Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи – Юрiй Ячейкiн

Юрiй Ячейкiн

Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи

ТА ЙОГО ВIРНОГО ШТУРМАНА АЗИМУТА У ВСЕСВIТI I НА ЗЕМЛI

Друже читачу!

Якщо ти готовий напнути на бушприт думки вiтрила фантазiу i брати на абордаж каравели, по самi поруччя навантаженi добiрними пригодами, перегорни сторiнки новiтньоу iсторiу зоряних мандрiв, i перед тобою вiдкриються безмежнi простори Всесвiту, як колись вони вiдкривалися перед очима капiтана далекого мiжзоряного плавання Небрехи та його вiрного штурмана Азимута.

А втiм, за сухим торохтiнням iсторикiв i безбарвним перелiком найдивовижнiших вiдкриттiв ти не побачиш на весь велетенський зрiст романтичноу постатi капiтана Небрехи. Вiд його живого, неповторного образу залишився самий протез. Та якщо подумати, що залишилося б вiд легендарного барона Карла Фрiдрiха Iеронiма Мюнхгаузена, славетного капiтана Христофора Бонiфатiйовича Врунгеля та невтомного зорепрохiдця Йона Тихого, якби про них писали квалiфiкованi iсторики?

Я близько знав капiтана Небреху, вiн сам розповiдав менi, як пiднiмав фотоннi вiтрила, коли несподiвано налiтали нечутнi променевi урагани, ставав на орбiтальний якiр тяжiння бiля тасмничих незайманих планет i смажився пiд променями 193 Сонцьi

I я хочу, друже, щоб ти теж почув його трохи хрипкий спокiйний голос:

– Треба вам сказати, я визнаю лише голi, як щогли у штильову погоду, факти, i в моух розповiдях немас анi атома вигадки…

Тому я й записав деякi його правдивi розповiдi.

Н.Е.ЗАТУЛИВУХО,

кандидат усiх неiсторичних наук, бо ух бiльше.

1. СУВЕНIР КАПIТАНА НЕБРЕХИ

– Через оцю грудку мiй штурман Азимут мало не перетворився на елементарну iнфузорiю, – недбало сказав капiтан Небреха, демонструючи менi нiчим не показну грудку сухоу сiроу землi.

Я гостював у капiтана другий тиждень, звик уже до незвичайних пригод, спогадами про якi жив Небреха. Але це неприродне посднання "грудка землi штурман Азимут – iнфузорiя" – вразило навiть мене.

Цього ранку ми пили каву i палили люльки у тiй всесвiтньовiдомiй кiмнатi, стiни якоу чули найдивовижнiшi розповiдi зоряних капiтанiв, найхитрiшi запитання iнтерв'юерiв, найнеймовiрнiшi гiпотези вчених i найдотепнiшi жарти популярних на всiх космiчних трасах гумористiв. Подумати тiльки: ось на цьому старому столi, на якому парус наша кава, сам капiтан Козир вирiзав ножем схему планетноу системи трьох Сонць i в кутку вирахував орбiти. У музеу космiчних мандрiв давно зазiхали на цей столик i спецiально тримали пишномовного фахiвця, аби той щодня приходив до капiтана Небрехи канючити цю релiквiю. Та легше вмовити Пiзанську вежу стати струнко, анiж Небреху поступитися хоч одним своум сувенiром.

Це були справдi скарби. З кожноу зоряноу експедицiу каштан Небреха привозив один, а то й два сувенiри. Оцей справжнiй зуб справжнього дракона привезено з Магеллановоу Хмари. У тубiльцiв сузiр'я Риб вiн на блискучу бляшанку з-пiд консервiв вимiняв гачок, який сам шукас здобич. Ось чому у капiтановому камбузi (сучаснi зорепрохiдцi люблять стародавнi термiни) завжди шкварчить на сковородi свiжа риба. А в тому прозорому глеку лежить непiдробний порох з Чумацького Шляху. Ого! Капiтан топив своу вуса у кухлi пива в сузiр'у Рака i ганявся за двома зайцями в сузiр'у Гончих Псiв…

Та стiйте! Ви ще не знайомi з самим капiтаном! Ось вiн весь перед вами, як колись казали, вiд бушприта до клотикiв, а точнiше – вiд кiнчикiв хвацько закручених вусiв до старого рипучого протеза, що його Небреха власноручно змайстрував з латунноу штанги пiсля катастрофи на кометi Галлея. Голова його давно стала схожою на блискучу кулю, а засмагле пiд 193 Сонцями обличчя – на карту синоптика, але блакитнi очi досi виграють, як новенькi гудзики. Ось зараз капiтан запалить люльку, i ви почусте iсторiю, яку ще нiхто i нiколи не чув…

Але прошу хвильку уваги! Ще одне маленьке пояснення! Якщо твою думку, мiй читачу, огорне чорна тiнь невiри, згорни цю книгу i бiльше нiколи навiть не дивись в уу бiк. Запевняю тебе, капiтан Небреха – найправдивiша людина у Всесвiтi. Такого правдолюба тобi не знайти, хоч шукай вiд пiвострова Ямал i аж до Великого Воза.

– Якби я розгубився i забарився ще на хвилину, я, можливо, не зiбрав би вiд Азимута навiть молекул, – задумливо мовив капiтан Небреха, зручно вмощуючись у глибокому командорському крiслi, яке колись зняв iз розбитого зорельота. Його протез лiг горизонтально i грiзно дивився на мене, як цiвка важкого кулемета.

– Ви, мабуть, чули про так званий парадокс часу? – почав вiн свою розповiдь. – Людина лiтас собi, лiтас, повертасться на Землю, а на рiднiй планетi збiгли тисячолiття. Але чи гадали ви, що цей парадокс може повернутися на всi 180 градусiв i закинути вас аж до мастодонтiв? А я мав клопiт iз цим вертким парадоксом, сто комет i тисяча астероудiв йому у боки! Мiж iншим, це я назвав його "час-перевертень". Якщо хочете мати точнi подробицi, вiзьмiть 1375-й "б" том зоряноу енциклопедiу, сторiнка 812, двадцять четвертий рядок згори.

Ми з штурманом Азимутом поверталися на моуй коробцi з Мiсяця на Землю. А щоб ви знали, мiй штурман був чоловiк статурний: не так, щоб величенький, а метрiв зо два з гаком залюбки вмiщалося мiж його тiм'ям та п'ятами. Сили вiн був нелюдськоу. На Мiсяцi пiднiмав мою коробку разом зi мною однiсю рукою. Чубатий, вусатий, хлопець з таких, про яких кажуть "скафандр наопашки". Та вiн i справдi до пуття нiколи не застiбався.

Уже поминули межу тяжiння мiж Мiсяцем i Землею, коли раптом: торох-торох! Трусонуло так, що в мене й досi всi кiстки переплутанi. Свiт менi став шкереберть, перед очi плавають зiрки, а я навiть не знаю, чи нову галактику бачу, чи я сам ух вiд удару посiяв. Азимут лежить на пiдлозi i лупас очима, а проте чудесно зорiснтувався: голова у нього була на пiвнiч, ноги на пiвдень, а руки вiдповiдно – одна на схiд, друга на захiд.

А що з ракетою сталося! Двигуни стрибнули з корми на нiс, а нашi ходики потупцювали навпаки. Але ми ще не знали, що потрапили в згубнi обiйми протилежного часу!

Азимут пiдвiвся, виплюнув два зуби i прохрипiв:

– Пронесло! Це була якась приблудна комета…

Тiльки-но я роззявив рота, щоб вiдповiсти йому, коли знову торох-торорох!

Коли я отямився, то вiдчув, що двигуни мовчать, а тiло мос наче прикуте до пiдлоги. Далебi, повернулося тяжiння, подумав я.

Я розплющив одне око i обвiв поглядом ракету. Такого безладдя я в життi не бачив. Звiдусiль звисають обiрванi дроти, прилади вивернули своу рiзноколiрнi тельбухи, куди не кинь оком – жодноу цiлоу речi. А серед цього хаосу на купi всiлякого мотлоху сидить Азимут i нажахано дивиться в iлюмiнатор. Руки у нього трусяться, весь вiн сiпасться i взагалi скидасться на божевiльного.

– Де ми? – якомога спокiйнiше запитав його я.

– На Землi! – ляскаючи зубами, вiдповiв вiн. – Але тут коуться кiнець свiту 1 Мертвi встають з-пiд землi!

Ну, хто б на мосму мiсцi не подумав, що Азимут таки з'ухав з глузду? Хто поставив би iнший дiагноз?

Але – неймовiрно! – я помилився.

Коли я глянув у iлюмiнатор, серце в мене похололо, наче я в самому купальному костюмi вискочив у космос.

Це було якесь марення. Це було нiби кiнофiльм, який пустили навпаки. I в скаженому темпi.

А слiд вам сказати, що переплутати щось ми не могли, бо приземлилися в хрестоматiйнiй мiсцевостi. Це був ргипет, i не просто ргипет, а знаменита Долина Царiв, фантастична долина кам'яноу геометрiу пiрамiд. Отже, ми орiснтувалися, як у себе в хатi.

Але це був неймовiрний свiт!

Сонце сходило на заходi i сiдало на сходi. Люди кумедно метушилися назадгузь. Вони виходили живi з вогню i сухi з води. Нiчого не народжувалося i не вмирало, а несподiвано з'являлося готовеньке, щоб потiм безслiдно зникнути. Здавалося, нiби якийсь чарiвник до всього торкасться свосю паличкою, щоб викликати з небуття казковi картини. Це була сама iсторiя, яку перед нами крутили з кiнця.

Страшна розгадка цiсу тасмницi забринiла в мосму мозку. Невже нас засмоктав протилежний час? Коли так, то зараз з-пiд землi пiднiмуться когорти Наполеона, щоб з самого кiнця i до самого початку повторити жорстоку битву з безжалiсними мамелюками тодiшнього володаря ргипту Мурада. А коли двобiй дiйде до початку i вiйська мальовничо вишикуються пiсля битви, яку вони щойно повторили, як учнi таблицю множення, з кiнця, сам Наполеон Бонапарт позадкус на бiлоснiжному конi перед свiжими, як пiсля вiдпочинку, вiйськами i скаже:

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: