Детальний Аналіз
«Повість минулих літ»
«Слово про похід Ігорів» аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті.
Літопис — це хронологічний опис важливих історичних подій, свідком яких був сам літописець, про які він чув від когось з очевидців чи вичитав з писемних джерел — «військових повістей», монастирських переказів, повчань тощо.
ПАСПОРТ ТВОРУ
Автор «Повість минулих літ»: літописець-чернець Нестор.
Жанр «Повість минулих літ»: літопис (належить до оригінальної літератури княжої Руси-України).
Тема «Повість минулих літ»: розповідь про події на Руській землі від XI ст. до початку XII ст. — «Се повісті минулих літ, звідки почалась Руська земля, хто в Києві перший став княжити і звідки Руська земля стала буть».
Ідея «Повість минулих літ»: уславлення Русі, заклик до боротьби проти зовнішніх ворогів, до об’єднання земель проти братнього кровопролиття.
Композиція «Повість минулих літ»: єдиної композиції в «Повісті…» немає, до того ж їй властива жанрова неоднорідність.
Починається літопис вступом, де з’ясовується питання: «Откуда єсть пошла Руская земля». Тут переповідається біблійна історія про Всесвітній потоп, про розподіл землі між синами Ноя та виникнення різних народів, зокрема слов’ян від племені Яфета — улюбленого сина Ноя.
У наступних двох частинах викладається історія Русі, головну увагу автори зосереджують на діяльності київських князів: Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира, Ярослава. Вельми докладно розповідається про події, пов’язані з хрещенням Русі. 3 осудом і болем згадують літописці міжусобну, внутрішню боротьбу князів, зате піднесено говорять про героїчний захист русичами рідної землі від загарбників, насамперед від печенігів.
У «Повісті…» вміщено чимало легенд і переказів.
У третій частині, що охоплює події від середини XI до початку XII століття, вже широко використовуються писемні джерела, точніше датуються й доладно описуються події. При цьому літописці не просто викладають факти, а намагаються їх осмислювати й пояснювати. Так, поразку руських князів у битві 1068 року з половцями трактують як наслідок Божого гніву. Представлені в «Повісті…» й житія перших українських святих християнської церкви — Ольги, Володимира, Антонія і Феодосія Печерських, Бориса й Гліба.
Примітки: «Повість минулих літ» була й залишається невичерпним джерелом для ство¬рення нашої історичної літератури (поема для дітей Олександра Олеся «Княжа Україна», драма Наталі Забіли «Троянові діти» про Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь, драматична поема Івана Кочерги «Ярослав Мудрий»). Під її впливом створили романи про Київську Русь С. Скляренко («Святослав», «Володимир»), П. Загребельний («Диво», «Євпраксія», «Смерть у Києві», «Первоміст»), певною мірою Валерій Шевчук — роман «На полі смиренному», що є своєрідною психологічною травестією пам’ятки Київської Русі — «Києво-Печерського патерика».
Сучасною літературною мовою «Повість…» перекладали Л. Махновець, В. Близнець та ін.
«ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ»
Найдавніші пам’ятки оригінальної світської літератури Київської Русі —- літописи.
«ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ» («Початковий літопис») — найдавніша оригінальна історико- літературна пам’ятка Київської Русі. Укладена на поч. XII ст. Літопис «Повість…» — це звід кількох окремих літописів: його було з’єднано з «Київським літописом» і «Галицько-Волинським літописом» в один «Літопис Руський». «Повість…» є першою частиною «Літопису Руського». Літопис створювався впродовж тривалого часу багатьма митцями, але на початку XII ст. завершив, упорядкував і дав назву літопису київський монах Нестор.
Відомі три редакції «Повісті…». Першу склав близько 1113 р. чернець Києво-Печерської лаври Нестор. Другу — 1116 р. ігумен Видубицького монастиря Сильвестр. Третю уклав 1118 р. невідомий автор. Третя редакція лягла в основу дальшого літописання Києва та інших центрів Київської Русі, зокрема галицько-волинського літописання.
Оригінал літопису не зберігся, але до нашого часу він дійшов у списках (рукописних копі-ях) — Лаврентіївському та Іпатіївському — ХІУ-ХУ ст.
У сюжетній структурі твору значне місце посідає серія оповідей про княгиню Ольгу, князя Святослава, сказання про Бориса і Гліба, опис невдалого походу Ігоря Святославича, розповідь про смерть Феодосія Печерського; закінчується літопис смертю Святополка (1113 р.).
«Повість..,» — зведення з попередніх літописів, різноманітних історичних та літературних творів, пам’яток права, цілісна історія Київської Русі й водночас багата збірка різних за жанром творів. Основна увага у творі приділяється політичним, воєнним та династичним подіям. Пам’ятка містить відомості про походження і розселення східних слов’ян, утворення Київської держави та її сусідів.
Єдиної композиції в «Повісті…» немає, до того ж їй властива жанрова неоднорідність. Умовно твір можна розділити на дві частини. У першій переважають народнопоетичні сюжети й мотиви (легенди про заснування Києва, про княгиню Ольгу та ін.), у другій ширше використані писемні джерела, відомості, записані від очевидців або ж засвідчені самими літописцями, розповіді дружинників (оповідання про Бориса і Гліба, «Повчання дітям» Володимира Мономаха).
Починається літопис вступом, де з’ясовується питання: «Откуда єсть пошла Руская земля». Тут переповідається біблійна історія про Всесвітній потоп, про розподіл землі між синами Ноя та виникнення різних народів, зокрема слов’ян від племені Яфета — улюбленого сина Ноя. Так, у літописі вітчизняна історія поєднується із всесвітньою, наголошується, що наші предки — високоморальні люди, улюбленці Божі. Після цього розповідається про подальшу долю слов’ян, про те, як вони розселялися по землі і стали іменуватися залежно від місця мешкання — поляни, древляни, волиняни, сіверяни та ін.
У наступних двох частинах викладається історія Русі, головну увагу автори зосереджують на діяльності київських князів: Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира, Ярослава. Вельми докладно розповідається про події, пов’язані з хрещенням Русі. З осудом і болем згадують літописці міжусобну, внутрішню боротьбу князів, зате піднесено говорять про героїчний захист русичами рідної землі від загарбників, насамперед від печенігів.
Щире захоплення героїчним минулим — провідний мотив «Повісті минулих літ». Автор літо¬пису захоплено змальовує звитяжну історію Київської держави з 852 до 1110 року, походи князів і великі битви. Майстерно і яскраво описано князя Олега, його похід на столицю Візантії — Царгород, на воротах якого той прибив на знак перемоги свій щит. Описано войовничого Святослава, «який не знав, що таке страх, ніколи не відступав перед ворогом, а коли мав намір боротися з ним, завжди відкрито попереджав: «Іду на ви!» Розповідається в літописі також про жадібність князя Ігоря та про помсту за його смерть древлянам княгині Ольги. Про хрещення Русі Володимиром Великим, онуком княгині Ольги, побудову Ярославом Мудрим Софійського собору в Києві. Літописець осуджує міжусобні чвари князів, підступне вбивство князів Бориса й Гліба їхнім братом Святополком Окаянним.
Щирий патріот, якого хвилює розбрат між князями, автор палко прагне бачити рідну землю об’єднаною, державу — могутньою, народ — заможним і щасливим. Літопис фіксує виступи народу проти бояр, що не боронили як належить рідний край від ворожих зазіхань, стихійні повстання, спричинені насильницьким хрещенням і масовим винищенням волхвів — мудреців-знахарів.
«Повість…» — твір не тільки історіографічний, науковий, а й художній. Поряд із хронологічним описом подій автор подає історичні повісті, тексти документів, уривки житій, легенди, перекази, повчання. Він широко використовує Святе Письмо, візантійську історичну та житійну літературу.
Мова «Повісті…» образна, наспівно-ритмізована, насичена живими народними висловами, афоризмами, прислів’ями, приказками, наприклад: «коли вовк повадиться до овець, то виносить всю отару», «смерть спільна всім», «поки камінь почне плавати, а хміль тонути…». Короткі історичні довідки чергуються з яскравими описами подій, які максимально наближають літописну оповідь до художньої. Автор літопису глибоко знав, шанував народну творчість, а тому широко використав обрядову поезію, змальовуючи родинно-побутове життя слов’ян, їхні звичаї, обряди, вірування. Зважаючи на жанрову та стильову неоднорідність, мова твору являє собою суміш текстів, написаних східнослов’янською або церковнослов’янською (старослов’янською) мовами, відзначається чергуванням середнього і високого стилів. Якщо необхідно прославити князівські подвиги (наприклад, прийняття Ольгою християнства), використовується високий стиль і відповідно старослов’янська.