Характеристика твору

Остапа Вишні "Моя автобіографія"

 

Тема: розповідь про родину, становлення і формування Остапа Вишні, як письменника.

Ідея: у гумористичній формі розповісти про фактори, що сприяли становленню митця.

Гумореску «Моя автобіографія» вперше надруковано окремим виданням у 1927 році (Харків, «Книгоспілка»).

За жанром це гумористичне оповідання, або гумореска. Хоча тут є одна особливість. Взагалі-то автобіографія — один з видів ділових паперів. А це дійсно автобіографія, бо у творі присутні всі дані, властиві цьому документу: місце і дата народження, відомості про батьків, про освіту, захоплення, початок трудової діяльності та літературної творчості. Але все це приправлене такими коментарями, поясненнями та своєрідними «ліричними відступами», що до ділового паперу його ніяк не віднесеш.

Очевидно Остапу Вишні треба було написати автобіографію на чиєсь прохання чи для особової справи, а вийшов художній, та ще й гумористичний твір. Така вже вдача в письменника.

Він міг жартувати навіть на допиті у в’язниці, гостро висміювати дикі звинувачення його у вбивстві відомого радянського партійного діяча П. Постишева.

Хоча є й інше пояснення. Сам Остап Вишня пише: «Чому я поспішав так із своєю автобіографією? Через віщо сам я оце її випускаю в світ? Та дуже просто. Я ж не певний, що як дуба вріжу, хтось візьметься за мою біографію… А так сам зробиш, — знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки ніколи тебе не забудуть».

Комічне починається вже із заголовка. Автобіографія, як засвідчують словники, — це написаний будь-ким самим опис власного життя. Тому слово «моя» зайве. Це налаштовує на якісь невідповідності, на комічний лад.

Далі — більше. Маленьким дітям на питання «звідки вони взялися?» зазвичай відповідають, що приніс лелека, знайшли в капусті чи ще десь там. Оскільки в сім’ї Губенків дітей було багато, то й « знаходили» їх, відповідно, у різних місцях. Павла, наприклад, «витягли з колодязя, коли напували корову Оришку».

Про це писав М. Рильський у своїй статті «Остап Вишня»: «Автор «Усмішок» — дуже своєрідний художник. Його манеру не сплутаєш ні з чиєю. Можна і треба вчитись у нього творчого ставлення до життя, але марна річ — наслідувати його.От візьмемо хоч би початок його «Автобіографії».

«У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий, і потім — років, мабуть, із десять підряд — мати казали (саме казали — М. Р.), що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку».

…Тут увесь Вишня: любов до життя, любов до людини, іронія до отого «щасливого» дитинства… Навіть сама назва корови — Оришка — якась вона, я сказав би, вишнівська, особлива, з затаєним усміхом (хоч, може, це й «історично точне» ім’я корови)».
Наслідуючи справжній документ, Остап Вишня пише про умови свого розвитку: «Умови для мого розвитку були підходящі. З одного боку — колиска з вервечками, з другого боку материні груди. Трішки поссеш, трішки поспиш — і ростеш собі Помаленьку.

Так ото й пішло, значить: їси — ростеш, потім ростеш — їси».

Починається речення в діловому стилі, а закінчується народно-розмовним (вживаються просторічна лексика «ото», «значить»; зменшувально-ласкаві слова «помаленьку», «трішки»; повтори «ростеш», «їси» і т. ін.).

Сторінка 1 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>