ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ
(Уривки)

(Подається за переказом В. Близнеця)

Поляни ж жили в ті часи окремо й володіли родами своїми... І були три брати: один на ймення Кий, а другий — Щек, а третій — Хорив, і сестра їх — Либідь. Кий сидів на горі, де нині узвіз Бо- ричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, через що і про­звана вона Хоревицею. І збудували вони город на честь свого старшого брата, й нарекли його Киє­вом. А навколо города був ліс і пуща велика, і ловили там звірів. І були ті мужі мудрими й тяму­щими, і називалися вони полянами, від них в Києві є поляни й до сьогодні.

Дехто ж, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником, бо нібито тоді біля Києва був перевіз з тієї сторони Дніпра, тому й говорили: «На перевіз на Київ». Проте коли б Кий був перевізником, то не ходив би до Царгорода. А втім, цей Кий княжив у роді своєму і ходив він до царя — не знаємо лишень до котрого, але знаємо, що великі почесті, як оповідають, віддав йому той цар, при якому він приходив. Коли ж Кий повертався, прибув на Дунай і уподобав місце, і збудував малий горо­док, і хотів осісти в ньому з родом своїм, та не дали йому навколишні мешканці. Отож і донині називають придунайці те городище Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ, тут і помер. І брати його Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут померли.

* * *

Року 945 Ігор став княжити в Києві, маючи мир з усіма землями. І приспіла осінь, і став він замишляти похід на древлян, прагнучи добути більшу данину.

Сказала дружина Ігореві: «Отроки Свенельдові вирядилися оружжям і одежею, а ми — голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми...»

І послухав їх Ігор, пішов на древляни по данину. Та коли він повертався назад, він роздумав і сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще». І відпустив він дру­жину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.

Коли ж почули древляни, що він знов іде, порадилися вони з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить».

І послали вони до нього мужів своїх, кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав всю данину». І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши напроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його, бо їх було мало.

Ольга ж перебувала в Києві з сином своїм, малим Святославом.

І сказали деревляни: «Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону його Ольгу за князя свого Мала і Святослава візьмемо і зробимо йому, як ото схочем». І послали древляни ліпших мужів сво­їх, числом двадцять, у човні до Ольги...

Позвала їх Ольга до себе і мовила їм: «Добрі гості прийшли». І сказали древляни: «Прийшли, княгине». І мовила їм Ольга: «Говоріть-но, заради чого ви прийшли сюди?» І сказали деревляни: «Послала нас Деревлянська земля, кажучи так: «Мужа твойого ми вбили, бо був муж твій як той вовк, що обкрадав і грабував. А наші князі добрі є, бо пильно вони подбали про Деревлянську зем­лю. Іди-но за нашого князя Мала...» Мовила тоді їм Ольга: «Люба мені є річ ваша. Мужа свойого мені вже не воскресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. То нині ідіте в човен свій і ляжте в човні, величаючись. Завтра я пошлю по вас, а ви скажіте: «Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки не підемо, а понесіте нас у човні». І вознесуть вас у човні». І відпустила вона їх у човен.

Ольга тим часом звеліла викопати яму велику й глибоку на дворі теремному, поза городом. І назавтра Ольга, сидячи в теремі, послала по гостей. І прийшли до них кияни, кажучи: «Зове вас Ольга на честь велику». Вони ж сказали: «Не поїдемо ми ні на конях, ні на возах, ні пішки не піде­мо, а понесіте нас у човні». І сказали кияни: «Прийдеться нам нести. Князь наш убитий, а княгиня наша хоче йти за вашого князя». І понесли їх у човні. Вони ж сиділи, взявшись у боки, величаю­чись і вигорджуючись, у великих застібках. І принесли їх на двір до Ольги, і, нісши їх, так і вкину­ли з човном у яму. І, приникнувши до ями, Ольга мовила їм: «Чи добра вам честь?» Вони ж сказа­ли: «Гірша нам смерть, ніж Ігореві». І повеліла вона засипати їх живими, і засипали їх.

І пославши Ольга послів до деревлян, сказала: «Якщо ж ви мене щиро просите, то пришліте до мене знатних мужів, хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київсь­кі». Це почувши, древляни вибрали ліпших мужів, які держать Деревлянську землю, і послали по неї.

Коли ж деревляни прийшли, звеліла Ольга приготувати мийню, кажучи їм так: «Помившись, прийдіте до мене». Вони, слуги, тоді розпалили мийню, і ввійшли древляни туди, і стали митися. І заперли мийню за ними, і повеліла Ольга запалити її од дверей, і тут згоріли вони всі.

І послала вона послів до деревлян, кажучи так: «Се вже йду я до вас. Тож зготуйте медів мно­го коло города, де ото вбили ви мужа мойого. Хай поплачу я над гробом його і вчиню тризну му­жеві моєму». Вони ж, почувши це, звезли медів багато. А Ольга, взявши трохи дружини і йдучи без нічого, прийшла до гробу його і плакала по мужеві своєму. І повеліла вона людям своїм насипати могилу велику, а як вони насипали, звеліла тризну чинити. Після цього сіли деревляни пити, і зве­ліла Ольга отрокам своїм прислужувати перед ними. І сказали деревляни Ользі: «Де є друзі наші, що їх ми послали по тебе?» А вона відповіла: «Ідуть вслід за мною з дружиною мужа мойого». І як упились деревляни, звеліла вона отрокам своїм пити за них, а сама відійшла звідти і потім наказала отрокам сікти їх. І посікли їх п’ять тисяч. А Ольга вернулася до Києва і спорядила воїв на рештки їх.

Початок княжіння Святославового

Року 946 Ольга з сином Святославом зібрала воїв багатьох і хоробрих і пішла на Деревлянську землю...

І перемогли вони деревлян. Деревляни ж побігли й заперлися в городах своїх. А Ольга кину­лася з сином своїм на Іскоростень-город, бо ті городяни вбили мужа її, і стала довкола города з сином своїм. А деревляни заперлися в городі і кріпко боролися з городських стін, бо знали вони, що самі вбили князя і на що довелося б їм здатись.

І стояла Ольга літо ціле, і не могла вона взяти города. І намислила вона так: послала послів до города, кажучи: «Чого ви хоч досидітись? Адже всі ваші городи здались мені, і згодились на данину, і обробляють ниви свої і землю свою. А ви хочете з голоду померти, не згоджуючись на данину?» Деревляни ж їй сказали: «Ми раді б згодитись на данину, але ти будеш мстити за мужа свойого».

І сказала їм Ольга, мовляв: «Я вже одомстила за мужа свойого, коли прийшли ви до Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли чинила тризну мужеві моєму. Тому я вже не буду помсту чинити, а хочу взяти потрохи данини і, помирившися з вами, піду назад». Запитали годі древляни: «Чого ти хочеш од нас? Ми раді дати і медом, і хутром». Вона ж сказала їм: «Нині у вас нема ні меду, ні хутра. Лише малого я у вас прошу: дайте мені од двора по три голуби і по три горобці. Бо не хочу я тяжкі данини накласти на вас, як ото муж мій, а сього прошу у вас малого. Знемоглись-бо ви в облозі, то ж дайте мені се мале».

Деревляни ж раді були цьому. Зібрали отож вони од двора по три голуби і по три горобці і по­слали до Ольги з поклоном. Ольга тоді сказала їм: «Се вже покорились ви єсте мені й моїй дитині. Ідіть-но в город, а я завтра відступлю од города і піду в город свій». Деревляни ж раді були цьому, увійшли в город і розповіли про все людям. І обрадувалися люди в городі.

Ольга тим часом, роздаючи воям кому ото по голубові, а другим по горобцеві, звеліла їм кож­ному голубові й горобцеві прив’язати трут, обгортаючи його в маленькі платочки і ниткою прив’язуючи до всіх голубів і горобців. І звеліла Ольга, коли смерклося, воям своїм пустити голу­бів і горобців.

Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої, — ті в голубники свої, а горобці під осгріхи, — і то­ді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли. І не було двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори загорілися. І побігли люди з города, і повеліла Ольга воям своїм хватати їх.

А як узяла вона город, то спалила його. І старійшин же города спалила, а інших людей — тих побила, а других оддала в рабство мужам своїм, а решту їх зоставила платити данину.

І наклала вона на них данину тяжку, і дві частини її ішли Києву, а третя — Вишгороду, до Ольги, бо Вишгород був Ольжиним городом. І пішла Ольга по Деревлянській землі з сином своїм і з дружиною своєю, встановлюючи устави і уроки.