Іван Вагилевич - Замітки о руській літературі (Стаття)

[Іван ВАГИЛЕВИЧ]

 

СТАТТІ

ЗАМІТКИ О РУСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

 

Найважнійші пам’ятники руського язика складаються з кільканадцять слів, розкинених в писателях чужих, гречеських, латинських і восточних. Слова тії, немногі і то спадщені, дуже скудний полон для лексикографа. Першим появом руського язика суть три договори (трактати) Русі з Візантійським цісарством, сохранені в літописі Несторовій. (Договори сії значно різняться язиком від самої літописі, так що [і] менше знающіся не могуть іншого заключенія учинити, як що /159/ мусили вони о цілий вік попередити Нестора. Правда, що в них промітається язик староболгарський вполовині з руським, бо конечне до переведеня тих же із гречеського русини требували помочі болгарів, уміючих по-гречеській. Рівно важні пам’ятники в отношенії язика як уобичаєнія. Правда, що єсть в них немало чужого із Скандінавії і Греції, але всегда первісток домашній перемагаєт і представляєт в різних барвах образ початого, дійственного общества. В язику розвивається зарід самородний руський; видно певную одностайність в склоненії імен і спряженії глаголів і певний состав в слозі.

З принятієм віри християнської на Русі при кінці X віку розпочинається макаронизованіє язика руського через староболгарський. Було то конечностю: Русь, охрещена через духовенство болгарськоє, котроє принесло з книгами богослужебними і просвіщеніє європейськоє, могла тілько через язик староболгарський обзнакомитися з ним. Тож не іначе, лише що староболгарський язик, бувши під вліянієм гречеського совершенно развитим, а прото ізобильний в реченія до отданя мислей, всесторонньо причинявся до строєнія розвиваючогося руського язика. Під сим вліянєм починається література руськая, або радше появляється вітв староболгарської літератури на Русі.

 

 

* Хрестиком перед датою автор позначав рік смерті, без нього — рік народження.

 

Первим пам’ятником літератури руської єсть «Правда руськая», то єсть книга-устав, редакції вел[икого] кн[язя] Ярослава († 1054) *; йому так же приписують устави церковні. За ним виступають: Теодосій — ігумен києво-печерський († 1074), сочинитель послідованія полемічеського о варяській (латинській) вірі. Нестор — чернець києво-печерський († около 1116), сочинитель літописі до 1111 г.; видиться, що він від себе говорить із 1072 г., в вищих літах употребляв помочі Яна Вишатича (зрод[ився] 1016, помер 1109). Ся літопись єсть найважнійшим пам’ятником до історії словен взагалі, а руської в особенності; слог її ясний, оживлений при простоті і широті діалогізованєм, однак не всюди одностайно розвивається. Найлучче іздан[іє] Петерсб[урзьке], 1846. Писав он, окроме того, житіє сс. [святих] Бориса і Гліба, а в «Патериконі» житіє сс. [святих] Анто-/160/нія, Теодосія, Дем’яна, Єремія, Матія і Ісаака; сочиненія меншої ціни, як літопись, але зато суть вони отчасти дополненіями до той же. За ним літописці-продолжателі: чернець Василій (я видів у кн[язя] Вітольда дві грамоти, в кн[язя] Свидригайла три. В княжестві Галицькім місце руського язика зайняв латин[ський] около 1450 г.), ігумен переяславсько-михайловський Сильвестер (от р. 1112 до 1124). Володимир Всеволодович Мономах († 1125) сочинитель Духовной (Петерсб[ург], 1793), або науки для своїх дітей; єсть то пам’ятник, содержащий в собі дуже цікаві і важні відомості до житія общественного і навіть історії тогдашньої Русі. Окроме того, осталося от него посланіє до к[нязя] Ольга 1 із року 1096. Єсть он также сочинитель послідньої редакції «Правди руської». Ігумен чернігівський Даниїл († около 1205), сочинитель «Паломника», то єсть описанія гостини до святої землі. Єпіскоп володимирський Симеон († 1226) і архімандрит києво-печерський Полікарп († 1236) совершили «Патерикон» (Київ, 1760).

В половині 13 віку появляється язик руський щораз різче в самородних зворотах і питомім слозі, навіть єсть певні містні оттінія. Що ся тичить лексикографії, много реченій ждуть на із’ясненіє: суть, котрі зайшли або в іншім значенії употребляються в нинішнім язику і в соплеменних. Окроме того, кілька десяток слів варязько-німецьких, гречеських і турецьких доводять, що язик письменний зачав улягати язикові мира. Так розпочинається питома руськая література. Пам’ятки її немногі, але в отношенію язика великої ціни. Первоє місце занимає безіменного «Слово о полку Ігоревім», отривок із житя общественно-домашнього руси[нів] і їх борби за віру і отчину, отличаючийся рідкої красоти описами. В нім переховалося кілька уступів віща Бояна (може бути, що то єсть Ян Вишатич, той сам, о котрім Нестор споминає, же його відомості употребляв при составленю своєї літописі), соловія давніх Бремен, котрий був образом для сочинителя. Літопись київськая і волинськая, іздані під надписом «Іпатієвська літопись» (Петерсб[ург], 1844), в котрих во всій повноті розвитий образ кровавого драмату тогдашньої Русі, особенно України, Волині і Галича, яко продовжене літописі Сильвестрової до 1289 г., отличаючіся особенно діалогізованієм в чисто руськім язику. Єпіскоп галицький /161/ Петр (около 1260) писав сочиненія о проісхожденії татар.

До сеї доби належать также розпорядженія обичаєві духовенства, особенно Івана, Кирила — митрополитів — і кілька грамот кк. [князів] Мстислава і Володимира.

В пам’ятниках сих видно первісноє твореніє ся нинішнього язика в словопроізведенію і слозі.

 

* * *

 

Литовськая доба була найсвітлішою для язика руського, особенно з тої пори, коли Литва позаяк переобразилася в Русь в отношенії звичаїв, обичаїв і язика. В тій добі усталяються звороти язика, і слог стається одностайний, аби творився язик письменний; прото в пам’ятниках оної рідші містні оттінія і оскудніший полон для лексикографії.

Головним пам’ятником тогдишньої літератури єсть литовськая літопись Биховця (Вільно, 1847), і «Літописець Литви» (Віль[но], 1827), кидаючі много світла на полудиких литовців, котрі зачинаються воплощати в житє моральноє європейськоє.

Під володінєм роду Кейстута [? Ягайла] на Литві і в Польщі язик руський зістав грамотний. Найважнішим пам’ятником із сеї доби єсть «Статут литовський» (Вільн[о], 1581; іздан[іє] втор[оє], 1588; [третє], Позн[ань], 1843). Окроме того, перевод біблії ветхого завіта от Дмитрія із Зінкова, 1576 (рукопись знаходиться у Львові і в бібліотеці василіян монастиря св. Онуфрія), і із нового завіта чотири євангелістів от Михаїла із Сянока, от 1556 — 1561 гг. (досі не іздані).

С. Будний іздав «[О] оправданії грішного чоловіка перед богом» (Нісв[іж], 1561 2» — трактат о покаянії. Окроме того, з В. Кричковським перевів катехізис Лютра.

При кінці 16 віку, окроме язика староболгарського, зачав на руський язик ізливати вліяніє язик польський. І спочатку вліяніє сеє було непоказне, обнято в кілька реченіях і зворотах; із веремен унії релігійної литовсько-польської Русі з костелом римським 1596 года — щораз більше розширяється, так що напосліди повстав якийсь польсько-руський галіматіяс, котрий часто розумів лише сам писатель. /162/

Література із сеї доби єсть дуже велика, прото ізчислю лише писателів знакомитших.

Л. Карпович († 1621 3) іздав «Ектезис, або Короткоє собраніє справ, которії діялися на помістном соборі в Бересті» (Остр[ог], 1597), важноє сочиненіє до історії унії. Окроме того, «Казане на погребі кн[язя] Василія Голіцина» (Вільн[о], 1619) і виклад на «Отченаш» (Вільн[о], 1620).

К. Бронський 4 (Філалет) іздав «Апокрисис, або Одповідь на книжки о Берестейськім соборі» (Остр[ог], 1597), сочиненіє, отличающеєся ясним представленієм, в нім появляється велика очитаність сочинителя. Має він бути также чинителем письма: «Отпис на лист Іпатія — володим[ирського] і берест[ейського] і епіск[опа] до осв[яченого] кн[язя] Константина Острозького о залицяню і перехваляню восточної церкви з західним костелом унії, або згоди» (Остр[ог], 1598).

І. Потій († 1613) іздав: «Унія, або Виклад переднійших артикулів ку зодноченю греків з костелом римським принадлежащих» (Вільн[о], 1595), сочиненіє добре уложенноє. Окроме того: «Оборона св. собору флорентійського вселенського» (Вільн[о], 1603), против К. Бронському, і «Гармонія, альбо Согласіє віри...» (Вільн[о], 1608), то єсть толкованіє подобенства в тайнах і обрядах церкви восточної з западною. Окроме того, оставив у рукописі «Поученія» або казаня і омилії.

З. Копистенський († 1626) 5 іздав «Казанє на честном погребі отця кир Єліссея» (Київ, 1624). В рукописі оставив «Палінодію» против А. Селяви.

Г. Смотрицький іздав «Календар римський новий» (Остр[ог], 1597) 6. Окроме того, написав сатиру на отступників восточної церкви: «Вірша на нечовния хитрописанти і їх рукоположенці» (Остр[ог], 1598). Він занимався также ізданієм біблії Острозької.

П. Беринда († 1632) іздав «Лексикон словеноруський» (Київ, 1627), то єсть словар язика староболгарського, толкуючи реченія по-руській і по-польській. Сочиненіє сеє отличається особенним трудолюбієм і ученістю.

М. Смотрицький († 1633) іздав «Правильноє синтагма язика славенського 7» (Вільн[о], 1618, Єв’[є], 1619); єсть то первая граматика староболгарського язика. «Тренос, або Плач восточной церкви» (Вільн[о], 1611), /163/ сочиненіє сеє добре уложенноє, полноє ученості. Єще оставив у рукописі «Апологію перегринатії» і поученія.

П. Могила († 1648) 8 іздав «Собраніє короткоє о артикулах віри православної, катол[ицько]-христ[иянської]... яко церков всходная учить» (Київ, 1645; Львів, 1846), єсть то катехізис, становлящая епоху в церкві восточній, против унії і реформації.

І. Дубович († 1653) іздав «Собор київський» (Вар[шава], 1846), сочиненіє важноє для історії унії.

С. Косов († 1646) 9 іздав «Дидаскалія» (Кут[еїн], 1653), єсть то із’ясненіє на сім тайн.

І. Гізєль († 1646) 10 іздав «Синопсис» (Київ, 1674), то єсть короткоє начертаніє історії Русі. Окроме того, написав «Мир чоловіка з богом, ілі Святоє примиряющеє богові чоловіка покаяніє» (Київ, 1669); єсть то собраніє трактатів теологічеських. Также: «Наука о тайні св. покаянія» (Київ, 1671).

Т. Земка († 1632) іздав із’ясненіє на літургію (іздан[о] посмерт[но], Київ, 1729).

К. Ставровецький (Транквіліон) іздав «Зерцало богословія» (Поч[аїв], 1618); єсть в короткості предложена догматика; также: «Похвальния слова» (Черн[ігів], 1656), панегірики і «Євангеліє учительноє» (Рахм[анів], 1668), собраніє омилій і «Перло драгоцінноє» (Могил[ів], 1690), собраніє розмаїтих трактатів теологічеських прозою і віршами.

А. Xіра іздав «Книги о вірі єдиной св. церкви под розсудок церк[ви] всход[ной]» (Могил[ів], 1625), або виклад науки церкви восточной.

Л. Баранович († 1694) 11 іздав «Меч духовний, іже єсть глагол божий» (Київ, 1666); «Труби словес» (Київ, 1674; втор[оє] ізд[аніє], 1679), собраніє казань і бесід церковних; напосліди: «Істинна благодать Христова» (Черн[ігів], 1680) — сочиненіє аскетичеськоє.

І. Галятовський († 1689) 12 іздав «Ключ разуменія», II т. (Київ, 1650; втор[оє] ізд[аніє], Львів, 1663; трет[є], 1665), собраніє трактатов теологічеських; «Небо новоє со звіздами» (Львів, 1665; втор[оє] ізд[аніє], Київ, 1669) — розкази о чудесах богородиці. Головноє єго сочиненіє єсть: «Месія правдивий Ісус Христос, син божий, од початку світа през всі віки людям од бога обіцяний і од людей очеківаний в останнії часи для збавеня людського на світ посланий...» (Київ, 1667) — красно /164/ розвитий тезис о божестві Ісуса в виді діалога християнина із жидом. Окроме того, іздав єще «Сім’я слова божого» (Львів, 1669) — собраніє казань; «Боги поганськії...» (Чернігів], 1686) — дещо із міфології і «Душі людей умерших...» (Київ, 1687) — трактат о стані душ по смерті.

А. Радивиловський іздав «Огородок Марії...» (Київ, 1676) — собраніє казань на празники богородичні і «Вінець Христов...» (Київ, 1688) — собраніє казань господських.

М. Лосицький, сочинитель літописі, ізданной під надписом: «Густинськая літопись» (Петерсб[ург], 1844).

Є. Славинецький († 1676) 13 писав «Повний лексикон греко-славено-латинський», «Філологічеський лексикон» і «Разсужденіє о ученії гречеського язика» — досі не іздані.

Окроме того, на взмінку заслугують В. Суразький, Н. Тур, Д. Наливайко, Т. Софонович і І. Копинський.

Важним пам’ятником з сеї доби єсть безіменного: «Кроніка (літопись) львівськая», обнімаючая в собі много засобу до історії Южної Русі, а особенно міста Львова (іздан[а] в руськ[ім] істор[ичнім] збор[нику], т. III і кн[ига] 3, 1839), з котрою лучиться «Пересторога», то єсть історія унії (рукопись той же знаходиться в архіві Ставропігіянськім).

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>

Пошук на сайті: