Як дитиною, бувало, 

Упаду собі на лихо. 

То хоч в серце біль доходив, 

Я собі вставала тихо. 



"Що, болить?" — мене питали, 

Але я не признавалась — 

Я була малою горда, — 

Щоб не плакать, я сміялась. 



А тепер, коли для мене 

Жартом злим кінчиться драма 

І от-от зірватись має 

Гостра, злобна епіграма (1), — 



Безпощадній зброї сміху 

Я боюся піддаватись, 

І, забувши давню гордість, 

Плачу я, щоб не сміятись. 



(1) Епіграма — зле і дотепне зауваження про кого-небудь. 



Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

Головна риса ліричної героїні вірша (як і самої авторки) — гордість, велика сила духу. Сльози вона вважає слабкістю. Але проходить час, і героїня потрапляє в зовсім іншу ситуацію, протилежну. Коли їй хочеться посміятися над кимось, висміяти якісь вади, вона боїться образити людину й плаче, "щоб не сміятись".