Остап Вишня

Сом (Стислий переказ, дуже скорочено)

Чи були коли-небудь на річці, на Осколі, що тече Харківщиною нашою аж у річку Північний Донець? Не були? Побувайте! ...За славним містом Енськом Оскіл тече повз радгосп, і рад­госпівський садок, як то кажуть, купається в річці. Заплава річки Осколу, де він у цьому місці роз­бивається на кілька нешироких рукавів, заросла густими очеретами, кугою, верболозом і густою, зеленою, соковитою травою. Як увійдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травні та в червні... Поміж очеретами та верболозом сила-силенна невеличких озеречок, вкритих густою зеленою ряс­кою, лататтям з жовтогарячими квітками-горнятами на довжелезних зелених батогах! А скільки там водяних лілій! Озеречка ті з’єднуються одне з одним вузенькими єриками, такими вузькими, що ледь-ледь можна ними пропхнутися на невеличких човниках-довбанках з одного озеречка до іншого.

Дівчатка, було, як сядуть на човника та як поїдуть по тих озеречках та по заводях, —• цілий човен водяних лілій понаривають і їдуть додому всі в білих вінках, і човник їхній вже не човник, а ніби величезна довгаста біла квітка річкою пливе... Дівчатка їдуть та й співають і «Човника», і «Тихо-тихо», різних чудових пісень дівчатка співають.

«Тихенький вечір на землю спадає», в садку заливаються солов’ї, до Осколу з пасовиська спу­скається колгоспна череда, а з річки лунає грайливе «Човник гойдається серед води» або зворуш­ливо-ніжне «Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дівка косу чеше...»

Чарівна річка Оскіл... А скільки там диких качок! Як, бува, пощастить вам у тих місцях побу­вати навесні чи влітку, сідайте ви на човна-довбанку і пливіть єриком тихо-тихо, щоб весельце ваше ані плеснуло, ані булькнуло... І вдивляйтеся в очерет. Ви обов’язково побачите, як поміж густим очеретом мелькає голівка чирятка-мами, а навколо неї манісінькі чиряточка, мов мишенята, шмигають... А далі — он пробирається качка-крижень з криженятами...

А болотяних курочок! Як на путній колгоспній птахофермі курчаток-леггорнят. Тільки дикі курочки не білі, як леггорни, а рудувато-чорнувато-крапчастенькі, на довгеньких ноженятах. І но­женятами тими вони бігають по зеленому лататті, як по паркету. Зелене латаття під ними навіть не вгинається — такі вони легесенькі -— болотяні курочки...

До плеса чи до озеречка ви підпливайте ще тихше, — щоб ані звуку, ані шурхоту. На озерце не випливайте, а зупиніться біля нього і дивіться. Обов’язково побачите або білолобу лиску з лисе­нятами, або виводки чирят, крижнів, широконосок... Гуляють качатка, у теплій воді купаючись... Раптом тривожний мамин голос, тихе — ках! — і каченяток нема! їх як злизало. Вони або пірнули, або до куги, до очерету, до латаття попритулялися, поприкипали. І не дишуть! Небезпека минула, мамине заспокійливе — ках! — і знову весела гра — купання серед озеречка.

Чарівні місця на річці, на Осколі...

* * *

Тихо, тихо Оскіл воду несе...

Якраз проти радгоспу річище в Осколу широченьке, вода чиста-чиста. Трохи ліворуч — вели­ка ковбаня, ціле просто урвище під зверху тихою водою.

—     Там така глибочінь, що й дна не дістанеш! Там ніхто ніколи дна ще не дістав! Та куди там?! Там так глибоко, що наша дзвіниця пірне! їй-бо, правда! Пірне з хрестом! Отака там глибочінь! — це так нам дід ІІанько розповідав.

—     Боже вас борони там купатися! Втягує, вглиб утягує! закрутить тебе, завертить, бульк! — і нема чоловіка!

—     А що ж воно, дідусю, закрутить та завертить? Зверху ж ніби тихо.

—     Та воно зверху вроді тихо, а під водою крутить. І крутить і вертить! Та то ще нічого! Соми там живуть! Там такий один сом жив, що сохрани, господи, й помилуй! Ще за панів було: сидимо ми з паном отут на березі... Ні, не так: пан сидить отут на березі, а я стою біля пана. Вже су­теніло... Пливуть гуси. Великий табун панських гусей пливе! Коли це гусак як закричить — ге-ге- ге-ге! — та по воді крилами ляп-ляп-ляп! Гуси з криком усі врозтіч! Гусак ще раз — ге! — та кри­лами — ляп! — і нема гусака! Пірнув під воду! А на тому місці, де гусак плив, щось як ляпне по воді ніби чорною лопатою! Лясь! Тільки хвилі водою пішли. Я тільки: «Свят, свят, свят! Чорт, па­не, чорт!» А пан у крик: «Давай ружжо! Сом гусака ковтнув!» Де там давай, хіба туди ружжо до­стрелить, на отаку глибочінь?! Про-о-пав гусак! Отакі соми бувають!

—     Невже-таки сом гусака ковтнув?

—     Не вірите? А ви хіба книжки Сабанеева не читали? Мені пан її читав.

—     А хто такий Сабанеев?

—     А мисливець такий знаменитий колись був і рибалка, що книжки понаписував: і про риба­льство, і про полювання, і про мисливських собак. Пан казав, що дуже хороші книжки понаписував Сабанеев. Професор він був, чи що... Так у тих книжках написано, що колись було впіймано сома вагою на 400 кілограмів! Он який сом! 25 пудів сом! Не сом, а корова! Так що ви гадаєте, що він гусака не проковтне? Та ви послухайте, що далі з тим сомом було. Да... Вирішили ми з паном, або, вірніше, пан зі мною, впіймати того клятого сома! От наказав пан ковалеві зробити величезного гака. Зробив коваль гака. Насталив його, загострив, приніс до пана. «Ну, Паньку, — пан мене пи­тає, — а чим ми того гака наживляти будемо?» — «Не інакше, — кажу, — паночку, як гусаком. Сом, — кажу, — вже поласував гусячим м’ясом, і на гусака він піде обов’язково!» Наказав пан зарубати гусака чи гуску, я вже не докажу. Обскубли ту гуску, не розчиняли, а так цілою трохи на вогні підсмажили, — гуска сита була! — та й почепили на гака. Гака того ми прив’язали на два зв’язані налигачі, прип’яли до осокора та пізно ввечері й закинули в Оскіл. Соми, як ви знаєте, полюють за здобиччю вночі. Вдень сом може вчепитися на гака тільки випадково. Закинули, зна­чить, ми гуску в Оскіл і посідали на березі, над ковбанею. Сидимо, чекаємо. Ніч тепла, місячна. Тихо, тихо навкруги. Тільки чути за садком, як Христя, що панські корови пасла, голосно виводить:

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>