Леся Українка - В катакомбах (сторінка 2)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_v_katakombah.docx)Lesya_ukra_nka_v_katakombah.docx40 Кб724
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_v_katakombah.fb2)Lesya_ukra_nka_v_katakombah.fb247 Кб728
    Старий раб мов­чить.

    П а т р и ц і й

    Він тут мені не раб, тут я йо­му го­тов уми­ти но­ги, - ми за­жи­ли свя­то­го тіла й крові укупі, при однім столі.

    Н е о ф і т - р а б (до ста­ро­го ра­ба)

    І до­ма так са­мо при однім столі їсте?

    С т а р и й раб

    Ні, бра­те, се б зовсім не ви­па­да­ло.

    Н е о ф і т-р а б Чо­му?

    С т а р и й раб

    Бо так не ли­чить… не по­до­ба…

    Є п и с к о п (до не­офіта-ра­ба)

    Не спо­ку­шай йо­го. Він прос­тий ду­хом, а Царст­во Бо­же для та­ких най­ближ­че.

    Хто тер­пить все в по­корі, той щас­ли­вий, то­му од­на­ко­во, чи пан, чи раб він бу­де тут у світі.

    Н е о ф і т-р а б

    Ні, мій, от­че, ні, не од­на­ко­во…

    (З по­ри­вом.)

    Коли б ти ба­чив, як пла­ка­ла моя ди­ти­на вчо­ра, - во­но ж покірне, ти­хе не­мов­лят­ко, - до ве­чо­ра без по­кор­му зос­тав­шись: на оргії прис­лу­жу­ва­ла жінка і ніко­ли бу­ло забігти в ха­ту по­го­ду­вать ди­ти­ну. А те­пер ди­ти­на на­ша хво­ра, тільки жінка не сміє пла­ка­ти, бо пан не лю­бить очей зап­ла­ка­них в ра­бинь врод­ли­вих.

    Є п и с к о п

    Не тре­ба пла­ка­ти, хоч би по­мер­ла ди­ти­на ва­ша, - їй ве­ли­ке щас­тя на небі при­го­то­ва­не.

    Н е о ф і т-р а б

    А панській малій ди­тині мен­ше щас­тя бу­де, ко­ли пом­ре не­вин­ним не­мов­лят­ком?

    Є п и с к о п (тро­хи збен­те­же­ний)

    Невинні всі од­на­кові у Бо­га.

    Н е о ф і т-р а б (по­ну­ро)

    То па­не­няті вдвоє щас­тя бу­де, раз на землі, а вдру­ге ще й на небі…

    С т а р и й раб

    Не зазд­ри, бра­те, не гу­би душі, свя­тої чис­то­ти їй не пля­ми.

    Нехай зну­щається твій пан-по­га­нин (бо хрис­ти­янин так би не зну­щав­ся) - він чис­то­ти в твоїй сім'ї не зни­щить, по­ки у те­бе й в жінки душі ясні.

    Н е о ф і т-р а б

    Ой, не пе­чи ме­не сло­ва­ми, діду!..

    Пробач, не знаєш ти… ска­за­ти со­ром… Е, що там со­ром для ра­ба!.. Ска­жу!

    Яка там "чис­то­та" і "ясні душі"? Моя ду­ша гниє, ко­ли я ба­чу, як жінка з оргії при­хо­дить ча­сом ви­ном роз­па­ле­на, з ог­нем в очах від со­роміцьких співів. Квіти в ко­сах ще не зов'яли і такі яск­раві суп­ро­ти бру­ду в хаті ви­да­ються… Оде­жу панську жінка поспішає зміня­ти на ве­ре­ту рабську швид­ше, щоб не ка­ля­ти в нашій "чистій" хаті,

    і я не раз у жінки ба­чив сльози в такі хви­ли­ни… Звич­ка до роз­кошів уїлась їй у сер­це, мов іржа, - без них їй тяж­ко… Діду, я не міг, не міг не бить її за тії сльози, хоч звав, що тим спро­тив­лю їй ще гірше огид­ну ха­ту на­шу…

    П а т р и ц і й

    Брате мій, ти на­пу­ти на на­шу віру жінку, тоді во­на вже пла­ка­ти не бу­де по мар­них світо­вих роз­ко­шах.

    Н е о ф і т-р а б

    Пане! - чи пак у вас тут ка­жуть "бра­те", - знаєш, не зва­жу­ся я жінки на­вер­та­ти на но­ву віру. Хай вже ліпше пла­че по чис­тих ша­тах та по панській хаті, ніж має пла­ка­ти по чис­тоті душі своєї й тіла. Вря­ту­ва­ти во­на од­на­ко­во се­бе не мо­же, та що їй з то­го, ко­ли бу­де зна­ти про гріх і святість. Кра­ще хай не знає.

    Є п и с к о п

    Хто по не­волі согрішив, той чис­тий.

    Н е о ф і т-р а б

    Та ми, ра­би, самі не раз не знаєм, що ро­бим по не­волі, що по волі… Гріх чи не гріх, а му­ка зос­тається… Ска­за­ти тяж­ко… я не знаю сам, чи то моя, чи панськая ди­ти­на… Люб­лю ди­ти­ну й ча­сом не­на­вид­жу…

    С т а р а жінка

    Гріх не­на­видіть, то ж ди­тя не­вин­не.

    (Глянувши на єпис­ко­па, за­мов­кає.)

    Є п и с к о п

    І жінка ча­сом муд­ре сло­во мо­вить.

    Молода, але змарніла, убо­го вбра­на жінка щось ше­по­че на ву­хо по­важній старій вдові-ди­яко­нисі.

    Д и я к о н и с а (до єпис­ко­па)

    Дозволиш го­во­ри­ти, чес­ний от­че?

    Є п и с к о п

    Кажи, але ко­рот­ко.

    Д и я к о н и с а (вка­зує на мо­ло­ду жінку)

    Ся сест­ра ба­жає пос­лу­жи­ти сьому бра­ту.

    (Вказує на не­офіта-ра­ба.)

    Є п и с к о п

    Як са­ме?

    Д и я к о н и с а

    Просить, щоб йо­го жо­на при­но­си­ла ди­ти­ну їй до ха­ти, йду­чи на панську оргію слу­жи­ти, - сест­ра своє го­дує не­мов­лят­ко, то вділить по­кор­му і тій ди­тинці та й дог­ля­дить до ве­чо­ра сумлінно.

    Є п и с к о п (до мо­ло­дої жінки)

    Се доб­ре діло пе­ред Бо­гом, доч­ко.

    Молода жінка покірли­во схи­ляє го­ло­ву.

    Д и я к о н и с а (до не­офіта-ра­ба)

    Скажи своїй жоні, не­хай при­но­сить ди­тя до ха­ти теслі Де­ода­та - на Фо­румі Ма­ло­му він жи­ве - і до­ру­чить сестрі Анцілло­деї; за дог­ляд щи­рий мо­же бу­ти пев­на.

    А н ц і л л о д е я (мо­ло­да жінка. Ти­хим го­ло­сом до не­офіта-ра­ба)

    Зроби мені сю лас­ку, ми­лий бра­те!

    Н е о ф і т-р а б (зру­ше­ний)

    Спасибі, сест­ро!

    П а т р и ц і й

    А до ме­не прий­деш, я дам тобі одежі, не но­вої, але по­ряд­ної, з моїх ра­бинь, ми з жінкою даєм їм більш ніж тре­ба, то мо­жуть і твоїй жоні вділи­ти, ко­ли твій пан не до­сить їй дає.

    Н е о ф і т-р а б (здер­жа­но)

    Спасибі, па­не.

    Є п и с к о п (поп­рав­ляє)

    Брате.

    Н е о ф і т-р а б (бай­ду­же)

    Хай і так.

    Х р и с т и я н и н - к у п е ц ь

    Казав ти, жінка лю­бить чис­то­ту, а в хаті бруд. При­ходь до мо­го кра­му, я ми­ла дам без гро­шей, пев­не, пан ваш вам жа­лує йо­го.

    Н е о ф і т-р а б (з лед­ве скри­тою насмішкою)

    Либонь, що так!

    С т а р и й ди­якон

    Ти, мо­же, ча­сом го­ло­дуєш, бра­те, - здебільшо­го по­га­ни зле го­ду­ють своїх рабів, - то ти при­ходь до нас що­тиж­ня на ага­пи у неділю (се в нас такі обіди для убо­гих), там ма­ти­меш по­жив­ну доб­ру стра­ву для тіла і для ду­ха. Бо ча­са­ми, як покінчиться вже тра­пе­за вбо­гих, при­хо­дять і єпис­коп та най­старші Хрис­то­вої за­жи­ти крові й тіла, по­да­ти нам на­уку бла­го­чес­тя, уми­ти но­ги брат­тям. Ти при­ходь на дво­ри­ще до ме­не. Я олійник,

    Агатофілом зву­ся, ко­ло Термів моя осе­ля. Всяк тобі по­ка­же, де меш­кає "отой ди­вак-ба­гач, що лю­бить го­ду­ва­ти всю го­ло­ту". Се так про ме­не го­мо­нять по­га­ни.

    Н е о ф і т-р а б (нічо­го не відповідає ди­яко­нові і стоїть який час мовч­ки, вхо­пив­шись за го­ло­ву)

    До чо­го я до­жив­ся! Ли­хо тяж­ке!

    Жебрущим дідом за­мо­ло­ду став!..

    Кого мені кляс­ти? Чи сво­го батька, що за дов­ги про­дав ме­не в не­во­лю?

    Чи ті дов­ги, чи то­го ба­га­ча, куп­ця на людські душі? Чи той день, той час, ко­ли на світ я на­ро­див­ся?

    Є п и с к о п

    Нещасний, сха­ме­ни­ся! Зас­по­кой­ся!

    Жени від се­бе геть ли­хо­го ду­ха гор­дині й роз­па­чу! Смер­тельний гріх оці твої прокльони, ще й в го­ди­ну, ко­ли тобі бра­ти бра­терську поміч так гой­но приз­во­ля­ють.

    Н е о ф і т-р а б

    Ой, та поміч!

Пошук на сайті: