Засвіт встали козаченьки 
В похід з полуночі, 
Заплакала Марусенька 
Свої ясні очі. 

Не плач, не плач, Марусенько, 
Не плач, не журися 
Та за свого миленького 
Богу помолися. 

Стоїть місяць над горою. 
Та сонця немає, 
Мати сина в доріженьку 
Слізно проводжає. 

— Прощай, милий мій синочку, 
Та не забувайся, 
Чрез чотири неділеньки 
Додому вертайся! 

— Ой рад би я, матусенько, 
Скоріше вернуться, 
Та щось кінь мій вороненький 
В воротях спіткнувся. 

Ой Бог знає, коли вернусь, 
У яку годину. 
Прийми ж мою Марусеньку 
Як рідну дитину. 

Прийми ж її, матусенько, 
Бо все в Божій волі. 
Бо хто знає, чи жив вернусь. 
Чи ляжу у полі! 

— Яка ж би то, мій синочку, 
Година настала. 
Щоб чужая дитиночка 
За рідную стала? 

Засвіт встали козаченьки 
В похід з полуночі, 
Заплакала Марусенька 
Свої ясні очі... 


Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 
Авторство пісні "Засвіт встали козаченьки" приписують легендарній піснярці з Полтави Марусі Чурай. Донька козацького полковника тяжко переживаючи загибель батька, почала складати пісні, в яких виявився незвичайний поетичний дар. З її піснями козаки ходили в похід, набиралися сили духу й відваги. У пісні "Засвіт встали козаченьки" говориться про те, що козак, вірний своєму обов’язку, вирушає в дорогу — захищати рідну землю. Він змушений покинути матір, кохану дівчину. І просить свою неньку, коли з ним щось трапиться, прийняти його дівчину Марусю як за свою дитину. Пісня по будована у формі діалогу. Є традиційні для народної пісні звертання, зменшувально-пестливі слова, постійні епітети.