Критика

«Блакитна Панна» Вороний

     Витончену форму та яскраві тропи має вірш Миколи Вороного «Блакитна Панна» (1912 р.), який відкриває цикл поезій «Гротески». Провідні мотиви твору — возвеличення краси природи та єдність її з мистецтвом. Блакитна Панна — це образ Весни у «серпанках та блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» Цей образ тривожить душу ліричного героя. Поряд зі звичними, традиційними у фольклорі та в літературі засобами виразності (весна запашна, чарівна, у прозорих шатах, у серпанках) автор використовує біблійну урочисту лексику («Осанна!»), метафори («в душі моїй / В сяйві мрій / В’ються хмелем арабески»), мистецькі терміни (арабески, фрески, гротески). І це надає творові неповторного інтелектуально-мистецького естетичного забарвлення.

     Автор використовує багато небуденної лексики, символів, без розшифрування яких поезія не тільки блідне, а й стає незбагненною для читача. М. Вороний став новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша. «Блакитна Панна» рясніє асонансами й алітераціями, як і сама Весна, що приходить зі співом птахів, дзюркотінням струмків. Джерелом поезії, її ритму, зву­чання є мелодія. Цікаве й розміщення рядків у строфах «Блакитної Панни»: вони ніби сходинки, по яких скрапує навесні талий сніг під грою сонячного проміння. Отже, форма у творі поета-символіста — надважливий засіб витворення потужного ліричного струменя.