Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Volodimir_vinnichenko_chorna_pantera_i_biliy_vedmi.fb2)Volodimir_vinnichenko_chorna_pantera_i_biliy_vedmi.fb2213 Кб1346
Скачать этот файл (Volodimir_vinnichenko_chorna_pantera_i_biliy_vedmid.docx)Volodimir_vinnichenko_chorna_pantera_i_biliy_vedmid.docx111 Кб1617

Чи не найбільший успіх випав на долю п'єси «Чорна Пантера і Білий Ведмідь». Вона вперше була опублікована у «Літературно-науковому віснику» (1911, кн. VI). Ознайомившись з п'єсою, театральний критик львівського тижневика «Неділя» М. Данько пророкує їй щасливу сценічну долю: «П'єса на українській сцені мусить мати цілком заслужений успіх». На жаль, перша світова війна ускладнила її шлях на українську сцену. Але вже сезон 1917 р. «Молодий театр» Леся Курбаса відкриває постановкою драм «Чорна Пантера та Білий Ведмідь» і «Базар». За кордоном найбільший успіх зажили теж ці п'єси. Театри Німеччини, Голландії, Швейцарії, Чехословаччини, Австрії, Польщі, Італії, Іспанії, Румунії, Сербії, Хорватії, Данії, Норвегії, Швеції та інших країн із великим зацікавленням брали до свого репертуару драми В. Винниченка. Та, на жаль, ця велична сторінка української драматургії залишається недослідженою. Має рацію один із найавторитетніших дослідників спадщини письменника Г. Костюк, коли узагальнює: «Ні одна п'єса ні одного українського драматурга за всю історіїо української літератури не може похвалитися такою сценічною біографією».

 

ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР

ЧОРНА ПАНТЕРА І БІЛИЙ МЕДВІДЬ

 

П'єса на чотири дії

 

ДІЙОВІ ОСОБИ

 

К о р н і й К а н е в и ч (Білий Медвідь) — митець.

Г а н н а С е м е н і в н а — його мати.

Р и т а (Чорна Пантера) — його жінка.

С н і ж и н к а.

М у л е н — критик, журналіст.

Я н с о н

М і г у е л е с

Б л е к

К а р д и н а л

С а ф о

Л е м о н ь є 

М і м і

Ш т і ф

Л і к а р.

Пожильці з будинку, публіка, музики ігарсояив кафе.

 

ДІЯ ПЕРША

 

Велике ательє; в лівій стіні ззаду — двері в кімнату Рити. Задня стіна — скляна, в ній двері на спільну веранду: скло матове на зріст людини. Трохи далі двері в коридор. Понад лівою стіною широка канапа, посередині стіл для їжі. Праворуч, на самому краю кону стоїть велике, завішене білим, полотно, на якому, коли його одпинають і повертають, видно фігуру жінки, схожої на Риту, що схилилась над дитиною. На стінах не видно малюнків, тільки рисунки вуглем або олівцем.

В ательє Г а н н а С е м е н і в н а. Повна, поважна пані з добрим білявим лицем і розумними великими очима. Ходить обережно повз двері, що на веранду, і з заклопотаною цікавістю непомітно заглядає туди. В розчинені двері далеко видно покрівлі будинків города, а напереді фігури людей, які гаряче балакають між собою. Видно столик, на якому стоїть машинка спиртова, а на ній вариться щось у бляшаній риночці. Над риночкою клопотливо порається Мігуелес — горбоносий смаглявий юнак в оксамитовому піджаці. Видно іноді спокійно-флегматичну постать рудого Б л е к а з червоними баками, виголеними вусами й підборіддям. Він ходить, заклавши руки в кишені бурих, широких оксамитових штанів, які носять італьянські робітники. Щось помітивши, Ганна Семенівна швидко йде в ліві двері, силкуючись, щоб її не побачили.

Зараз же за нею входить в ательє К о р н і й. Великий, трохи незграбний, мішкуватий, має довге пишне біле волосся, як грива, лице схожее на лице Ганни Семенівни, також з виразом доброї, спокійної сили. Нахмурено, обома руками розчісує волосся назад і дрібними кроками товстих ніг ходить по ательє, поглядаючи часом у двері на веранду. Сідає на канапу. Через якусь хвилину входить Рита з веранди.

Дуже тонка, гнучка, одягнена в чорне, лице з різкими рисами, розвиненими щелепами; лице жагуче, майже дике і грубе, але гарне.

 

Р и т а (щільно й з жадібним задоволенням вдивляючись в Корнія, підходить до нього. Немов здивовано говорить). Що з тобою, Нію? Чого ти так раптово втік? Га?

К о р н і й (кудовчачи волосся, силкуючись удати байдужого). Зовсім не втік... Я втік? От маєш...

 

Він має звичай взагалі робити різні рухи плечима, руками - то тре носа, то поводить плечима, а особливо, як схвильований.

 

Нате вам, я втік... Ха! От єсть...

Р и т а. А нам всім здалося, що ти втік... Месьє Мулен навіть сказав, що ти побіг з таким виглядом, що так і здається, як вибіжить білий медвідь з ломакою в руках.

К о р н і й (встаючи). Месьє Мулен — дурень, от і все... Месьє Мулен! Подумаєш...

Р и т а (з лукаво-радісною непомітною усмішкою). Ну, месьє Мулен не дурень. Це вже, мій Білий Медведик, трошки занадто. Месьє Мулен — перш усього знаменитий критик. І коли ти на нього будеш ревіти, то він тебе так одрекламує, що...

К о р н і й (обурено). Na![1][1] To що, що він критик, так я повинен спокійно дивитись, як... (Спиняє себе). А! Дай мені спокій... І вже. Маєш... Критик, як же... А, дай мені спокій...

Р и т а (обережно, лукаво). Ти ревнуєш?

К о р н і й. Na, маєш... От єсть... Уже... Хаі Як же, розуміється, до всякого французика. А, дай мені спокій. Тільки я от тобі скажу: коли я тобі вже нелюбий, ти вперед мені скажи, а потім уже що хочеш. От. А інакше... негарно. І месьє Мулен може полетіти догори ногами от туди на вулицю. От і вже...

Р и т а. Мені скучно... Я теж людина. Ти все з своїми картинами.

К о р н і й. Ну, от. От уже скучно... (Підходить до полотна, машинально піднімає й дивиться на нього, видно, як помалу заглиблюється й забуває за все).

Р и т а. Розуміється. Не те, що скучно, а я не можу одна нести на собі всю сім'ю. Дитина хвора. Чому це досі лікаря немає? Може, доведеться виїхати... Чуєш, Нію?

Сторінка 1 з 23 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 > У кінець >>