ЛІТНІЙ РАНОК 

Джмелі спросоння — буц! — 
лобами! 
Попадали, ревуть в траві. 
І задзвонили над джмелями 
Дзвінки-дзвіночки лісові. 

Повільне сонце на тумані 
До проса випливло з води, 
Де на пташинім щебетанні 
Тинявся малино́вий дим. 

Лиш сонях спав, хоча й не мусив, 
І ось за те, аби він знав, 
Важкий ячмінь медовим вусом 
Бджолу за лапку лоскотав. 

У картузах із парусини 
Комбайн комбайнові гукав: 
— То що ж косить? 
Воно — все синє! 
Де льон? Де небо? Де ріка?