Ізборник Святослава

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Izbornyk_svyatoslava.docx)Izbornyk_svyatoslava.docx41 Кб582
Скачать этот файл (Izbornyk_svyatoslava.fb2)Izbornyk_svyatoslava.fb263 Кб561

 

ІЗБОРНИК СВЯТОСЛАВА 1073 РОКУ

 

Про удачу

Питання. Що таке удача [1], і чи належить християнину сповідувати удачу?

Відповідь. Удача — слово, що від еллінів назву має і значить воно те, коли без промислу світ побудований [2]. Християни ж Бога сповідують, який улаштовує все і опікується всім. А хто сповідує удачу, то відпаде від вчення християнського. І той, хто вірує, як безрозумні елліни, в те, що все, що з людиною відбувається, випадковим є — в хворобу упадуть. Удачу зіркам безглуздо приписують, подібно до фарисеїв [3], що в долю і випадковість безрозумно вірують. Тих, хто служить тому, що удачею іменується, Божественне Писання викриває як безумних і нечестивих, і таких, що дияволові трапезу готують, і розмішують удачі розчин, і нарікає їх звіздарями. «Хай стануть, — рече, — і спасуть тебе астрологи небесні» та інше. «Всі вони наче хмиз. У вогні згорять, не врятують своєї душі від полум’я. Ось так і Господь викриває безумних. Запитує, де ж астрологи твої, най повідають тобі ті, що пішли від тебе» [4].

 

Про лице [5]

Лице є те, що своїми властивостями [6] виявляє себе і відрізняється [7] від одноприродних йому, демонструючи тим свій вияв [8]. Наприклад, Гавриїл [9], що бесідує з Богородицею, був одним з янголів, єдиним, який прийшов бесідувати, відрізняючись від єдиносущих йому янголів тим, що прийшов на місце це і тим, що бесідував.

І Павло [10], коли на східцях проповідував, був одним з людей, що властивостями і діями своїми од багатьох людей одрізнявся. Тож, з огляду на дію, складаємо уяву про когось.

Лицем називається саме те, що є дією. <...>

[1] У тексті використано поняття «вазнь». Цей полісемантичний термін у тогочасній мові мав такі значення: «щастя», «удача», «сміливість», «доля». У даному контексті його треба розуміти як щось протилежне абсолютному закону, детермінізму, Божому Промислу, тобто незакономірне, випадкове, нетривке. В одному зі списків «Ізборника», де вміщено цю ж статтю, над терміном «вазнь» стоїть глоса (примітка) — «случаи» (випадок).

[2] В античному світогляді та міфологічному світобаченні прадавніх українців ідея долі виступала як ірраціональна, безлика і сліпа сила, що безпосередньо впливає на світ природи і людину. Вважалось, що неможливо покласти відповідальність за долю на якогось певного бога. Це приводило до фаталізму та прагнення якось передбачити майбутнє, випросити у богів ліпшу долю. Згідно ж із християнським віровченням, єдиною детермінантою, що править світом, є Божественний промисел. Його розуміли як раціональну та цілеспрямовану дію Бога, що має на меті вирятувати людство. Промисел виступав тут абсолютним, тотальним законом і виключав будь-яку випадковість. Саме слово «промисел» походить від слів «мисль», «промислити». За одним із тлумачень, «промисел є думка Божа». Роз’ясненню цього смисложиттєвого питання присвячена дана стаття.

[3] Фарисеї (віддалені, особливі) — одна з іудейських сект, що повстала у II або III ст. до н. е. Вони перебували під потужним впливом античних філософських вчень. У певній відповідності з ними фарисеї тлумачили біблійні закони, надаючи вирішального значення долі, але не відкидали свободу людини, вірували в існування різноманітних духів тощо. Ісус Христос викривав їх забобони та інші хибні погляди. (Див.: Мт. 12, 31-34, 43-45; 5, 20; 15, 4; 23, 3, 16, 25; Ів. 8, 7, 9).

[4] Останні фрази не зовсім зрозумілі поза біблійним контекстом. У Книзі пророка Ісаї (1с. 47, 11 — 15), йдеться про падіння міста Вавилона. Головна думка 47 і попередніх розділів цієї книги є те, що вищість Бога над численними ідолами, чарівниками та астрологами полягає в тому, що він може провіщати майбутність та спрямовувати поступ всесвітньої історії. Він передбачив падіння Вавилона, а ніякі «провидці» не могли його відвернути. У Святому Письмі цю колізію зображено в іронічному ключі та символічному забарвленні. Загибель Вавилона — одна з визначних подій священної історії — зіткнення язичництва і християнства, старого і нового, зла і добра. Вавилон зображено тут дівицею, до якої, зокрема, звернені такі слова: «Залишайся з ворожбитствами твоїми та численними твоїми чарами, що змалку тебе так захоплювали. Може, й матимеш якусь користь, може, й налякаєш? Сила дорадників твоїх тебе втомила, нехай же виступлять і тебе врятують ті, які розмірюють небо, які спостерігають зорі, та й ті, які кожного нового місяця віщують, що з тобою буде. Глянь! Вони мов солома. Вогонь спалить їх; вони не врятують життя свого від лютої пожежі. <...> От чим стануть тобі ті, з якими ти трудилась, з якими торгувала змалку! Кожен побреде геть від тебе, і нікому буде тебе спасти»

[5] Серед статей «Ізборника» 1073 р. міститься так званий «Філософський трактат», в основу якого покладено положення Аристотелевої «Метафізики» і коментар Порфирія Тірського («Ісагоге») до «Категорій» Аристотеля, адаптований Порфирієм до потреб християнської релігійно-філософської думки. Це виклад низки логічних категорій, що використовувалися для боротьби з античними філософськими вченнями, різними релігійними течіями та єретичними рухами в середині самого християнства. Ймовірно, що «Трактат», як і весь «Ізборник», правив за навчальний посібник для княжих дітей або для навчальних закладів. Трактат складається з окремих статей («Про різницю між сутністю і єством», «Про випадкове», «Про індивідуальне», «Про кількість і якість» тощо), Що дають достатнє уявлення про рівень знань з філософії та логіки у вітчизняній культурі XI ст.

[6] В оригіналі — «свойствы».

[7] В оригіналі — «отълучено».

[8] В оригіналі — «подаєть обличение».

[9] Гавриїл — один із семи головних янголів. Був посланий Богом сповістити Діву Марію про народження нею Ісуса Христа. (Лк. 1, 26 — 38).

[10] Мається на увазі апостол Павло, що проповідував на сходах Єрусалимського храму (Дії. 21, 7 — 28).

 

Переклад і примітки Станіслава Бондаря

«Ізборник» 1073 р. («Ізборник Святослава» 1073 р.) — найдавніша датована давньоукраїнська збірка енциклопедичного характеру, що містить близько 380 статей щонайменше 40 авторів. Цей трактат подає відомості з богослов’я, філософи, історії, медицини, біології, географії та багатьох інших галузей знання. Основну частину «Ізборника» займають «Відповіді Анастасія Синаїта» — широкий звід виписок з біблійних книг і творів найавторитетніших візантійських богословів та проповідників. Нині існує кілька версій щодо того, як потрапила в Русь ця рукописна книга, складена у Візантії в IX ст. високоосвіченим і талановитим невідомим нам представником грецької культури. Більшість учених вважає, що збірку було перекладено у X ст. для болгарського царя Симеона, однак існує версія (і є багато підстав підтримувати її), за якою книгу було перекладено з грецької безпосередньо київськими книжниками. У будь-якому разі «Ізборник», хоч би де його перекладали, був переписаний у Києві і подарований князю Святославу. Сьогодні у різних книгосховищах зберігається близько 30 списків цієї пам’ятки, переписаних у XVI-XVII ст. Таким чином, ця перекладна пам’ятка (як і інші перекладні пам’ятки цієї доби) функціонувала на культурних обширах Київської держави, тому її, безперечно, можна і треба залучати до корпусу писемної спадщини українського народу.

Окремі статті з «Ізборника» 1073 р. перекладено за виданням: Изборник Святослава 1073 года: Факсимильное издание. — М., 1983. — Л. 114 в — 114 а; 226 б, в.

 

 

 

ІЗБОРНИК СВЯТОСЛАВА 1076 РОКУ

 

СЛОВО ЯКОГОСЬ КАЛУГЕРА ПРО ЧИТАННЯ КНИГ [1]

«Добре, братове, читати книжки, особливо всякому християнину. Сказав блаженний: ті, що збагнуть усім серцем відомості Його, знайдуть Його; то читаючи, зглибляйте відомості Його. Коли читаєш книги, не квапся швидко дочитати до другого розділу, але зрозумій, що висловлюють речення і слова, хоч би тричі вертаючи до одної глави. Сказано-бо: в серці своїм сховав я твої слова, що не согрішив супроти тебе. Не сказано: тілько «устами вирік», але і «в серці сховав», щоб не согрішив проти тебе». Бо хто зрозуміє правду написання, той кермується нею. Скажу тобі: узда коневі керма і поздержка, а праведникові читання книг. Не збудується корабель без гвоздів, але і праведник без читання книжок. Як невольника душа біжить до своїх родичів, так праведник до читання книжок. Прикраса воїну оружжє, а кораблю вітрила, так само праведнику читання книжок. Сказано: відкрий мої очі, щоб я зрозумів чудеса твойого закону; очі, то значить: розмисел сердечний. Не закрий мені заповідей твоїх; то значить: не від очей закрий, але від розуму і серця. От тим-то і поганьблено таких, що не вчаться, словами: прокляті ті, що ухиляються від заповідей твоїх. От тим-то і сам похвалися, мовлячи: «Які солодкі слова твої, солодші меду для уст моїх, і закон уст твоїх дорожчий від тисячів золота і срібла». І заспівай, мовлячи: «Порадуюся словам твоїм, бо знайшов я у них користь многу». Користю названо слово Боже, мовлячи: «Знайшов я, недостойний, такий дар, щоб поучався слів твоїх день і ніч».

«Отсе, брати, зрозуміймо і послухаймо розумовими ушима, зрозуміймо силу і поучення святих книг. Послухайте життя св. Василія і св. Іоанна Златоустого і св. Кирила Філософа та інших многих святих, і як ті житія попереду оповідають про них мовлячи: від молоду прикладалися до святих книг і тому подвигнулися на добрі діла. Гляди, в чім початок добрих діл — поучення святих книг. І сими, братове, подвигнімся на шлях життя, на діла їх; і навчаймося ненастанно книжних словес, творячи волю їх, як вони велять, щоб і ми стали гідні вічного життя на віки. Амінь».

 

СЛОВО ЯКОГОСЬ ОТЦЯ ДО СИНА СВОГО

«Сину мій і дитино моя, прихили ухо своє і послухай батька твойого, що дає тобі спасіння ради. Дитино, приблизи розум серця свойого і почуй слова родителя твойого, бо вони не підуть на шкоду душі твоєї; але коли приймеш їх розумно, то будуть тобі поводарями до Царства Небесного. Настав посудину серця твого, щоб накапали тобі слова солодші від меду, що можуть оживити тебе і зробити безсмертним».

«Та від чого насамперед почну вчити тебе, сину мій, і що найперше виявлю тобі? Чи трус і злоби світа сего, чи життя вгодне Богу і спасенне? Слід би нам і тобі, дитино, думати про те, скілько від праотця нашого Адама аж до сего віку було людей по всій землі, що всі пропали без пам’яті; тілько деякі зробилися пам’ятні і прославилися на небі й на землі, ті, що всі дні свої прожили по заповідях Божих і ззиралися на одного Вишнього, і пожили тихо-мирно, і випускали добрі слова із уст своїх. Мало мішалися до справ світа сего, а все думання своє і все бажання своє направляли на безсмертне життя, до него одного зітхали і найбільш молили Бога, щоб статися гідними його. От тим-то, дитино моя, полюби їх життя і прийми їх обичаї і поміркуй та понаслідуй їх діла, яким шляхом ішли і якою стежкою мандрували. Щоб у Царстві Небеснім ти догонив їх і порадувався з ними іншою радістю, якої не дає отсе життя. Поквапся наслідувати їх і пошукай того, що їх вело; тихість їх вела, і покірливість, і добродушність, і слухняність, і добросердіє, і милостиня, і сумирне життя з малими і великими. Отсі обичаї довели їх туди, куди весь вік бажали дійти. Тих провідників найшли вони і вхопилися твердо за їх руки і дійшли до своєї високої мети. Тих обичаї прийми і ти, дитино моя, і змагай до них усею силою і всею змогою, скілько можеш, бо між нами вони ходять і ніхто не приймає їх і нема кому вести їх в дім свій тілесний і душевний і захистити їх у волі своїй».

«Будь похилений головою і високий умом, очі звернені до землі, а духовні до неба. Уста притишені, а сердечні раз у раз взивающі до Бога. Ноги звільна ступающі, а умові швидко ідучі до небесної брами. Вуха затуляй на злі слухи, а умові раз у раз напружуй на шуміння святих слів, написаних у святих книгах. Руки май зігнені на збирання злого маєтку сего світу, а простерті на прийняття убогих. Не стидайся поклонити свою голову перед кожним сотвореним на образ Божий і не лінуйся почестити старшого віком і подбай про те, щоб заспокоїти його старість. Своїх ровесників стрічай миром, молодших від себе приймай з любов’ю, перед достойнішим від себе потрудися стояти».

«Дитино, накорми голодного, як сам Господь тобі повелів, напій прагнущого, пригости подорожнього, відвідай хорого, навідай замкненого у в’язниці, приглянься їх горю і зітхни. В твоїй скорботі нехай церква буде твоїм захистом, та й поза скорботою кожного дня і години війди і припади до Вишнього і притули лице до землі, і проси його спімнути тебе; не ухилиться від тебе душелюбець і чоловіколюбець, але прийме тебе і утішить тебе. Жалуй за гріхи, зітхай в спокусах, сумуй по своїм упадку, щоб очиститися, аби при розставанню душі знайтися без змази. Смерть поминай завсіди, щоб її пам’ять навчила тебе поперед усього, як жити у сьому короткому часі».

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>

Пошук на сайті: