В час гарячий полудневий 

Виглядаю у віконце: 

Ясне небо, ясне море, 

Ясні хмарки, ясне сонце. 



Певне, се країна світла 

Та злотистої блакиті, 

Певне, тут не чули зроду. 

Що бува негода в світі! 



Тиша в морі... ледве-ледве 

Колихає море хвилі; 

Не колишуться од вітру 

На човнах вітрила білі. 



З тихим плескотом на берег 

Рине хвилечка перлиста; 

Править хтось малим човенцем, 

В'ється стежечка злотиста. 



Править хтось малим човенцем. 

Стиха весла підіймає, 

І здається, що з весельця 

Щире золото спадає. 



Як би я тепер хотіла 

У мале човенце сісти 

І далеко на схід сонця 

Золотим шляхом поплисти! 



Попливла б я на схід сонця, 

А від сходу до заходу. 

Тим шляхом, що проложило 

Ясне сонце через воду. 

Не страшні для мене вітри. 

Ні підводнії каміння, — 

Я про них би й не згадала 

В краю вічного проміння. 



Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

Леся Українка любила море. Воно вабило її своєю мінливістю, величчю, красою. Ця "країна світла та злотистої блакиті" навіває романтичні думки, мрії, бажання помандрувати кудись далеко-далеко Останню строфу поезії можна розуміти й алегорично: лірична героїня не боїться труднощів, вона готова їх долати, боротися за свою щасливу долю.

Корисні матеріали: