ПІСНЯ ПРО БАЙДУ

 

           В Цариграді на риночку

           Та п'є Байда мед-горілочку;

           Ой п'є Байда та не день, не два,

           Не одну нічку та й не годиночку;

           Ой п'є Байда та й кивається,

           Та на свого цюру поглядається:

           «Ой, цюро ж мій молодесенький,

           Та чи будеш мені вірнесенький?»

           Цар турецький к ньому присилає,

           Байду к собі підмовляє:

           «Ой ти, Байдо та славнесенький,

           Будь мені лицар та вірнесенький,

           Візьми в мене царівночку,

           Будеш паном на всю Вкраїночку!»

           «Твоя, царю, віра проклятая,

           Твоя царівночка поганая!»

           Ой крикнув цар на свої гайдуки:

           «Візьміть Байду добре в руки,

           Візьміть Байду, ізв'яжіте,

           На гак ребром зачепіте!»

           Ой висить Байда та й не день, не два,

           Не одну нічку та й не годиночку;

           Ой висить Байда та й гадає,

           Та на свого цюру споглядає,

           Та на свого цюру молодого

           І на свого коня вороного:

           «Ой, цюро ж мій молодесенький,

           Подай мені лучок та тугесенький,

           Подай мені тугий лучок

           І стрілочок цілий пучок!

           Ой бачу я три голубочки —

           Хочу я убити для його дочки.

           Де я мірю — там я вцілю,

           Де я важу — там я вражу!»

           Ой як стрілив — царя вцілив,

           А царицю в потилицю,

           Його доньку в головоньку.

           «Отто ж тобі, царю,

           За Байдину кару!

           Було тобі знати,

           Як Байду карати:

           Було Байді голову істяти,

           Його тіло поховати,

           Вороним конем їздити,

           Хлопця собі зголубити».