Аналіз збірки «Мисливські усмішки»

 

Вершиною розвитку жанру вважаються «Мисливські усміш­ки», які Максим Рильський назвав «ліричною поезією в прозі».

Як мудрий знавець природи й співець її щедротного світу, постає Остап Вишня в усмішках власне мисливських — про пере­бування людини на полюванні, риболовлі, допитливість і вміння пізнавати звички й характери «мешканців» лісу, степів, річок, озер. Поетичний лад усмішок обумовлений тим, що в них діє спостережливий, багатий душею оповідач, якому притаманне чуття прекрасного і який уміє скористатися народним колорит­ним словом, знає численні «бувальщини» з мисливського побуту. Цим пояснюється й гумор мисливських усмішок, багатих на всі­лякі пригоди, пов’язані з невдачами полювальників і кепкуван­ням над ними рідних і знайомих. В усмішках панує атмосфера поетичності, ліризму.

Герой «Мисливських усмішок», який є й оповідачем,— тро­хи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві зби­рання на полювання, в очікуванні зайця або лисиці, у повер­ненні додому — здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки. Але завжди він іронічний до себе, доброзичливий і наїв­ний, як дитина. І головне для нього — не трофей, а спілкування з природою.

Художні компоненти «Мисливських усмішок»: дотеп, анек­дот, пейзаж, портрет, пісня, авторський ліричний відступ, порів­няння, епітети, персоніфікація, гіпербола.

Усмішки «Відкриття охоти», «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Екіпіровка мисливця», «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Сом» — ось далеко не повний перелік кращих творів цього циклу.

«Мисливські усмішки» — яскрава сторінка не тільки в багато­гранній творчості Остапа Вишні, а й у всій українській сатирич­но-гумористичній літературі.