Степан Васильченко - Чорний Орел

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Stepan_vasilchenko_chorniy_orel.docx)Stepan_vasilchenko_chorniy_orel.docx29 Кб610
Скачать этот файл (Stepan_vasilchenko_chorniy_orel.fb2)Stepan_vasilchenko_chorniy_orel.fb239 Кб658

 

Васильченко Степан

Чорний Орел

 

 

                Жив собі чоловік та жінка, і був у них хлопчик. Були вони бідні й жили в куцій старенькій хатинці. Вітер повіне, — то вона й гойдається — от-от перекинеться. Виліз батько з сином на хату, щоб полагодити верх, коли на трямку сидить Чорний Орел. Впіймав його батько та й каже:

               

                — Стій же ти, вражий Орле, більш ти не будеш сюди літати та солому на моїй хаті кублити. — Тоді до хлопця: — На. подерж, сину, а я піду візьму ножа, та заріжемо.

               

                Поліз він за ножем, а Орел і прохає хлопця:

               

                — Пусти мене, хлопчику, ти ж бачиш, що не яка вже моя й шкода. Пусти!

               

                А хлопчик і одказує:

               

                — Я б радий тебе пустити, коли ж батько в мене сердитий: як розлютується, то щоб і мене не зарізав.

               

                — Не бійсь, — каже Орел, — я до цього не допущу. Хлопчик і пустив його. Вертається батько та до хлопця:

               

                — А Орла де дів?

               

                — Пустив, — каже.

               

                — Ах ти ж сякий-такий! — та до нього. Тоді Орел сів на дереві біля хати та й каже:

               

                — Як маєш ти хлопця за мене бити, бери мене краще та заріж. Батько кинув хлопця та до Орла, а хлопець з хати та й ну тікати. Орел і собі знявся та й полетів. Летить та й гукає до хлопця:

               

                — Біжи ж ти за мною!

               

                Орел летить, а хлопець за ним біжить. Біг-біг, притомився. Бачить — не збігти йому за Орлом, — сів спочити.

               

                Потім і думає: «Додому вже не вернуся, піду собі світ за очі».

               

                Іде він та й іде. Бачить степ, а на степу пасуться отари та череди всякої худоби, а по ярах стоять калюжі молока, що капає з корів. Підійшов він до чабанів, поздоровкався та й питає:

               

                — Чию це ви худобу пасете?

               

                — Це худоба Чорного Орла, — одказують. Хлопець зрадів та й прохає:

               

                — Розкажіть мені, як дійти до нього.

               

                — Добре, — кажуть, — переночуй, а завтра ми тобі розкажемо.

               

                Хлопець остався.

               

                Бачить, а чабани ріжуть баранів, скотину б'ють на м'ясо.

               

                — Нащо це ви? — питає.

               

                — Будемо тебе шанувати.

               

                — То навіщо ж такого багато?

               

                — Це вже такий звичай у Чорного Орла: коли трапиться до нього гість, то нічого не жалує для нього. Так і нам наказав робити.

               

                Повечеряли добре, полягали спати, а вранці повставали та й стали виряджати хлопця до Чорного Орла.

               

                — Як підеш ти, — кажуть вони, — то не звертай з дороги, йди прямо та й прямо. Побачиш муровані стіни та залізну браму — там і живе Чорний Орел. Тільки так не пройти до нього: на його подвір'ї багато собак лютих, то щоб не розірвали. Ми зробимо так: обкладемо тебе м'ясом, а зверху обгорнемо в овечу шкуру. Собаки нападуть на тебе, обірвуть шкуру, похватають м'ясо, а ти тікай тоді мерщій в Орлів будинок. Та ще скажемо тобі от що: як підійдеш до залізної брами, то скажи — не забудь — «добридень!», а то брама не розчиниться.

               

                Подякував хлопець чабанам та й пішов.

               

                Іде він та й іде, з дороги не звертає, коли так: стоїть мурована стіна й залізна брама. Підійшов хлопець до брами та й промовляє:

               

                — Добридень!

               

                Залізна брама й розчинилася. Увійшов на подвір'я, а до нього так і кинулася сила собак. Порвали на ньому овечу шкуру, розхватали куски м'яса та й почали їсти. А хлопець тим часом мерщій побіг до будинку, став перед дверима та швиденько:

               

                — Добридень!

               

                Двері одчинилися, і він пішов у будинок.

               

                А в будинкові — багато світлиць. Кожна прибрана хорошехороше, аж сяє. Обійшов він по всіх світлицях — нема нікого. Сів та й дожидає. Як стало смеркатись, надворі загула буря. Дерева шумлять, вікна бряжчать, будинок ходором ходить. Хряснули двері, одчинились — в світлицю влетів Чорний Орел. Сів він з розгону на стілець, крила зразу поспадали. Дивиться хлопець, а то вже не орел, то гарний-прегарний лицар молодий.

               

                Побачив він хлопця та як зрадіє:

               

                — А я ж думав, що ти вже й не знайдеш мене! Оставайся тепер жити в мене.

               

                Живуть вони рік, живуть другий і більше. Хлопчик виріс уже, став великий. Тоді каже йому Чорний Орел:

               

                — Давай побратаємось!

               

                — Давай, — каже той.

               

                Після того Орел взивав уже його Побратимом.

               

                Раз і каже Чорний Орел:

               

                — Побратиме мій любий! Так мені здається, що немов ти журишся в мене. Може, занудився, сидячи в будинкові. Поїдемо по степу погуляєм. Хіба ж коней у мене мало або зброї немає!

               

                Посідлали вони коней й подалися в степ з вітром гуляти. Коли стоїть перед ними якесь кладовище. Побратим спинив коня, схилив голову та й зажурився.

               

Сторінка 1 з 4 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 > У кінець >>

Пошук на сайті: