Марко Вовчок

Інститутка 
 



Т. Г. Шевченку 







Оповідачка розказує про свою долю: не знає вона своїх батька та матері, змалку у неволі. Але вона на те не зважає — не можна ж людині весь час журитися. 

За старої пані дівчата у дворі жили спокійно, не дозволяла вона тільки виходити нікуди, навіть до церкви у неділю. Хіба що на велике свято. Зате не била, не знущалася, бо була вже стара. 

Кожен день шили дівчата у своїм покої. Інколи було зовсім нудно, інколи ж чомусь розвеселяться вони. 

У старої була онучка, яка вчилася в інституті. Через деякий час повідомила панночка, щоб забирали її. Почалися приготування. 



ІІ 



Нарешті приїхала молода панночка. Була вона вродлива, щебетала коло бабусі та все розповідала, як її мучили в інституті. Навчилася вона добре тільки музики і французької мови. 



ІІІ 



Панночка стала вибирати собі дівчину в прислуги і вибрала оповідачку — Устину. Дуже бідкалась, що та нічого не вміє. 

Дівчата-кріпачки пожаліли свою подругу. Видно було, що не солодко їй доведеться. 



ІV 



Увечері покликали Устину до панночки роздягати її. А та вже сердиться, зриває одяг, кричить на дівчину. Обізвала її дурною, тому що вона не вміє звивати кіс. 



V—VI 


Сторінка 1 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>