З ВОКЗАЛУ В СТАНЦІЮ МЕТРО

 

З вокзалу в станцію метро 
Я ескалатором спускаюсь 
І їду глянуть на Дніпро, 
Коли у Київ повертаюсь. 

Підземний шлях! Яке добро!
Й забути можна, де ти є — 
В Москві? У Лондоні? В Парижі? 
Але у Києві своє 
Дихання у підземній тиші, 
Воно свої нитки снує.
Снує з легенького проміння 
Від мідних літер: «Арсенал»,
Від того сизого каміння, 
Яке дробилось на креміння 
В козацький кріс і самопал.
Воно з Шевченкового зору, 
З очей Франка, Сковороди, 
Що проводжають нас угору 
В ранкову, у робочу пору 
Щодня на подвиги-труди.
Воно снує із кіс русявки, 
Що тут розводила вапно 
Чи мила ці дубові лавки. 
Кияни любі і киянки, — 
З усього рідного воно.