничими псалмами».

Перша проблема, з якою часто стикалась дівчина, виходячи заміж, — недоброзичливе став­лення з боку чоловікових родичів, особливо свекрухи. Подекуди невістка в чужому домі ставала наймичкою, яка була зобов’язана виконувати всю важку працю, забаганки свекрухи і свекра. Тому в цих творах подаються обширні картини домашньої праці, які пронизані мотивами втоми, туги за рідним домом, де в рідної мами жилося щасливо.

Крім нелегких родинних стосунків, сімейне життя затьмарювали інші обставини, найгірша з яких — жорстоке ставлення чоловіка до жінки:

Ой там за горою, там за кам’яною

Не по правді жиє чоловік з жоною.

Вона йому стелить білу постелечку,

Він на ню готовить з дроту нагаєчку.

Біла постелечка порохом припала,

Дротяна нагайка біле тіло рвала.

Жінка, насильно видана за нелюбого чоловіка, звертається до сил природи за допомогою. Бу­дучи далеко від дому, вона просить вітер перенести слова про її недолю до рідної неньки, річкою засилає матері зів’ялу квітку, щоб мати зрозуміла, що її дочка зів’яла у нещасливому шлюбі («Ой по горах, по долинах»).

Тема нещасливого сімейного життя розширюється мотивом безповоротності молодості, жалем за минулим:

Запрягайте, хлопці, коні, коні воронії

Та й поїдем здоганяти літа молодії.

Ой здігнали літа мої на кленовім мості:

Поверніться, літа мої, до мене хоч в гості.

Ці пісні пройняті жалем, душевним сумом; навіть у тих, де сімейне життя не затьмарене сер­йозними проблемами, оспівується туга жінки за рідним домом, її сумовиті думки, породжені три­валою розлукою з матір’ю, елегійними роздумами над тим, що минає молодість і настає старість.

З подібними мотивами є й пісні від імені чоловіка, який роздумує над своїм життям, скар­житься на нелегку долю:

Ой знати, знати,

Хто оженився:

Скорчився, зморщився

Та й зажурився.

В мене ненька та нерідная,

Дружинонька невірная,

Чужа сім’я непривітная.

Ще з більшою вразливістю, драматизмом змальована дійсність у третій групі пісень про тра­гічні сімейні обставини, пов ’язані з утратою членів сім "і.

Передусім до них зараховують цикл сирітських пісень, у яких співчутливий український на­род оплакував нелегку долю сироти, що з дитинства поневірялась поміж чужих людей, у наймах:

Та немає гірш нікому,

Як тій сиротині,

Що ніхто не пригорне

При лихій годині.

Подібною художньо-образною структурою характеризуються вдовині пісні, в яких змальовуєть­ся важка доля жінки, що залишилась без чоловіка і сама виконує всю роботу на полі й удома, виховує дітей-сиріт, не маючи надії на допомогу інших людей (жонатий чоловік не допомагав, бо боявся рев­нощів дружини, парубка не пускала до вдови мати, бо боялась, що вона його приворожить):

Ой жила я сім год удовою

Та не чула землі під собою.

Де на мене вороги взялися —

Ой хоть іди заміж або й утопися.

Так поза увагою народної пісенності не залишається жодна грань людського життя. У лірич­них піснях воно виступає в усій повноті ситуацій, суперечності почуттів, неоднорідності вражень. Але у кожній з них простежуються ставлення народу до різних життєвих явищ: оцінки подружньої невірності, сирітства, пияцтва та ін.; викриваються вади людського характеру, висловлюється спів­чуття знедоленим та убогим. Утверджується народна мудрість, що проявляється у перевазі духов­них цінностей над матеріальними, здатності до співпереживання, вміння передати в пісні духовні здобутки попередніх поколінь.

Групою творів про родинний побут, яка виділяється на основі не тематики, а способу відо­браження життєвих явищ, є сатирично-гумористичні пісні. На них позначилась весела вдача укра­їнця, який вміє з гумором сприймати несподівані повороти долі, знаходити розраду у влучному жарті. Ці пісні торкаються різних тем — від комічних життєвих ситуацій і до зовсім невеселих подій, на які люди пробують подивитися з іронією.