Критика «Contra spem spero!» Українка

Поезію «Contra spem spero!», назва якої у перекладі з латинської мови означає «без на­дії сподіваюсь», написала дев’ятнадцятирічна Леся Українка. Саме в цей час життя поставило пе­ред нею вибір: бути скореною важкою недугою (і не тільки фізично) чи перемогти.

Поетеса не скорилася, вона стала на шлях боротьби за перемогу. У поєдинку з підступною хворобою, наперекір зловісним «осіннім хмарам» вона відчула жагучу потребу жити повноцінним життям:

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
 

Ця строфа може бути заспівом до всієї поетичної творчості Лесі Українки. Адже письменни­цька праця — то й справді нелегкий труд («камінь важкий»),

У важких умовах це справді був сізіфів труд. Тому гора, на яку їй потрібно піднятися, «крута, крем’яная». Та все ж поетеса сповнена мрій і сподівань на краще. Вона готова на «вбогім сумнім перелозі» сіяти «барвисті квітки», що символізують надію, доглядати і вирощувати їх. Щирість і глибина переживань за результати своєї праці підкреслено словами: «Може, квіти зійдуть — і на­стане ще й для мене весела весна».

Наведені рядки поезії «Contra spem spero!» засвідчують, наскільки воєдино сплелися особисті настрої авторки з усвідомленням свого призначення як митця та загальносуспільними настроями.

Цікаво, що свою нелегку працю поетеса бажає виконувати без жодних нарікань на лиху долю, з піснею на устах. Жагучі сльози, що ними вона хоче розтопити «кору льодовую міцну», не позбав­ляють поезію оптимістичного звучання. Леся Українка вибирає шлях віри, надії, життєвої активно­сті. Уже перші строфи вірша сприймаються як вибух протесту проти потьмарення молодих літ сумом, тужінням, проти покори обставинам. Центральний образ цих двох строф — «весна золота». Героїчний бунт проти обставин виражають оксиморони: «крізь сльози сміятись», «серед лиха спі­вати пісні», «без надії сподіватись». Емоційну наснаженість, схвильованість твору підкреслює вір­шовий розмір — тристопний анапест, ритм якого чітко викарбуваний.

Дивовижним чином Леся Українка єднає контрастні символи, які спонукають до міркувань. Особливо характерним у цьому плані є образ «зірки провідної, ясної владарки темних ночей». Віру в перемогу світла над темрявою, добра над злом підсилює часто вживане слово «буду». Віра і надія на кращу долю завжди супроводжували її твори. Саме з цього приводу поетеса писала: «Людська недоля будила не розпач в мені, а бажання кращої долі».

Поезія «Contra spem spero!» — своєрідна програма дій, гімн життю і боротьбі. У ній багато­гранно виявились особливості художнього світосприймання Лесі Українки, її життєва концепція як митця, наділеного тонкою душею, і водночас особистості героїчного складу. У поезії поєднуються, щільно переплітаючись, громадянсько-патріотичні, інтимні й пейзажні мотиви. Повставши проти духовної деградації, яку нав’язувала поетесі її фізична недуга, вона виграла свою «весну золоту», стала Дочкою Прометея, а Україна отримала поетесу, що є національною совістю і гордістю.