За Сибіром сонце сходить. 

Хлопці, не зівайте. 

Ви на мене, Кармалюка, 

Всю надію майте! 



Повернувся я з Сибіру, 

Та не маю долі, 

Хоч, здається, не в кайданах, 

А все ж не на волі. 



Маю жінку, маю діти, 

Та я їх не бачу, 

Як згадаю про їх муку — 

Сам гірко заплачу. 



Зібрав собі славних хлопців, 

Що ж кому до того? 

Засідаєм при дорозі 

Ждать подорожнього. 



Чи хто їде, чи хто йде, 

Треба їх спитати, 

Як не має він грошей — 

Треба йому дати! 



Зовуть мене розбійником. 

Кажуть — розбиваю. 

Ще ж нікого я не вбив. 

Бо й сам душу маю. 



З багатого хоч я й візьму — 

Убогому даю. 

Отак гроші поділивши, 

Я гріхів не маю. 



Судять мене вдень і вночі, 

Повсяку годину, 

Ніде мені подітися, 

Я од журби гину. 



Аж тут їде сам владика: 

"А здорові, хлопці!" 

"Ой, довго ми вас чекали. 

Благослови, отче!" 



Чи хто їде, чи хто йде, 

Часто дурно ждати. 

Отак треба в лісі жити, 

Бо не маю хати. 



Ой, вилічив сам владика 

Сорок тисяч грошей. 

Подивився кругом себе — 

Все хлопці хороші. 



Ой, чи їде, чи хто йде, 

Треба його ждати. 

Ой, прийдеться Кармалюку 

Марне пропадати. 



Пішов би я до дітей — 

Красу мою знають: 

Аби тільки показався. 

То зараз впіймають. 



А так треба стерегтися, 

Треба в лісі жити. 

Хоч, здається, світ великий, 

Ніде ся подіти! 



Ой, прийдеться Кармалюку 

Марне пропадати. 

Бо немає пристанища. 

Ані свої хати. 



Прийшла туга до серденька, 

Як у світі жити? 

Світ великий і розкішний. 

Та ніде ся діти! 



Асесори, ісправники 

За мною ганяють, 

Більше вони людей б’ють. 

Як я гріхів маю. 



У неділю дуже рано 

У всі дзвони дзвонять. 

А мене, Кармалюка, 

Як звірюку гонять. 



Нехай гонять, нехай ловлять, 

Нехай заганяють, 

Нехай мене, Кармалюка, 

В світі споминають! 



Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

Існує близько сорока варіантів пісні про Устима Кармалюка — легендарного ватажка селянських загонів, які боролися проти панського гніту. Знущання над кріпаками були такі, що терпіти не ставало сил. Устим Кармалюк теж утік, зібрав загін "славних хлопців" і став відновлювати справедливість —у багатих забирати, а бідним віддавати. "Отак гроші поділивши, я гріхів не маю", — говорить він. Кармалюка кілька разів ловили, карали, засилали до Сибіру, але він щоразу тікав і продовжував свою справу. Проте не відчував себе щасливим, адже, хоч і "не в кайданах, а все ж не на волі", не бачить жінки й дітей, не має хати. 

Люди не забули його подвигу й уславили Кармалюка в піснях та легендах.