СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ 
  


      ...Всі краї, і городи, і народи почитають і славлять кожний свого учителя, того, що навчив їх православній вірі. Похвалімо ж і ми, по силі нашій, хоч малими похвалами, того, хто велике і дивне діло сотворив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря1, а сина славного Святослава2, про мужність і хоробрість якого в літа його володарювання слух пройшов по багатьох сторонах, а звитяги його і могутність поминаються й пам'ятаються ще й нині. Не в худорідній бо і невідомій землі володарював той, а в Руській, про яку відати й чути на всі чотири кінці землі. 
      Сей каган наш Володимир славним од славних народився, благородним од благородних. І, дійшовши літ і снаги, змужнівши, в моці й силі вдосконалившись, мужністю й умислом дозрівши, єдинодержцем став землі своєї, підкоряючи під себе навколишні сторони — ті миром, а непокірні мечем. Отак, коли він у дні свої жив і землю свою пас правдою, мужністю і розмислом, навідав його всевишній, глянуло на нього всемилостиве око благого бога, і возсіяв розум у серці його. І осяг він суєту ідольської облуди і потребу знайти єдиного бога, який сотворив усю тварь, видиму і невидиму. А що чув він завжди про благовірні землі грецькі христолюбиві і сильні вірою, як вони єдиного бога в трійці почитають і йому поклоняються, як у них діються сили і чудеса і знамення, як церкви людьми повняться, як усі городи благовір'ям кріпляться, як усі люди щиро моляться, перед богом схиляючись, то, се чуючи, зажадав він серцем, загорівся духом, щоб і собі стати християнином і землю свою до християнства навернути. Що й сталося. І до бога отак призволившись, людське єство скинув каган наш, а разом із зістарілими ризами людськими зняв із себе усе тлінне, струсив із себе порох невір'я, увійшов у святу купіль і одродирся од духу і води; в Христа охрестившись, у Христа одягнувся і вийшов із купелі, обілившись, сином ставши нетління, сином воскресіння, ім'я прийнявши вічно імените з роду в рід Василія, під яким і вписався в книги життя у вишньому граді і нетлінному Єрусалимі. 
      Та не було сього досить подвигові благовір'я його. Не тим тільки явив сущу в ньому до бога любов, а подвигнувся ще, заповідаючи по всій землі своїй людям хреститися в ім'я отця і сина і святого духа і ясно і велегласно в усіх городах славити святу трійцю і всім бути християнами, малим і великим, рабам і вільним, юним і старим, боярам і простим, багатим і вбогим. 
      І не було ані єдиного, який би противився благочестивому його повелінню. А як хто, то й не з любові, а зі страху перед повелителем охрестився, бо ж благовір'я його на владу спиралося. Отож водночас уся земля наша уславила Христа з отцем і зі святим духом. 
      Тоді почав морок ідольський од нас одходити, і зорі благовір'я з'явилися; тоді пітьма бісослугування погибла, і слово євангельське землю нашу осіяло. 
      Капища рушилися, і церкви ставилися, ідоли крушилися, ікони святих з'являлися, біси розбігалися, хрест городи освячував. 
      Пастухи словесних овець Христових, єпископи, стали перед святим вівтарем, жертву безскверну возносячи. Попи і диякони і всі клірошани3 прикрасили і пишнотою наповнили святі церкви. Апостольська труба і євангельський грім над всіма городами пролунали. Теміан богу воскурявся, повітря освячуючи. Монастирі на горах постали. Чорноризці з'явилися. Мужі й жони, і малі і великі, всі люди наповнили святі церкви, славословлячи: “Єдиний святий, єдиний господь Ісус Христос! На славу богу отцю амінь! Христос переміг! Христос подолав! Христос воцарився! Христос прославився! Великий єси, господи, і чудесні діла твої, боже наш! Слава тобі!” 
      Як же тебе не похвалити, о чесний і славний між земних владик премужній Василію? Як твоїй доброті не почудуватися, кріпості і силі? Як тобі дяку не воздати? Адже тобою пізнали ми господа й облуди ідольської збулися! Адже твоїм повелінням по всій землі твоїй Христос славиться! 
      Що ж ще додати до сказаного про тебе, христолюбче? 
      Друже правді, розмислу вмістилище, милосердя гніздо! Як ти увірував, як розгорілась у тобі любов до Христа? Як вселився у тебе розум, вищий од розуму земних мудреців, щоб невидимого возлюбити і до небесних подвигнутися? 
      Як знайшов ти Христа? Як передався йому? Повідай нам, рабам твоїм, повідай нам, учителю наш! Звідки ти пройнявся пахощами святого духа? Як випив ти пам'яті майбутнього життя солодку чашу? Як розпізнав ти і побачив, що благий господь? Не бачив єси Христа, не ходив єси з ним, а став учнем його! Інші, бачивши його, не увірували, ти ж, не бачивши, увірував. Воістинно, було на тобі благословіння господа Ісуса, проречене до Томи: “Блаженні ті, які не бачили, а увірували!” (Іоанн 20, 29). 

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>