Юрiй Ячейкiн - Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.docx212 Кб1375
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2)Yuriy_yachejkin_divovizhni_prigodi_kapitana.fb2337 Кб1582

 

Юрiй Ячейкiн

Ди­вовижнi при­годи капiта­на мiжзо­ряно­го пла­ван­ня Неб­ре­хи

 

ТА Й­ОГО ВIРНО­ГО ШТУР­МА­НА АЗИ­МУТА У ВСЕСВIТI I НА ЗЕМЛI

 

Дру­же чи­тачу!

Як­що ти го­товий нап­ну­ти на буш­прит дум­ки вiтри­ла фан­тазiу i бра­ти на абор­даж ка­раве­ли, по самi по­руч­чя на­ван­та­женi добiрни­ми при­года­ми, пе­регор­ни сторiнки новiтнь­оу iсторiу зо­ряних мандрiв, i пе­ред то­бою вiдкри­ють­ся без­межнi прос­то­ри Всесвiту, як ко­лись во­ни вiдкри­вали­ся пе­ред очи­ма капiта­на да­леко­го мiжзо­ряно­го пла­ван­ня Неб­ре­хи та й­ого вiрно­го штур­ма­на Ази­мута.

А втiм, за су­хим то­рохтiнням iсто­рикiв i без­бар­вним пе­релiком най­ди­вовижнiших вiдкриттiв ти не по­бачиш на весь ве­летенсь­кий зрiст ро­ман­тичноу пос­татi капiта­на Неб­ре­хи. Вiд й­ого жи­вого, не­пов­торно­го об­ра­зу за­лишив­ся са­мий про­тез. Та як­що по­дума­ти, що за­лиши­лося б вiд ле­ген­дарно­го ба­рона Кар­ла Фрiдрiха Iеронiма Мюн­хга­узе­на, сла­вет­но­го капiта­на Хрис­то­фора Бонiфатiй­ови­ча Врун­ге­ля та нев­томно­го зо­реп­рохiдця Й­она Ти­хого, як­би про них пи­сали квалiфiко­ванi iсто­рики?

Я близь­ко знав капiта­на Неб­ре­ху, вiн сам роз­повiдав менi, як пiднiмав фо­тоннi вiтри­ла, ко­ли нес­подiва­но налiта­ли не­чутнi про­меневi ура­гани, ста­вав на орбiталь­ний якiр тяжiння бiля тас­мни­чих не­зай­ма­них пла­нет i сма­жив­ся пiд про­меня­ми 193 Сонцьi

I я хо­чу, дру­же, щоб ти теж по­чув й­ого тро­хи хрип­кий спокiй­ний го­лос:

- Тре­ба вам ска­зати, я виз­наю ли­ше голi, як щог­ли у штиль­ову по­году, фак­ти, i в мо­ух роз­повiдях не­мас анi ато­ма ви­гад­ки...

То­му я й за­писав де­якi й­ого прав­дивi роз­повiдi.

Н.Е.ЗА­ТУЛИ­ВУХО,

кан­ди­дат усiх неiсто­рич­них на­ук, бо ух бiль­ше.

1. СУ­ВЕНIР КАПIТА­НА НЕБ­РЕ­ХИ

- Че­рез оцю груд­ку мiй штур­ман Ази­мут ма­ло не пе­рет­во­рив­ся на еле­мен­тарну iнфу­зорiю, - нед­ба­ло ска­зав капiтан Неб­ре­ха, де­монс­тру­ючи менi нiчим не по­каз­ну груд­ку су­хоу сiроу землi.

Я гос­тю­вав у капiта­на дру­гий тиж­день, звик уже до нез­ви­чай­них при­год, спо­гада­ми про якi жив Неб­ре­ха. Але це неп­ри­род­не пос­днан­ня "груд­ка землi штур­ман Ази­мут - iнфу­зорiя" - вра­зило навiть ме­не.

Ць­ого ран­ку ми пи­ли ка­ву i па­лили люль­ки у тiй всесвiтнь­овiдомiй кiмнатi, стiни якоу чу­ли най­ди­вовижнiшi роз­повiдi зо­ряних капiтанiв, най­хитрiшi за­питан­ня iнтерв'ю­ерiв, най­ней­мовiрнiшi гiпо­тези вче­них i най­до­тепнiшi жар­ти по­пуляр­них на всiх космiчних тра­сах гу­мористiв. По­дума­ти тiль­ки: ось на ць­ому ста­рому столi, на яко­му па­рус на­ша ка­ва, сам капiтан Ко­зир вирiзав но­жем схе­му пла­нет­ноу сис­те­ми трь­ох Сонць i в кут­ку ви­раху­вав орбiти. У му­зеу космiчних мандрiв дав­но зазiха­ли на цей сто­лик i спецiаль­но три­мали пиш­но­мов­но­го фахiвця, аби той щод­ня при­ходив до капiта­на Неб­ре­хи ка­нючи­ти цю релiквiю. Та лег­ше вмо­вити Пiзансь­ку ве­жу ста­ти струн­ко, анiж Неб­ре­ху пос­ту­пити­ся хоч од­ним сво­ум су­венiром.

Це бу­ли справдi скар­би. З кож­ноу зо­ряноу ек­спе­дицiу каш­тан Неб­ре­ха при­возив один, а то й два су­венiри. Оцей справжнiй зуб справжнь­ого дра­кона при­везе­но з Ма­гел­ла­новоу Хма­ри. У тубiльцiв сузiр'я Риб вiн на блис­ку­чу бля­шан­ку з-пiд кон­сервiв вимiняв га­чок, який сам шу­кас здо­бич. Ось чо­му у капiта­ново­му кам­бузi (су­часнi зо­реп­рохiдцi люб­лять ста­родавнi термiни) зав­жди шквар­чить на ско­вородi свiжа ри­ба. А в то­му про­зоро­му гле­ку ле­жить непiдроб­ний по­рох з Чу­маць­ко­го Шля­ху. Ого! Капiтан то­пив своу ву­са у кухлi пи­ва в сузiр'у Ра­ка i га­няв­ся за дво­ма зай­ця­ми в сузiр'у Гон­чих Псiв...

Та стiй­те! Ви ще не знай­омi з са­мим капiта­ном! Ось вiн весь пе­ред ва­ми, як ко­лись ка­зали, вiд буш­при­та до кло­тикiв, а точнiше - вiд кiнчикiв хваць­ко зак­ру­чених вусiв до ста­рого ри­пучо­го про­теза, що й­ого Неб­ре­ха влас­но­руч­но змай­стру­вав з ла­тун­ноу штан­ги пiсля ка­тас­тро­фи на ко­метi Гал­лея. Го­лова й­ого дав­но ста­ла схо­жою на блис­ку­чу ку­лю, а зас­магле пiд 193 Сон­ця­ми об­личчя - на кар­ту си­ноп­ти­ка, але бла­китнi очi досi виг­ра­ють, як но­венькi гуд­зи­ки. Ось за­раз капiтан за­палить люль­ку, i ви по­чус­те iсторiю, яку ще нiхто i нiко­ли не чув...

Але про­шу хвиль­ку ува­ги! Ще од­не ма­лень­ке по­яс­нення! Як­що твою дум­ку, мiй чи­тачу, огор­не чор­на тiнь невiри, згор­ни цю кни­гу i бiль­ше нiко­ли навiть не ди­вись в уу бiк. За­пев­няю те­бе, капiтан Неб­ре­ха - най­прав­дивiша лю­дина у Всесвiтi. Та­кого прав­до­люба тобi не знай­ти, хоч шу­кай вiд пiвос­тро­ва Ямал i аж до Ве­лико­го Во­за.

- Як­би я роз­гу­бив­ся i за­барив­ся ще на хви­лину, я, мож­ли­во, не зiбрав би вiд Ази­мута навiть мо­лекул, - за­дум­ли­во мо­вив капiтан Неб­ре­ха, зруч­но вмо­щу­ючись у гли­боко­му ко­ман­дорсь­ко­му крiслi, яке ко­лись зняв iз роз­би­того зо­рель­ота. Й­ого про­тез лiг го­ризон­таль­но i грiзно ди­вив­ся на ме­не, як цiвка важ­ко­го ку­леме­та.

- Ви, ма­буть, чу­ли про так зва­ний па­радокс ча­су? - по­чав вiн свою роз­повiдь. - Лю­дина лiтас собi, лiтас, по­вер­тасть­ся на Зем­лю, а на рiднiй пла­нетi збiгли ти­сячолiття. Але чи га­дали ви, що цей па­радокс мо­же по­вер­ну­тися на всi 180 гра­дусiв i за­кину­ти вас аж до мас­то­донтiв? А я мав клопiт iз цим вер­тким па­радок­сом, сто ко­мет i ти­сяча ас­те­ро­удiв й­ому у бо­ки! Мiж iншим, це я наз­вав й­ого "час-пе­ревер­тень". Як­що хо­чете ма­ти точнi под­ро­бицi, вiзьмiть 1375-й "б" том зо­ряноу ен­цикло­педiу, сторiнка 812, двад­цять чет­вертий ря­док зго­ри.

Ми з штур­ма­ном Ази­мутом по­вер­та­лися на мо­уй ко­робцi з Мiся­ця на Зем­лю. А щоб ви зна­ли, мiй штур­ман був чо­ловiк ста­тур­ний: не так, щоб ве­личень­кий, а метрiв зо два з га­ком за­люб­ки вмiща­лося мiж й­ого тiм'ям та п'ята­ми. Си­ли вiн був не­людсь­коу. На Мiсяцi пiднiмав мою ко­роб­ку ра­зом зi мною однiсю ру­кою. Чу­батий, ву­сатий, хло­пець з та­ких, про яких ка­жуть "ска­фандр на­опаш­ки". Та вiн i справдi до пут­тя нiко­ли не застiбав­ся.

Уже по­мину­ли ме­жу тяжiння мiж Мiся­цем i Зем­лею, ко­ли рап­том: то­рох-то­рох! Тру­сону­ло так, що в ме­не й досi всi кiстки пе­реп­лу­танi. Свiт менi став шке­реберть, пе­ред очi пла­ва­ють зiрки, а я навiть не знаю, чи но­ву га­лак­ти­ку ба­чу, чи я сам ух вiд уда­ру посiяв. Ази­мут ле­жить на пiдлозi i лу­пас очи­ма, а про­те чу­дес­но зорiснту­вав­ся: го­лова у нь­ого бу­ла на пiвнiч, но­ги на пiвдень, а ру­ки вiдповiдно - од­на на схiд, дру­га на захiд.

А що з ра­кетою ста­лося! Дви­гуни стриб­ну­ли з кор­ми на нiс, а нашi хо­дики по­туп­цю­вали нав­па­ки. Але ми ще не зна­ли, що пот­ра­пили в згубнi обiй­ми про­тилеж­но­го ча­су!

Ази­мут пiдвiвся, вип­лю­нув два зу­би i прох­рипiв:

- Про­нес­ло! Це бу­ла якась приб­лудна ко­мета...

Тiль­ки-но я роз­зя­вив ро­та, щоб вiдповiсти й­ому, ко­ли зно­ву то­рох-то­ророх!

Ко­ли я отя­мив­ся, то вiдчув, що дви­гуни мов­чать, а тiло мос на­че при­куте до пiдло­ги. Да­лебi, по­вер­ну­лося тяжiння, по­думав я.

Я роз­плю­щив од­не око i обвiв пог­ля­дом ра­кету. Та­кого без­ладдя я в життi не ба­чив. Звiдусiль зви­са­ють обiрванi дро­ти, при­лади ви­вер­ну­ли своу рiзно­колiрнi тель­бу­хи, ку­ди не кинь оком - жод­ноу цiлоу речi. А се­ред ць­ого ха­осу на купi всiля­кого мот­ло­ху си­дить Ази­мут i на­жаха­но ди­вить­ся в iлюмiна­тор. Ру­ки у нь­ого тру­сять­ся, весь вiн сiпасть­ся i вза­галi ски­дасть­ся на бо­жевiль­но­го.

- Де ми? - яко­мога спокiйнiше за­питав й­ого я.

- На Землi! - ляс­ка­ючи зу­бами, вiдповiв вiн. - Але тут ко­уть­ся кiнець свiту 1 Мертвi вста­ють з-пiд землi!

Ну, хто б на мос­му мiсцi не по­думав, що Ази­мут та­ки з'ухав з глуз­ду? Хто пос­та­вив би iнший дiаг­ноз?

Але - ней­мовiрно! - я по­милив­ся.

Ко­ли я гля­нув у iлюмiна­тор, сер­це в ме­не по­холо­ло, на­че я в са­мому ку­паль­но­му кос­тюмi вис­ко­чив у кос­мос.

Це бу­ло якесь ма­рен­ня. Це бу­ло нiби кiнофiльм, який пус­ти­ли нав­па­ки. I в ска­жено­му темпi.

А слiд вам ска­зати, що пе­реп­лу­тати щось ми не мог­ли, бо при­зем­ли­лися в хрес­то­матiйнiй мiсце­востi. Це був рги­пет, i не прос­то рги­пет, а зна­мени­та До­лина Царiв, фан­тастич­на до­лина кам'яноу ге­ометрiу пiрамiд. От­же, ми орiснту­вали­ся, як у се­бе в хатi.

Але це був ней­мовiрний свiт!

Сон­це схо­дило на за­ходi i сiда­ло на сходi. Лю­ди ку­мед­но ме­туши­лися на­зад­гузь. Во­ни ви­ходи­ли живi з вог­ню i сухi з во­ди. Нiчо­го не на­род­жу­вало­ся i не вми­рало, а нес­подiва­но з'яв­ля­лося го­товень­ке, щоб потiм безслiдно зник­ну­ти. Зда­вало­ся, нiби який­сь чарiвник до всь­ого тор­касть­ся сво­сю па­лич­кою, щоб вик­ли­кати з не­бут­тя каз­ковi кар­ти­ни. Це бу­ла са­ма iсторiя, яку пе­ред на­ми кру­тили з кiнця.

Страш­на роз­гадка цiсу тас­мницi заб­ринiла в мос­му моз­ку. Нев­же нас зас­моктав про­тилеж­ний час? Ко­ли так, то за­раз з-пiд землi пiднiмуть­ся ко­гор­ти На­поле­она, щоб з са­мого кiнця i до са­мого по­чат­ку пов­то­рити жор­сто­ку бит­ву з без­жалiсни­ми ма­мелю­ками тодiшнь­ого во­лода­ря ргип­ту Му­рада. А ко­ли двобiй дiй­де до по­чат­ку i вiй­ська маль­ов­ни­чо ви­шику­ють­ся пiсля бит­ви, яку во­ни щой­но пов­то­рили, як учнi таб­ли­цю мно­жен­ня, з кiнця, сам На­поле­он Бо­напарт по­зад­кус на бiлоснiжно­му конi пе­ред свiжи­ми, як пiсля вiдпо­чин­ку, вiй­ська­ми i ска­же:

- Сол­да­ти! Со­рок вiкiв див­лять­ся на вас з ви­соти цих пiрамiд!

Я ввiмкнув звук, щоб на власнi ву­ха по­чути цю афо­рис­тичну про­мову.

I що ви ду­мас­те?

Все бу­ло точнiсiнь­ко так, як я й пе­ред­ба­чав. Та я не вра­хував однiсу дрiбницi: ве­ликий за­вой­ов­ник не тiль­ки все ро­бив нав­па­ки, а й го­ворив нав­па­ки! Вiн пiдняв ру­ку i про­вере­щав:

- !дiмарiп хиц ито­сив з сав ан ясь­тял­вид вiкiв ко­роС !итад­лоС

Ав­жеж, ба­гать­ох див я тодi на­дивив­ся.

Сторінка 1 з 21 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 > У кінець >>

Пошук на сайті: