НІЧ ІВАНА БОГУНА

Боли ж! 
Боли, 
Бо лине крик 
Від можа і до можа Україною, 
І панський перехняблений язик 
Хрипить над нею стомленою слиною. 
І меч горить над гривою коня, 
І паля з горла кров'ю обгоріла, 
Там ребра на гаках, де воля говорила, 
Там червоніє чорне вороння. 
Ні шелесту, ні диму з димарів, 
Лиш свище вітер черепу у вуха, 
По світу в'ється людська потеруха, 
Що звір і той без люду олюднів. 

Невірна ніч, непевна — тупу-тупу — 
Безнебна ніч — татари де?! — прийшла. 
Шикує смерть — не спіте! — труп по трупу, 
Ридають коні, кублиться імла. 
Хропуть шаблі, і ядра захропли. 
Хропе і втома, цямкає губами, 
І хмара ріжеться кривавими рогами 
В безнебнім небі чорними шляхами, 
І тиша спить, і віти, і вітри. 
Мазниці густо сплять, і кругле сплять колеса, 
І кулям сняться голови й серця: 
Невірна ніч! Ганьба довготелеса 
Схиляється до нашого лиця. 
Ганьбо! Ганебино! Ганьбище, ти над нами! 
Твій віщий зір на нашому чолі, 
Що нашими козацькими кістками 
Проторохтиш в землі і по землі. 

Могил нема. Могили повтікали. 
Дніпро утік — осталась лиш вода. 
І вовчі небеса — над вовчими віками 
Снують свою ходу — печальна та хода. 

І нипає помазаником божим 
Півправда, півсвобода, півжиття. 
І за народом згорбленим та босим 
Пильнує без'язике небуття. 

Сторінка 1 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>