Життєвий та творчий шлях Остапа Вишні

 

Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 13 лис­топада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській сім’ї.

Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Києві, у військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907 р.) працював фельдшером — спочатку в армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно- Західних залізниць. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, старанно «налягав» на самоосвіту, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київ­ського університету; однак скоро залишив навчання й присвятив себе журналістській і літературній праці.

1919 р.П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження на­ціональної культури, потрапляє до Кам’янця-Подільського, вес­ною 1920 р. повертається до Києва. Восени його заарештовують. Утім, не виявивши «компромату» в діях П. Губенка ні за гетьман­щини, ні за петлюрівщини, його випускають із в’язниці у квітні наступного року.

П. Губенко стає працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК» (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями піз­ніше — і відповідальним секретарем «Селянської правди» (редагу­вав С. Пилипенко), на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейле­тоном «Чудака, їй-богу!» увперше з’явився підпис «Остап Вишня».

Журналістська діяльність стала своєрідним джерелом щоден­ної школи життя. Молодому сатирикові не бракувало життєвих спостережень, комічних барв і жаги творчості — саме тому він мало не щодня міг виступати на сторінках «Вістей», «Селянської правди» та інших видань з усмішками, фейлетонами чи й просто з лаконічними ущипливими відгуками на ту чи іншу подію.

Слово гумориста користувалося дедалі більшою популяр­ністю. Виходять одна за одною й збірки усмішок письменника: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп’яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот пло­дився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чоти­рьох томах тощо. Загалом же протягом десяти років українською мовою (якщо брати до уваги й численні перевидання) з’явилося близько ста книжок вишнівської сатири й гумору, твори гумо­риста друкуються в перекладах російською та іншими мовами братніх народів Радянської країни, тираж їх досягав, як на той час, колосальної цифри...

26 грудня 1933 р. Остапа Вишню було заарештовано; 23 лютого 1934 р. судова «трійка» визначила міру покарання — розстріл, а 3 березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув’язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта — був на різних роботах, якийсь час працював фельдшером, плановиком у таборі, у редакції багато­тиражки Ухтпечтабору «Северный горняк». У своїй «захалявній» книжечці гуморист із гіркотою писав: «Сиджу я й працюю в редак­ції «Сев [ерный] гор [няк]». Переписую лагкорівські замітки — готую їх до друку».

Для формування й становлення письменницького таланту Остапа Вишні неабияке значення мали певні біографічні чин­ники. Дитинство гумориста, як уже згадувалося, пройшло на Пол­тавщині, де особливо відчувалися любов і шана до славетних земляків-класиків І. П. Котляревського й М. В. Гоголя (творами останнього майбутній письменник захоплювався вже в шкільні роки); змалечку пізнавав Павло Губенко всі премудрості селян­ського буття, навіч бачив яскраві типи людей праці, захоплю­вався їхньою соковитою мовою, у якій часто озивалася дотеп­ність народного гумору.

Робота в пресі стала своєрідним продовженням, уже на вищому рівні, громадянської зрілості, цієї щоденної школи життя, що її сумлінний і спостережливий літератор проходив зі справді винятковою невтомністю. Молодому журналістові й письменнику Остапові Вишні вистачало життєвих спостережень і комічних барв — саме тому він мало не щодня міг виступати на сторінках «Вістей», «Селянської правди» та інших видань з усмішками, фейлетонами чи й просто з лаконічними ущипливими відгуками на ту чи ту конкретну подію. Його слово користувалося незви­чайною популярністю.

1934 р. видатний гуморист був незаконно репресований і зміг повернутися до літературної праці лише в 1944 р. Першим твором, що знаменував повернення письменника, стала «Зенітка», опублі­кована в газеті «Радянська Україна» 26 лютого 1944 р.,— вона обійшла всі фронти, часто читалася по радіо, викликаючи теплу усмішку в бійців і трудівників тилу та додаючи їм віри в близьку перемогу над ворогом. Як і раніше, Остап Вишня всім серцем сприймає турботи й клопоти народні — економічні, політичні, морально-виховні, культурно-мистецькі, що сповна засвідчують його книжки усмішок «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та інші.

Гуморист працює над перекладами творів російської та світо­вої класики — М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Марка Твена, О’Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруди, російських радянських письменників.

Остап Вишня провадив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об’єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні, разом із В. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний перець» (1922) і продовжив працю в цьому ж журналі, коли 1927 р. було поновлено його видання. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників України та у Всесоюзному оргкомітеті, що здійснювали підго­товку до створення республіканської та союзної письменниць­ких організацій.

Після Великої Вітчизняної війни Остап Вишня — член ред­колегії журналу «Перець» і один із найактивніших його співро­бітників, член правління Спілки письменників України, інших громадських організацій республіки, учасник численних зустрі­чей із читачами.

До останніх днів життя (помер Остап Вишня 28 вересня 1956 р.) він віддавав талант і натхнення своїм читачам.