Леся Українка - В катакомбах (сторінка 3)

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Файл	Розмір файла:	Завантажень
Lesya_ukra_nka_v_katakombah.docx	40 Кб	734
Lesya_ukra_nka_v_katakombah.fb2	47 Кб	734

    Вона мені вра­зи­ла сер­це вкрай… Та глянь же ти на сю змарнілу жінку,

    (вказує на Анцілло­дею) во­на ж як тінь. А в ме­не ж мо­ло­да здо­ров'ям пов­на жінка; тільки син мій, як си­ро­та, за по­кор­мом бідує, - чужій ди­тині до­лю заїда­ти або вми­ра­ти му­сить, по­ки ма­ти ви­ном і втіхою панів час­тує.

    І я ще маю жеб­ра­ти одежі отій своїй з біди гу­лящій жінці, - з рабів ра­бині шмат­тя наз­би­раю, бо ніко­ли ру­кам здо­ро­вим пряс­ти, - не­має ча­су, бо що день, то свя­то.

    Ти ка­жеш, гріх кляс­ти й роз­па­чу­ва­ти, а се ж не гріх, - го­лод­них об'їда­ти і го­лих об­ди­ра­ти? І ко­го ж?

    Своїх братів, працівників, рабів…

    Д и я к о н

    У нас да­ють і вбогі, і за­можні.

    Н е о ф і т-р а б

    А, я за­був, що мо­жу взя­ти ми­ла у бра­та-кра­ма­ря зовсім за­дур­но, щоб тро­хи об­ха­ючить рабські злидні, аби не так уже ко­ло­ли очі у Царстві Бо­жо­му бра­там ба­га­тим, а то ще прий­де ча­сом брат убо­гий на ту ага­пу раз на тиж­день їсти та розп­рост­ре свої брудні ве­ре­ти на лаві по­руч білої туніки і ви­ши­тої то­ги.

    (До пат­риція.)

    Ти по­дя­куй сво­му то­ва­ри­шу за теє ми­ло, бо мо­же прий­деться уми­ти но­ги мені для хрис­ти­янсько­го бра­тан­ня, то все ж та­ки во­ни чистіші бу­дуть, як я їх до­ма трош­ки ми­лом змию, по­жа­лую ру­чок пат­риціанських.

    Патрицій спа­ла­хує, але стри­мується і тільки пог­ля­дає на єпис­ко­па

    Є п и с к о п (ще ти­хим, здер­жа­ним го­ло­сом, але вже су­во­ро)

    Який злий дух тобі об­ма­рив сер­це?

    За віщо ти своїх братів кар­таєш їдки­ми та враз­ли­ви­ми сло­ва­ми?

    Що ми тобі вчи­ни­ли, що ти маєш суп­ро­ти нас?

    Н е о ф і т-р а б

    Я маю жаль до вас, ве­ли­кий жаль. Я досі був ра­бом, невільни­ком, зап­ро­да­ним в не­во­лю, заб­ра­ним си­ломіць, а ви те­пе­ра ще й жеб­ра­ком ме­не зро­би­ти хтіли, щоб я по волі ру­ку прос­тя­гав по хліб лас­ка­вий. Ви мені хотіли по­верх яр­ма гірко­го - ще й со­лод­ке, по­верх важ­ко­го - лег­ке на­ло­жи­ти,

    і хо­че­те, щоб я ще вам повірив, не­мов мені від то­го ста­не лег­ше.

    Є п и с к о п

    Се ми тобі по щи­рості ка­за­ли, по Сло­ву Бо­жо­му.

    Н е о ф і т-р а б

    А я не вірю ні в щирість ва­шу, ні в такі сло­ва.

    Якби ви щи­ро по­мог­ти хотіли - он маєте на ол­тарі срібло і зо­ло­то - замість отих агап мог­ли б рабів з не­волі ви­куп­ля­ти, -

    (до пат­риція) ти, па­не, міг би відпус­ти­ти й дур­но, а ми б уже самі собі діста­ли одежі й хліба.

    Є п и с к о п

    Хто такі ми, щоб во­лю Бо­жу одміня­ти ма­ли, ко­му ра­бом, ко­му з нас вільним бу­ти?

    Про що ти дбаєш? "Не єди­ним хлібом жи­ве лю­ди­на, але й кож­ним сло­вом, що з Бо­жих уст ви­хо­дить".

    Н е о ф і т-р а б

    Ні, їй ма­ло са­мо­го хліба й слів, їй тре­ба волі,

    інакше бу­де нидіти, не жи­ти.

    За те ж я маю жаль до вас ве­ли­кий, що ви мені замість то­го жит­тя, обіто­ва­но­го у вічнім Царстві Божім, даєте стра­ву, одіж та сло­ва.

    Є п и с к о п

    Не всі сло­ва од­на­кові, мій бра­те, сло­ва Гос­подні більш ря­ту­ють ду­шу, ніж людські всі діла.

    Н е о ф і т-р а б

    Які ж сло­ва?

    "Терпливість і по­ко­ра" тільки й чув я від вас сьогодні. Та нев­же во­ни ря­ту­ють людські душі? Та нев­же за них ідуть на хрест, на наг­лу стра­ту і на по­та­лу звірам хрис­ти­яни?

    Є п и с к о п

    Вони ідуть за те ве­ли­ке сло­во, яко­го всім сло­вам людським не­си­ла дос­то­ту роз­ка­за­ти.

    Н е о ф і т-р а б

    Що за сло­во?

    Є п и с к о п

    Те сло­во - Бог. Він альфа і оме­га, по­ча­ток і кінець. Ним все нас­та­ло і ним усе жи­ве, і більш не­має богів на світі, окрім сього Бо­га, він є і сло­во, й си­ла, і жит­тя.

    А всі оті, що зва­ли­ся бо­га­ми в по­ганськім світі, - ідо­ли без­душні або злі ду­хи, слу­ги кня­зя тьми.

    І се за те нас му­чать, роз­пи­на­ють, що ми не хо­чем ідо­лам слу­жить і кня­зя тьми приз­на­ти на­шим Бо­гом, бо хо­ди­мо не в тем­ряві, а в світлі.

    Н е о ф і т-р а б (пал­ко підхоп­лює сло­ва єпис­ко­па)

    "Бо хо­ди­те не в тем­ряві, а в світлі", то й ски­ну­ли терп­ливість і по­ко­ру, як мас­ку міма, геть з сво­го об­лич­чя, не хо­че­те слу­жи­ти і ко­ри­тись то­му, чиєї вла­ди ваші душі приз­на­ти більш не мо­жуть, про­ти ко­го бо­ро­тись вам ве­лить сумління ва­ше!

    Чи так я зро­зумів те­бе, мій от­че?

    Є п и с к о п

    Так, лиш од­но до­да­ти му­шу я: ми бо­ре­мось в терп­ли­вості й по­корі…

    Н е о ф і т-р а б (упа­лим го­ло­сом)

    І знов нічо­го я не ро­зумію: бо­ро­ти­ся в по­корі. Що се зна­чить?

    Є п и с к о п

    Ми бо­ре­мо­ся з ду­хом, не з людьми.

    Ми пла­ти­мо покірно всі по­дат­ки, ми ке­са­ря ша­нуємо і вла­ду, не повс­таєм ні сло­вом, ані ділом суп­ро­ти них, а тільки кня­зю тьми ні жерт­ви, ні пок­лонів не даємо.

    Н е о ф і т-р а б

    А хто ж такі той ке­сар, тая вла­да?

    Хіба ж во­ни не слу­ги слуг то­го, ко­го ви кня­зем тем­ря­ви наз­ва­ли?

    Є п и с к о п

    В той час, як слу­жать ідо­лам, а в інший во­ни на­чальни­ки, від Бо­га дані.

    Н е о ф і т-р а б

    Від Бо­га? Від яко­го?

    Є п и с к о п

    Бог єди­ний на світі є, Бог Сло­во, Бог Лю­бов,

    Бог триєди­ний, Батько, Син і Дух.

    Н е о ф і т-р а б

    То се він дав і ке­са­ря, і вла­ду пре­торіанську та пат­риціанську,

    і вла­ду над ра­ба­ми ба­гачів?

    Є п и с к о п

    "Нема на світі вла­ди, окрім тої, що йде від Бо­га". Бог є цар і пан над усіма вла­ди­ка­ми зем­ни­ми, во­ни в йо­го руці, і він помс­титься над ни­ми за неп­рав­ду, а не ми.

    "Мені на­ле­жить помс­та", - ка­же Вічний.

    Н е о ф і т-р а б

    Коли ж та помс­та?

    Є п и с к о п

    Хто збаг­ну­ти мо­же шля­хи Гос­подні?

    Н е о ф і т-р а б

    Може, аж тоді, як Царст­во Бо­же ста­не по всім світі, ко­ли Хрис­тос на зем­лю вдру­ге прий­де?

    Є п и с к о п

    Тоді на­пев­не бу­де Бо­жий суд.

    Н е о ф і т-р а б

    А потім що?

    Є п и с к о п

    Одна ота­ра бу­де,

    єдиний пас­тир.

    Н е о ф і т-р а б

    А при нім не бу­де помічників, намісників Гос­подніх, ніяких тих на­чальників над на­ми?

    І вже тоді не бу­дуть більше лю­ди у думці вільні, а в житті ра­би?

    Є п и с к о п

    Не знаю, сього сло­ва нам не да­но від Гос­по­да Хрис­та й йо­го пос­ланців.

    Н е о ф і т-р а б

    Отак?.. Про ме­не ж, хай во­но й ніко­ли, те Царст­во Бо­же, не при­хо­дить!

    С т а р и й раб (з не­ви­мов­ним жа­хом)

    Боже!

    Рятуй нас від гріха! Що він го­во­рить?