Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Izbornyk_svyatoslava.docx)Izbornyk_svyatoslava.docx41 Кб478
Скачать этот файл (Izbornyk_svyatoslava.fb2)Izbornyk_svyatoslava.fb263 Кб434

 

ІЗБОРНИК СВЯТОСЛАВА 1073 РОКУ

 

Про удачу

Питання. Що таке удача [1], і чи належить християнину сповідувати удачу?

Відповідь. Удача — слово, що від еллінів назву має і значить воно те, коли без промислу світ побудований [2]. Християни ж Бога сповідують, який улаштовує все і опікується всім. А хто сповідує удачу, то відпаде від вчення християнського. І той, хто вірує, як безрозумні елліни, в те, що все, що з людиною відбувається, випадковим є — в хворобу упадуть. Удачу зіркам безглуздо приписують, подібно до фарисеїв [3], що в долю і випадковість безрозумно вірують. Тих, хто служить тому, що удачею іменується, Божественне Писання викриває як безумних і нечестивих, і таких, що дияволові трапезу готують, і розмішують удачі розчин, і нарікає їх звіздарями. «Хай стануть, — рече, — і спасуть тебе астрологи небесні» та інше. «Всі вони наче хмиз. У вогні згорять, не врятують своєї душі від полум’я. Ось так і Господь викриває безумних. Запитує, де ж астрологи твої, най повідають тобі ті, що пішли від тебе» [4].

 

Про лице [5]

Лице є те, що своїми властивостями [6] виявляє себе і відрізняється [7] від одноприродних йому, демонструючи тим свій вияв [8]. Наприклад, Гавриїл [9], що бесідує з Богородицею, був одним з янголів, єдиним, який прийшов бесідувати, відрізняючись від єдиносущих йому янголів тим, що прийшов на місце це і тим, що бесідував.

І Павло [10], коли на східцях проповідував, був одним з людей, що властивостями і діями своїми од багатьох людей одрізнявся. Тож, з огляду на дію, складаємо уяву про когось.

Лицем називається саме те, що є дією. <...>

[1] У тексті використано поняття «вазнь». Цей полісемантичний термін у тогочасній мові мав такі значення: «щастя», «удача», «сміливість», «доля». У даному контексті його треба розуміти як щось протилежне абсолютному закону, детермінізму, Божому Промислу, тобто незакономірне, випадкове, нетривке. В одному зі списків «Ізборника», де вміщено цю ж статтю, над терміном «вазнь» стоїть глоса (примітка) — «случаи» (випадок).

[2] В античному світогляді та міфологічному світобаченні прадавніх українців ідея долі виступала як ірраціональна, безлика і сліпа сила, що безпосередньо впливає на світ природи і людину. Вважалось, що неможливо покласти відповідальність за долю на якогось певного бога. Це приводило до фаталізму та прагнення якось передбачити майбутнє, випросити у богів ліпшу долю. Згідно ж із християнським віровченням, єдиною детермінантою, що править світом, є Божественний промисел. Його розуміли як раціональну та цілеспрямовану дію Бога, що має на меті вирятувати людство. Промисел виступав тут абсолютним, тотальним законом і виключав будь-яку випадковість. Саме слово «промисел» походить від слів «мисль», «промислити». За одним із тлумачень, «промисел є думка Божа». Роз’ясненню цього смисложиттєвого питання присвячена дана стаття.

[3] Фарисеї (віддалені, особливі) — одна з іудейських сект, що повстала у II або III ст. до н. е. Вони перебували під потужним впливом античних філософських вчень. У певній відповідності з ними фарисеї тлумачили біблійні закони, надаючи вирішального значення долі, але не відкидали свободу людини, вірували в існування різноманітних духів тощо. Ісус Христос викривав їх забобони та інші хибні погляди. (Див.: Мт. 12, 31-34, 43-45; 5, 20; 15, 4; 23, 3, 16, 25; Ів. 8, 7, 9).

[4] Останні фрази не зовсім зрозумілі поза біблійним контекстом. У Книзі пророка Ісаї (1с. 47, 11 — 15), йдеться про падіння міста Вавилона. Головна думка 47 і попередніх розділів цієї книги є те, що вищість Бога над численними ідолами, чарівниками та астрологами полягає в тому, що він може провіщати майбутність та спрямовувати поступ всесвітньої історії. Він передбачив падіння Вавилона, а ніякі «провидці» не могли його відвернути. У Святому Письмі цю колізію зображено в іронічному ключі та символічному забарвленні. Загибель Вавилона — одна з визначних подій священної історії — зіткнення язичництва і християнства, старого і нового, зла і добра. Вавилон зображено тут дівицею, до якої, зокрема, звернені такі слова: «Залишайся з ворожбитствами твоїми та численними твоїми чарами, що змалку тебе так захоплювали. Може, й матимеш якусь користь, може, й налякаєш? Сила дорадників твоїх тебе втомила, нехай же виступлять і тебе врятують ті, які розмірюють небо, які спостерігають зорі, та й ті, які кожного нового місяця віщують, що з тобою буде. Глянь! Вони мов солома. Вогонь спалить їх; вони не врятують життя свого від лютої пожежі. <...> От чим стануть тобі ті, з якими ти трудилась, з якими торгувала змалку! Кожен побреде геть від тебе, і нікому буде тебе спасти»

[5] Серед статей «Ізборника» 1073 р. міститься так званий «Філософський трактат», в основу якого покладено положення Аристотелевої «Метафізики» і коментар Порфирія Тірського («Ісагоге») до «Категорій» Аристотеля, адаптований Порфирієм до потреб християнської релігійно-філософської думки. Це виклад низки логічних категорій, що використовувалися для боротьби з античними філософськими вченнями, різними релігійними течіями та єретичними рухами в середині самого християнства. Ймовірно, що «Трактат», як і весь «Ізборник», правив за навчальний посібник для княжих дітей або для навчальних закладів. Трактат складається з окремих статей («Про різницю між сутністю і єством», «Про випадкове», «Про індивідуальне», «Про кількість і якість» тощо), Що дають достатнє уявлення про рівень знань з філософії та логіки у вітчизняній культурі XI ст.

[6] В оригіналі — «свойствы».

[7] В оригіналі — «отълучено».

[8] В оригіналі — «подаєть обличение».

[9] Гавриїл — один із семи головних янголів. Був посланий Богом сповістити Діву Марію про народження нею Ісуса Христа. (Лк. 1, 26 — 38).

[10] Мається на увазі апостол Павло, що проповідував на сходах Єрусалимського храму (Дії. 21, 7 — 28).

 

Переклад і примітки Станіслава Бондаря

Сторінка 1 з 5 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 > У кінець >>