Леся Українка - Камінний господар (сторінка 16)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx108 Кб2518
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2132 Кб2384
    Малюєте ме­нi кар­ти­ну щас­тя на те, щоб знов ска­зать: "Се не для те­бе".

    Та чим же маю зас­лу­жи­ти вас?

    Я че­рез вас терп­лю таємну ганьбу.

    Живу, не­мов якась ду­ша по­кут­на, се­ред лю­дей чу­жих або й во­ро­жих, жит­тям без­барв­ним, я б ска­зав, не­гiд­ним, бо глуз­ду в нiм не­має! Що ж вам тре­ба?

    Чи маю я зло­жи­ти вам пiд но­ги свою так буй­но ви­ко­ха­ну во­лю?

    Чи ви по­вi­ри­те? - ме­нi з од­чаю i сяя дум­ка ста­ла на­би­ва­тись нас­тир­ли­во.

    А н н а

    Але з од­чаю тiльки?

    Д о н Ж у а н

    Невже б хо­тi­ли ви пок­лас­ти при­мус по­ме­жи на­ми? Ви не боїтесь, що вiн за­да­вить нам лю­бов жи­вую, ди­ти­ну во­лi?

    А н н а

    (показує на ста­тую ко­ман­до­ра)

    Вiн ко­лись ка­зав:

    "То не лю­бов, що при­ся­ги боїться".

    Д о н Ж у а н

    В та­ку хви­ли­ну ви ме­нi нi­чо­го не маєте ска­за­ти, ок­рiм згад­ки про нього?!

    А н н а

    Що ж я мо­жу вам ска­за­ти?

    Д о н Ж у а н

    (хапає її за ру­ку)

    Нi, се скiн­чи­тись му­сить! Бо iнак­ше я при­ся­гаю, що пi­ду от за­раз i ви­ка­жу на се­бе.

    А н н а

    Се пог­ро­за?

    Д о н Ж у а н

    Нi, не пог­ро­за, а смер­тельний сто­гiн, бо я ко­наю пiд ка­мiн­ним гнi­том!

    Вмирає сер­це! Я не мо­жу, Ан­но, з умер­лим сер­цем жи­ти. По­ря­туй­те або до­бий­те!

    (Стискає їй обид­вi ру­ки i весь трем­тить, див­ля­чись їй у вi­чi).

    А н н а

    Дайте час… я му­шу по­ду­ма­ти…

    (Задумується).

    Вiд бра­ми наб­ли­жається стеж­кою дон­на Кон­сепсьйон - по­важ­на гран­де­са, з дiв­чин­кою i ду­еньєю. Ан­на їх не ба­чить, бо стоїть пле­чи­ма до стеж­ки. Дон Жу­ан пер­ший зав­ва­жає при­бу­лих i ви­пус­кає Ан­ни­нi ру­ки.

    Д i в ч и н к а

    (пiдбiгаючи до Ан­ни)

    Добридень, дон­но Ан­но!

    Д о н н а К о н с е п с ь й о н

    Сеньйора мо­литься, не за­ва­жай.

    А н н а

    (збентежена)

    Добридень, дон­но Кон­сепсьйон! Доб­ри­день,

    Розiночко… Та­ка ме­нi бi­да з ду­еньєю - пiш­ла по ру­ка­ви­цi та й за­ба­ри­лась, а iти до­до­му ме­нi са­мiй по мiс­тi…

    Д о н н а К о н с е п с ь й о н

    Донно Ан­но, таж ту­та ли­цар є, про­вес­ти мiг би.

    (До дон Жу­ана).

    Сеньйоре де Ма­ранья, я й не зна­ла, що ви сеньйо­рi де Мен­до­за ро­дич!

    Вам слiд її хоч тро­хи роз­ва­жа­ти, бо так зас­лаб­ну­ти не­дов­го з ту­ги.

    (До дiв­чин­ки, що по­бiг­ла впе­ред).

    Розiно, пi­дож­ди!

    (До Ан­ни).

    Моя по­ша­на!

    Дон Жу­ан ук­ло­няється. Дон­на Кон­сепсьйон лед­ве ки­ває йо­му го­ло­вою i про­хо­дить за дiв­чин­кою на дру­гий ку­ток кла­до­ви­ща по­за кап­ли­цею. Ду­енья йде за нею, ог­ля­нув­шись кiлька раз цi­ка­во на Ан­ну i дон Жу­ана.

    А н н а

    (до дон Жу­ана)

    Тепер iдiть убий­те тую па­нi, та тiльки се не бу­де ще кi­нець ро­бо­тi шпа­ги ва­шої… Ра­дiй­те!

    Тепер уже не тре­ба виз­во­ля­ти - впа­де са­ма з го­ри прин­це­са ва­ша!

    (В од­чаю ха­пається за го­ло­ву).

    Я знаю! ви на­дi­ялись на те, чи­га­ючи у за­сiд­ках на ме­не, що, ганьбою пiд­би­та, я з од­чаю до рук вам по­па­ду, як лег­ка здо­бич?

    Але сього не бу­де!

    Д о н Ж у а н

    Присягаю - я не хо­тiв сього, не мiг хо­тi­ти.

    Негiдних пе­ре­мог я не шу­каю.

    Чим мож­на се поп­ра­ви­ти? Ска­жi­те.

    Готовий я зро­би­ти все для вас, аби не ба­чить вас в та­кiм од­чаю.

    Пауза.

    Анна ду­має.

    А н н а

    Прийдiть до ме­не завт­ра на ве­че­рю.

    Я вас прий­му. I ще гос­тей пок­ли­чу.

    Нам, мо­же, кра­ще ба­чи­тись при­люд­но…

    Я, мо­же, якось… Ах, iде ду­енья!

    Д у є н ь я

    (наближаючись)

    Сеньйора хай про­ба­чить…

    А н н а

    Ви не вин­нi, що зас­та­рi для служ­би.

    Д у є н ь я

    (жалiбно)

    

О!..

    

    А н н а

    Ходiм.

    (Мовчки ки­ває го­ло­вою дон Жу­ано­вi, той низько вкло­няється).

    Анна з ду­еньєю ви­хо­дять.

    С г а н а р е л ь

    (виходить з кап­ли­цi)

    Що ж, мож­на вас поз­до­ро­ви­ти, па­не?

    Запросини дiс­та­ли на ве­че­рю?

    Та ви щось мов не ра­дi… Се то прав­да - в тiм до­мi їсти… ще там по­час­ту­ють з на­чин­ня то­го па­на…

    (Показує на ста­тую ко­ман­до­ра).

    Д о н Ж у а н

    Ну,так що?

    С г а н а р е л ь

    Та те, що як­би сей сеньйор знай­шов­ся там завт­ра при сто­лi суп­ро­ти вас, то…

    Д о н Ж у а н

    Ти га­даєш, мо­же б, я зля­кав­ся?

    Так я ж iз ним стрi­вав­ся вже не раз.

    С г а н а р е л ь

    То що! Мерт­вяк страш­нi­ший вiд жи­во­го для хрис­ти­яни­на.

    Д о н Ж у а н

    Тiльки не для ме­не!

    С г а н а р е л ь

    А все ж би ви йо­го не зап­ро­си­ли на завт­раш­ню ве­че­рю.

    Д о н Ж у а н

    Бо не про­сять гос­по­да­ря.

    С г а н а р е л ь

    Принаймнi спо­вi­ща­ють.

    Д о н Ж у а н

    Ну що ж, iди i спо­вiс­ти йо­го.

    Я ба­чу, ти нав­чив­ся ети­ке­ти вiд то­го ча­су, як у гран­да слу­жиш, а не в ба­нi­та.

    С г а н а р е л ь

    Як же спо­вiс­ти­ти?

    Од ва­шо­го iмен­ня?

    Д о н Ж у а н

    Та зви­чай­не.

    С г а н а р е л ь

    Чого ж ме­нi iти? Прос­тi­ше ж вам.

    Д о н Ж у а н

Пошук на сайті: