Слово про похід Ігорів (СКОРОЧЕНО)

 

Заспів

Мова буде йти «по билицях нашого часу, а не за вимислом Бояна1. Боян бо віщій, якщо хотів пісню творити, то розтікався мислю по древу, сірим вовком по землі, сизим орлом під хмарами…» Згадував він у своїх піснях «давніх часів усобиці», прославляв старого Ярослава [Мудрого], хороброго Мстислава [брата Ярослава]. Співець накладав пальці на живі струни гусел і вони «князям славу рокотали».

Ця розповідь «від [часів] старого Володимира2 до нинішнього Ігоря, який укріпив ум силою своєю… навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую».

Повість розкаже про надії, пов’язані з невдалим походом весною [1185 p.] Новгород—сіверського князя Ігоря Святославича, його брата Всеволода, сина Володимира та племінника Святослава Ольговича проти войовничих степових кочовників—половців.

1  Невідомий дружинний співець XI ст.
2   Володимир Святославич — великий князь київський (помер у 1015 р.).

Ігор рушає в похід; загрозливі віщування.

Ігор підготував військо до виступу проти ворога. Його бажання — відстояти рідну землю від набігу кочовників, «списа переломити кінець поля Половецького», «напитися води шоломом з Дону», здобути особисту славу.

Князя підтримує брат Всеволод. Він промовив: «Один брат [у мене], один світ світлий — ти, Ігорю! Обидва ми Святославичі! Сідлай, брате, свої бистрії коні, а мої вже готові, осідлані під Курськом, попереду. А мої ті куряни — воїни вправні: під трубами сповиті, підшоломами злеліяні, кінцем списа згодовані, путі їм відомі, яруги їм знайомі, луки у них напружені, сайдаки отворені, шаблі вигострені; самі скачуть, як ті сірі вовки в полі, шукаючи собі честі, а князю — слави».

Виступ у похід руських воїнів проти половців збігався із затемненням сонця. Ігор Святославич звернувся до свого війська: «Браття і дружино! Лучче ж убитим бути, аніж полоненим бути. Так всядьмо, браття, на свої бистрії коні та наДін синій поглянем…» «…Ніч, стогнучи йому грозою, птиць збудила, свист дикий встав поблизу: див’ кличе з верху дерева — велить прислухатись землі незнаємій: Волзі і Поморію2, і Посуллю3, Сурожу4 і Корсуню, і тобі, тмутороканський ідол5».

Половці небитими дорогами побігли до Дону великого, бо Ігор сюди військо веде. Злісний крик птахів, звірине виття створюють напружену атмосферу, якесь недобре передчуття.

Перша битва з половцями

«Довго ніч меркне. Зоря—світ запалала. Мла поля покрила. Щебіт солов’їв заснув, говір галок пробудивсь. Русичі великії поля черленими щитами перегородили, шукаючи собі честі, а князю — слави».

Зранку у п’ятницю русичі розбили погані полки половецькі. Дорогі оксамити, шовкові тканини, золото, красиві дівчата — все було у ворога захоплено. «Покривалами, і опанчами, і кожухами почали мости мостити по болотах і багнистих місцях,— і всякими узороччями половецькими».

Олеговев військо дрімає, відпочиває після бою. «Не було воно на кривду породжене ні соколу, ні кречету, ні тобі, чорний ворон, поганий половчине! Гзак біжить сірим вовком, Кончак7 йому вслід[коня] править до Дону великого».

1 Лісовик, міфічна лісова істота.
2 Побережжя Азовського і Чорного морів.
3 Земля понад Сулою.
4 Сурож, або Судак,— місто в Криму.
5 Ідол, або статуя, яка стояла біля Тмуторокані — міста на березі Азовського моря.
6 Всі князі, учасники походу, були нащадками Олега Святославича [Гориславича] (помер у 1115 р.).
7 Гзак і Кончак — половецькі хани.
8 Тобто чотири князі, які брали участь у поході: Ігор, Всеволод, Святослав Ольгович, Володимир.

Друга битва з половцями; поразка Ігоревого війська

«Другого дня вельми рано кривавії зорі світ провіщають; чорнії тучі з моря ідуть, хочуть прикрити чотири сонця8, а в них трепечуть блискавки синії. Бути грому великому! Іти дощу стрілами з Дону великого! Отут списам поломитись, отут шаблями пощербитись об шоломи половецькії, на ріці на Каялі, біля Дону великого! О Руськая земле, уже за горою єси!

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>