Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx76 Кб721
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2178 Кб633
Вiд хит­ро­муд­рих штуч­них створiнь не ли­шило­ся й гол­ки. Нiби ух нiхто i нiко­ли не вiшав на небi.

Вид­но, я та­ки да­рем­но го­лив­ся. Це тiль­ки ус­клад­нить iсто­ричнi пе­рего­вори пред­став­никiв май­бутнiх iнте­лек­ту­алiв з ко­лишнiми трог­ло­дита­ми.

Од­нак вий­шло не зовсiм так.

Я вже скла­дав у го­ловi ви­шуканi дифiрам­би на ад­ре­су ви­дат­но­го зо­реп­лавця, ко­ли рап­том з лiво­го бор­ту Землi у ве­сел­часто­му сяйвi со­няч­них про­тубе­ранцiв ви­ринув на тра­верз Ве­лико­го Во­за цик­лопiчний дис­колiт оригiналь­но­го виг­ля­ду.

Фор­мою i коль­ором вiн над­то на­гаду­вав гiгантсь­кий сир­ник. Як­би вiн справдi був устiвний, ним мож­на бу­ло б на­году­вати усiх меш­канцiв Со­няч­ноу сис­те­ми.

Вiд та­кого, нез­ви­чай­но­го ди­вовись­ка я ма­ло не ос­товпiв.

Що во­но оз­на­час? I ку­ди ми пот­ра­пили? Як­що в ми­нуле, то звiдки узяв­ся цей орбiталь­ний мли­нець? А як­що у май­бутнс, то ку­ди подiли­ся штучнi су­пут­ни­ки? А мо­же, на­щад­ки замiсть засмiчу­вати нав­ко­лозем­ний простiр чис­ленни­ми су­пут­ни­ками ви­пек­ли на за­водах один космiчний мли­нець та й пок­ла­ли на нь­ого усю радiо-, те­ле- i фо­то­об­слу­гу пла­нети? А що?

Атож! Те­пер нас­та­ла моя чер­га кеп­ку­вати. Не­ма чо­го зби­вати ме­не з пан­те­лику!

- Капiта­не, - хит­ро до­кинув я, - ви ли­шень глянь­те, ку­ди сяг­ну­ли олiмпiй­ськi ре­кор­ди! Ба­чите, який­сь трог­ло­дит чи трог­ло­дит­ка за­кину­ли диск аж на орбiту...

Але досвiдче­ного зо­реп­лавця не­лег­ко збо­чити з об­ра­ного ним кур­су.

Неб­ре­ха на мить одiрвав­ся вiд ва­желiв i спокiй­но заз­на­чив:

- А чи не здасть­ся тобi, Ази­муте, що на дис­коль­отi ось цiсу хви­лини чер­го­вий навiга­тор за­писус у бор­то­вий жур­нал: "Вже еле­мен­тарне вiзу­аль­не спос­те­режен­ня по­каза­ло, що на Третiй iснус ви­соко­технiчна, хоч i ма­локуль­тур­на цивiлiзацiя. Так, ро­зумнi iсто­ти не­розум­но пе­рет­во­рили нав­ко­лоп­ла­нет­ний простiр на космiчний смiтник, бо ви­кида­ють ту­ди кон­сервнi бля­шан­ки". При­чому кон­сер­вною бля­шан­кою вiн вва­жас са­ме на­шу ко­роб­ку.

Нi! З капiта­ном Неб­ре­хою не­сила спе­реча­тися. Ота­коу! Нев­же ми i во­ни гостi в од­ну ха­ту?

Та я не встиг обмiрку­вати но­ву для ме­не проб­ле­му як слiд: за­рев­ли дви­гуни, вiщу­ючи фiнальнi акор­ди космiчноу iмпровiзацiу капiта­на Неб­ре­хи.

На по­сад­ку мiжзо­ряний вовк пiшов з зап­лю­щени­ми очи­ма. Оцим гра­нич­ним трю­ком вiн, пев­но, на­магав­ся вкрай ура­зити ме­не. I та­ки вра­зив. На серцi зро­било­ся тос­кно, а на спи­ну на­че хтось си­понув жме­ню кри­жано­го космiчно­го пи­лу.

Я теж зап­лю­щив очi, але з iнших мiрку­вань...

Аж рап­том - ТО­РОХ-ТО­РОРОХ!

Пе­ред очi поп­ливла зо­ряна ту­маннiсть.

За­пала цiлко­вита ти­ша.

Ура! Ми на Землi!

7. СЮР­ПРИ­ЗИ МЕ­ЗОЗОЯ

Си­ту­ацiя, ска­жу я вам, на­гаду­вала ста­родавнiй анек­дот (або май­бутнiй, як на пог­ляд капiта­на Неб­ре­хи). Сло­вом, анек­дот та­кого змiсту.

Один па­сажир сiв у Брянсь­ку на по­узд "Мос­ква - Ки­ув". Знай­шов свос ку­пе, за­ходить. А там ще один чо­ловiк си­дить. Но­воп­ри­булий зрадiв по­пут­ни­ковi i по­чинас знай­оми­тися :

- Ку­ди уде­те, як­що не сек­рет?

- У Ки­ув, доб­родiю.

- От здо­рово! - аж пiдско­чив но­воп­ри­булий. - Технiка те­пер на ви­сотi! По­дума­ти тiль­ки, от ви си­дите нап­ро­ти ме­не i уде­те у Ки­ув, а я сид­жу нап­ро­ти вас i уду в Мос­кву.

Отак са­мо без­глуз­до ви­ходи­ло й у нас.

Хоч ми по­доро­жува­ли в однiй ра­кетi, але в капiта­на станцiсю приз­на­чен­ня бу­ло да­леке ми­нуле, а кiнце­вою зу­пин­кою й­ого штур­ма­на бу­ло да­леке май­бутнс. Це тре­ба вмiти - три­мати курс у про­тилежнi бо­ки i ди­вити­ся на сузiр'я в один iлюмiна­тор.

Та нiчо­го. Фак­ти та­ка впер­та рiч, що ла­ма­ють опiр най­впертiшо­го опо­нен­та.

Оче­вид­но, капiтан Неб­ре­ха був та­коу ж дум­ки, бо ми син­хрон­но при­кипiли но­сами до скла iлюмiна­тора.

Пе­ред на­ми вiдкри­лась ди­вог­лядна кар­ти­на.

Хо­ча ще тiль­ки-но по­чало свiта­ти, але пред­ме­ти бу­ло вид­ко до­сить ви­раз­но.

На­ша ко­роб­ка ста­ла на грунт унiкаль­но­го за­повiдни­ка.

У­явiть собi до­сить прос­то­ру, за­тиш­ну га­ляви­ну i ти­ху замрiяну рiчку, яка спокiй­но пли­не, хо­ва­ючись за со­кови­тим оче­ретя­ним ти­ном. На то­му боцi уу се­ред ча­гар­ни­ка та ек­зо­тич­них де­рев маль­ов­ни­чо ви­сочить ве­личень­кий па­горб, всiяний три­кут­ни­ми ске­лями.