Детальний Аналіз

«Слово про похід Ігорів»

«Слово про похід Ігорів» аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція, герої та інші питання розкриті в цій статті.

ПАСПОРТ ТВОРУ

Автор: невідомий.

Рід літератури: ліро-епос.

Жанр: ліро-епічна героїчна поема (на думку деяких літературознавців, це по­вість, літописна повість).

Тема: зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузь­кому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й май­бутнє (у широкому розумінні).

Ідея»: заклик руських князів до єднання в боротьбі проти ворогів Руської землі; засудження князівських міжусобиць.

Ідея виражена в «золотому слові» Святослава.

Головні герої: князь Ігор; Ігорів брат Всеволод Святославич, князь курський і трубецький; Ігорів небіж Святослав Ольгович, князь рильський; дружина Ігоря —- Ярославна; половці: Овлур, Гзак, Кончак.

Центральним образом твору виступає Руська земля, її жива історія.

Композиція: простежуються, хоча не позначаються, частини: вступ, або заспів, основ­на частина і закінчення, або кінцівка:

  • вступ (пісня Бояна) — роздуми автора над манерою описування подій;
  • основна частина (кілька оповідань):
  1. виступ Ігоревої дружини;
  2. похід;
  3. битви з половцями;
  4. сон і «золоте слово» Святослава;
  5. «плач Ярославни»;
  6. втеча Ігоря з полону;
  • закінчення (величання Ігоря, князів і дружини)

Основні сюжетні елементи «Слово про похід Ігорів»:

  • експозиція: підготовка Ігоря з дружиною князів до військового похо­ду, зловісні знаки;
  • зав ’язка: битва з половцями
  • кульмінація: поразка руської дружини; Ігор, Всеволод, Володимир, Святослав потрапили в полон;
  • розв ’язка: втеча Ігоря з половецької неволі.

Особливості композиції «Слова...»: недотримання хронологічної послідо­вності в розповіді, розлогі високохудожні описи природи, авторські пуб­ліцистичні роздуми (автор перериває опис походу Ігоря й згадує минуле, переноситься думкою в інші місця (Київ, Путивль) або ж розмірковує над причинами та наслідками подій, радить, веде суперечку тощо). Змістовно-композиційним центром твору є «золоте слово» Святослава.

Художній напрям «Слово про похід Ігорів»: орнаменталізм.

Примітки: Перший переклад твору українською мовою належить М. Шашкевичу. У другій половині XIX ст. переклади та переспіви «Слова...» здійснили: І. Вагилевич, С. Руданський, Т. Шевченко, І. Франко, Ю. Федькович та ін.; у XX ст. — М. Зеров, Н. Забіла, В. Шевчук, П. Тичина, А. Малишко, М. Рильський та ін.

 

«СЛОВО ПРО ПОХІД ІГОРІВ»

На зміну монументалізму прийшов новий напрям — орнаменталізм. Зразком творів цього на­пряму є героїчна поема «СЛОВО ПРО ПОХІД ІГОРІВ».

Невідомий автор в основу свого знаменитого твору поклав подію, про яку розповідає літопис «Повість минулих літ»: новгород-сіверський князь Ігор, який не брав участі у переможних походах київського князя Святослава Всеволодовича 1183 і 1184 рр. проти половців, виступив проти них j наступному, 1185, році разом із братом Всеволодом (князем курським), племінником Святославом Ольговичем (князем рильським) та сином (князем Володимиром з Путивля).

Першого травня біля річки Дінця вони побачили затемнення Сонця — «сонце, стояще яко мі­сяць». Князь Ігор знав, що «єсть недобро знаменіє се», проте продовжував похід. У першому бок Ігор здобув перемогу, власне, без бою. Через день половці зібрали свої сили і почалася криваве битва на річці Каялі, у якій русичі були переможені. Живими залишилися небагато воїнів. Князі потрапили в полон. Горе розлилося по Руській землі. Так про цю подію розповідає літопис. Автст «Слова» використав це літописне оповідання, змінюючи тільки місце дії. Проте він не обмежив; і описом воєнних подій, а поставив собі за мету осудити княжі міжусобиці, утвердити необхідність єднання Руської землі.

«Слово...» було написане за свіжими слідами невдалого походу Ігоря.

Сюжет. Похід князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемненні Сонця (тут також подано детальний історичний екскурс у минуле Русі) — лихі віщування природи, другий бій і поразка війська Ігоря — плач руських жінок — віщий «мутен сон» київського князі Святослава та його «золоте слово, зі сльозами змішане», звернене до руських князів, — плач Яро- славни в Путивлі на валу, звертання її до сил природи — князь Ігор у полоні — утеча його з нево.~ з допомогою Овлура — погоня половців за князем -— зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря і» його дружини.

Отже, темою «Слова про похід Ігорів» — пам’ятки давньої української літератури періоду Ки­ївської Русі — є зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому ро­зумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).

Цей твір пронизаний ідеєю, вираженою у «золотому слові» Святослава, — закликом руських князів до єднання в боротьбі проти ворогів Руської землі; засудження князівських міжусобиць.

Щодо з’ясування жанру «Слова...» одностайності немає. Твір поєднує в собі елементи двож жанрів — поетичного і прозового. В епічну оповідь про Ігорів похід вплітається поетична .мелодії плачу Ярославни. Перші видавці називали його героїчною піснею. Поема починається піснею сл а- ви Бояна і завершується прославленням героїв. У самому тексті «Слова...» цей твір тричі має назв} пісні («початися ж оцій пісні по билицях часу нашого», «співати було б пісню Ігореві», «заспівав­ши пісню старим князям, потім і молодим співати»), один раз — повісті («почнем же, браття, по­вість оцю») і в заголовку — слова. Інші дослідники називали його старовинним віршем, римова­ною прозою, ораторським твором. Сучасні вчені відзначають, що тут наявні яскраво виражені епі­чні елементи, сильний ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція, що дає підстав} вважати цей твір ліро-епічною героїчною поемою (на думку деяких літературознавців, це повість, літописна повість).

Композиція «Слова...» має свої особливості. Чітко простежуються, хоча не позначаються, його частини: вступ, або заспів, основна частина і закінчення, або кінцівка. Заспів і кінцівка спорідню­ють твір з народними думами. Матеріал, об’єднаний подіями, відмежовується відступами між окремими смисловими фрагментами. У вступі безіменний автор роздумує, у якій манері описувати події. Основна частина — це кілька оповідань про виступ Ігоревої дружини, похід, битви з полов­цями та про події, пов’язані з поразкою русичів: «золотий сон» Святослава, «плач Ярославни», втеча Ігоря з полону. Кінцівка — величання Ігоря, князів та дружини. Особливістю композиції «Слова...» є розлогі високохудожні описи природи та недотримання хронологічної послідовності в розповіді, авторські публіцистичні роздуми (автор перериває опис походу Ігоря й згадує минуле, переноситься думкою в інші місця (Київ, Путивль) або ж розмірковує над причинами та наслідка­ми подій, радить, веде суперечку тощо).

Експозиція: підготовка Ігоря з дружиною князів до військового походу, зловісні знаки.

Зав ’язка: битва з половцями.

Кульмінація: поразка руської дружини; Ігор, Всеволод, Володимир, Святослав потрапили в полон.

Розв’язка: втеча Ігоря з половецької неволі.

Основними персонажами «Слова...» є захисники Руської землі, передусім князь Ігор, мужній, але нерозсудливий; його син, Володимир Ігоревич, князь путивльський; Ігорів брат Всеволод Свя- тославич, князь курський і трубецький; небіж Ігоря Святослав Ольгович, князь рильський; а також дружина Ігоря — Ярославна.

Хоча у творі йдеться насамперед про князя Ігоря, центральним образом твору виступає Русь­ка земля, її жива історія. Один епізод з цієї історії спонукав автора до найширших узагальнень. Він не забув нікого —- оспівав князів, дружинників, чоловіків та жінок. Творча уява дала авторові «Слова...» можливість побачити величезні простори рідної землі від берегів Чорного моря до Нов­города і від Волги аж до Карпат. І що ширше охоплено рідну землю гострим зором оповідача, то конкретнішим, життєвішим стає її образ.

ДУМКИ ПРО ТВІР

Найповніше у творі розкрито образ князя Ігоря. Це руський князь, який любить свою батьків­щину й без вагань готовий віддати за неї життя. Чесний і відвертий, гордий і відважний. Це лицар, що зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба: «Лучче ж бо потятим бути, -— каже він, — аніж полоненим...» Вислів цей став крилатим. Надзвичайну мужність і рішучість Ігоря за­свідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. Хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного знаку — затемнення Сонця? А Ігор вирушає! Хоробрість Ігоря не раз відзначає також Святослав, називаючи його сміливим соколом. Ігоря не лякає страшна небезпека; б’ючись до останнього, він завертає полки, що починають від­ступати.

Разом з тим Ігор необачний, недалекоглядний і марнославний. Він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. Його поспішність призвела до трагедії: дружина повніс­тю розгромлена, тисячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла золотого та в сідло невольниче», а головне —- відчинилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів половецьких орд.

Поруч з Ігорем бачимо Всеволода, доблесть якого прославляється в піднесеному тоні. Він, як буйний тур, б’ється, пускає у ворогів стріли, рубає мечем ворожі шоломи...

Святослав. Серед героїв твору особливе місце посідає Святослав, князь київський. Автор не раз підкреслює успіх його походу проти половців, коли Святослав полонив хана Кобяка. Перемога ця показана в епічних образах-гіперболах. Святослав «наступив на землю Половецьку, притоптав горби і яруги, висушив потоки й болота».

Київський князь засуджує легковажну славолюбність Ігоря, що не узгодив своїх дій з іншими князями, й разом з тим сумує, висловлює співчуття розбитим полкам та їх воєначальникам, намага­ється своїм закликом підняти всіх русичів для нового походу проти половців. Відповідно до ідей­ного змісту твору, автор називає Святослава великим, грізним київським князем. Як видатного полководця його вихваляють «гнімці й венеціанці, греки і морава». Святослав зображений піклува­льником про долю рідної землі: спустошення Русі через князівські міжусобиці та напади кочівни­ків відгукуються в його серці болем. Та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів»?

Святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і шляхетна людина. Картаючи Іго­ря й Всеволода за свавілля, що призвело до нового лиха, він звертається із закликом до інших кня­зів помститися «за землю Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославича». Цим він хоче об’єднати всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могутньою і незборимою. Автор «Слова...» оспівує мудрість і хоробрість Святослава, адже великий князь київський не лише об’єднав руські землі, а й успішно переміг половців.

Ярославна. Дізнавшись про поразку русичів, поранення й полон чоловіка, Ярославна ладна на край світу полинути до милого її серцю мужа-друга, щоб обтерти криваві рани на його дужому тілі...

Зауважимо: у невтішному горі Ярославна благає сили природи зменшити муки не лише свого мужа, вона вболіває й за інших воїнів-русичів. Отже, Ярославна не лише вірна дружина, а й свідо­ма громадянка своєї держави, полум’яна патріотка, що виступає від імені «жон руських». Гуманна княгиня — заступниця всіх воїнів Київської Русі. І саме ця людяність і сила почуттів, краса вірнос­ті в коханні возвеличують її в наших очах.

Усі образи твору, підпорядковані єдиному ідейному задумові, становлять складну й водночас струнку сукупність засобів його вираження. За словами дослідника С. Пінчука, «образи «Слова про похід Ігорів» відзначаються великою художньою місткістю, виразністю». Людські характери зма­льовані скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису особи: в Ігоря — хоробрість, у Святослава — мудрість. Розкриті ці властивості в найхарактерніших для окремого героя обстави­нах: воїна — у битві, політика — у промові.

У поемі є ще один образ, про який у творі не сказано жодного слова, і водночас він у кожному рядку. Це сам автор твору. Перед читачем він постає як один з талановитих представників дав­ньоруського письменства, руський воїн, патріот, тонка емоційна натура з багатим життєвим досві­дом. Як можливих авторів дослідники «Слова...» називали книжника з Галича Тимофія; співця Ми- тусу; учасника походу Ігоря, Ольстина Олексича; брата Ярославни.

Високу мистецьку довершеність «Слова...», героїчний характер поеми увиразнюють яскраві художні засоби: Боян «розтікався мислю по древу, сірим вовком по землі, сизим орлом під хмара­ми»; він «напускав десять соколів на стадо лебедиць»; Ігор «укріпив ум силою своєю і вигострив серце своє мужністю»; войовничі куряни «під трубами сповиті, під шоломами злеліяні»; при пора­зці Ігор «пересів із сідла золотого у сідло невольниче». У поемі чимало гіпербол, які підпорядкова­ні звеличенню руських князів. Всеволод міг «Волгу веслами розплескати, а Дон шоломами вили­ти»; Ярослав «через хмари каміння кидаючи», Всеслав «вовком серед ночі темної вибігав із города з Києва, до півнів сягав Тмутороканя». Відданість рідній землі, відчуття глибокої єдності з нею, мужність — такі основні прикмети князів і дружини.

Патріотичну ідею поеми з великою художньою силою підкреслює «золоте слово» Святосла­ва, яке є змістовно-композиційним центром твору. Ідея об’єднання Руської землі втілена в образі Святослава. Перемоги Святослава змальовані у тексті за допомогою яскравої гіперболізації: «На­ступив на землю Половецькую, притоптав горби і яруги, змутив ріки і озера, висушив потоки і бо­лота». У поіменному звертанні князя Святослава до правителів Русі — заклик до єднання, щоб «помститися за землю Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославовича».

У творі майстерно використано образи-символи, які допомагають або протиставляються руси­чам. Глибокий зміст мають символи сонячного затемнення, каламутних рік, хижих птахів тощо. Коли впали стяги Ігореві, то навіть «древо з туги к землі клониться». Тут людина і природа живуть одним життям. Рух половецького війська передається як наближення чорних хмар, що закривають чотири сонця — чотирьох князів, учасників походу. Битва позначається символом весільного бен­кету, на якому проливається криваве вино. Бойові дії символічно співвідносяться з посівом і моло­тьбою тощо. Важливою ознакою поетики «Слова про похід Ігорів» є фольклорні порівняння: Боян — соловей, Всеволод — буй-тур, Ярославна — зозуля, половці — чорні ворони. Широко використані також запозичені з народної поезії постійні епітети (чисте поле, сірі вовки, гострі мечі, синє море).

Виняткової виразності надають поемі часто вживані народнопоетичні образи, що наближає її до світових зразків героїчного епосу. Так, образ чорної землі, политої кров’ю, підкреслює трагедію поразки:

Чорна земля під копитами Кістьми засіяна,

Кров’ю полита, —

Тугою зійшли тії кості На Руській землі!

Унікальним явищем не тільки української, але й світової літератури є «Плач Ярославни», у якому по-мистецьки поєдналися тероїко-поетичний пафос і водночас глибинний ліризм «Слова...». Образ Ярославни несе важливе ідейне наповнення — вона не лише вірна дружина, а й свідома гро­мадянка своєї держави, полум’яна патріотка, що виступає від імені «жон руських».

Автор майстерно відтворив допомогу могутніх стихій природи втечі князя Ігоря з полону: «Опівночі море заграло, мла іде стовпами-вихрами... Погасла зоря вечорова...»

Серед особливостей поеми слід відзначити також те, що автор порушує часову і просторову послідовність, розповідаючи про події. Сюжетні відгалуження об’єднані однією ідеєю — закликом до єднання руських земель.

Про популярність «Слова...» свідчить значна кількість його перекладів і переспівів багатьма мовами світу. Михайло Максимович і Маркіян Шашкевич, Степан Руданський і Тарас Шевченко, Юрій Федькович та Іван Франко, Борис Грінченко і Панас Мирний, Дмитро Загул і Микола Зеров, Максим Рильський і Наталя Забіла — такий перелік тільки найвидатніших і лише українських пе- респівувачів та перекладачів поеми.

За сюжетом «Слова...» композитор О. Бородін написав оперу «Князь Ігор».

      

  • «Лебедина пісня найдавнішої української держави, плач Єремії з приводу її неминучого упадку» (С. Єфремов).
  •  «...Світова література знає небагато творів, які б захоплювали нові й нові покоління, пере­тинали межі країн і материків, здобували все ширшу й гучнішу славу. І саме до таких пам’яток належить безсмертне «Слово о полку Ігоревім» — героїчна, сповнена палкої лю­бові до вітчизни, до свого народу пісня-заклик, що лине із сивих віків Київської Русі й га­ряче відлунює в наших серцях» (Л. Махновець).