BEЛECОBA КНИГА

 

     1 (дощечка)

    

     Даремно згадали доблесні наші старі часи, бо куди йдемо — невідомо. Оглядаємося і говоримо, що соромимося знати Наву, ПравуіЯву[Нава — світ померлих; Права — закони, порядок; Ява — реальний світ].

     Дажбог створив нам яйце, «що є світ—зоря, яка нам сяє». У тій безодні він повісів землю нашу, щоб там удержувалася.

     Душі пращурів світять нам зорями від Іру [Ір — слов'янський рай].

     Греки напали на Русь, «чинячи злеє в ім'я богів», так що ми не знали, куди тікати і що робити.

     Права таємно уложена Дажбогом, «а по ній, як пряжа, тече Ява» і створює життя наше. А коли вона відійде, наступає смерть. «Ява тече і твориться в Праві», тобто реальне життя проходить за певними законами. Після них іде Нава — світ померлих, потойбічний світ. Усе йде по колу, тому ми повинні знати своє минуле: «Поучившись старому, зануримо душі наші в нього, бо є то наше, яко се бо уже найшло на коло нам». Бог дав нам силу, і не треба її марнувати, бо душі пращурів дивляться на нас «і там з жалю плачуть і виказують нам, що не берегли ми Праву, Наву і Яву». Не тільки не берегли, а й глузували, тому не достойні бути Дажбожими онуками. Отож, треба молитися, щоб мати чисті душі і тіла, мати спільне життя з праотцями нашими, які злилися з богами воєдино.

     Ми Дажбожі онуки по розуму, а розум «великий божий є єдиний з наіми». Тому ми творимо й говоримо з богами воєдино. Бренним (скоро-минущим) є життя наше, та й ми самі також.

    

     2А

    

     «Чоловік, що тримає дім, не правий, якщо лише заявляє про права; і правий, якщо слова його з ділами збігаються». Здавна сказано, щоб ми творили добро. «Як і діди наші казали: тут є і буде так же». Але за часів злославних Русь була побита рукою ворожою, і злочини творилися, а князь годілемічнийбув, то ж послав на битву своїх синів. А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча. «Тому ж бо ми розторгнуті і в неволю взяті». І коли говоримо, що маємо своїх князів, то це не так.

     Ходили до південних країв, щоб узяти землю для себе і для дітей своїх, але там греки напали на нас, бо ми посягалися на їхню землю.

     Була січа велика, яка тривала багато місяців. «Стократ починала Русь» і стократ була розбита від півночі й до півдня. «Отож худобу повели праотці наші і були отцем Орієм [міфічний предок слов'ян з середини І тис. до н. є.] до краю руського ведені, тому що завжди там перебували».

     Багато злигоднів приніс ранній холод. Наші предки оселилися «огни-щанами на землі руській», а незабаром прийшли варяги і забрали землю до рук своїх від хозарів, і ті відробляли в неволі.

     «Був народ родичем з ільмерцями, з єдиного кореня роди наші. Хто прийшов пізніше на Руську землю, то і селився серед ільмерців, бо суть братчики наші і подібні до нас, і в небезпеці обороняли нас од зла».

     Ільмерці мали віче, і що воно вирішить, то так і повинно бути. Князів собі обирали. Ми ж їм допомагали, тому що «зілля бо знали робити, посуд печений у вогнищах — і суть бо гончарі умілі». Ільмерці ж добре вміли землю орати і доглядати худобу.

     А коли на нас напав злий рід, ми змушені були відійти в ліси. Там і живемо, навчившись звіра ловити і рибалити, «от страху уклонившись».

    

     4Г

    

     «А йдемо куди — знаємо: по землі на гори і в луку моря». І кожного дня звертаємо свій погляд на богів, яких звемо Перун, Дажбо, Хоре та інши-' ми іменами. Співаємо славу богам і живемо їхньою милістю.

     У Сурожі вороги наші, які «у темній ямі повзають і погрожують нам хворобами, Маром—Марою [Мар—Мара, Мар—Морія —зласилауНаві] і кінцем життя всім».

     Хай з'явиться бог сильний і б'є пітьму мечем—блискавкою, щоб та здохла і «сяйво світить на нас і до нас і видно всім». Перша слава Сурію, який прогонить зло.

     Зле тюркське плем'я дасуво [тюркські племена] напало на пращурів наших, і багато людей було забрано в полон та і померло немало. Тоді Ор— старотець сказав, щоб ми йшли від тієї землі, де хуни [тюркські племена] братів наших убивають і худобу крадуть: «А підемо до іншої землі, в якій течуть меди і молоко, і та земля є».

     Вирушили всі і троє синів Орієвих — Кий, Пащек і Горовато, від яких виникли потім три славні племені. «Сини були хоробрі, вожді дружинам».

     Отже, сіли на коней і рушили. За ними їхали молодші дружини, йшла худоба — корови, бики й вівці. їхали діти, діди, матері, жінки.

 

  І так просувалися до півдня, мечами разячи ворогів. Дійшли до Гори великої, до долини трав'янистої, багатої злаками. «Там і оселився Кий, що був засновником Києва». І став це престол руський. Багато крові коштував той похід слов'янам. Але анти не зважали на зло і йшли, куди Ор вказував. «Бо кров є свята. А кров наша про те каже, що ми русичі всі».

     Вороги кажуть, що немає у нас доблесті. Але то неправда. Ми походимо від отця Орія, і «той час одчасу народжується серед нас». «Не забудемо також ільмерців, які нас охороняли. Були не окремі, а з нами злилися і кров свою давали і за нас».

     Колись давно були на Русі хозари, нині варяги, ми ж русичі, аж ніяк не варяги.

     Треба залишити молоко в травах на ніч, потім додати до нього щавелю і ті трави, про які говорили праотці, дати настоятися. Потім пити тричі і п'ять разів щодня на славу богам. Це наше старе почитання (вшанування) богів, яке пов'язуватиме і нас між собою.

     Ні Мара, ні Морока не сміємо славити, бо ті диви [злі духи] є нашим нещастям.

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>

Корисні матеріали: