Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx76 Кб721
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2178 Кб633
На узлiссi ку­пами сто­ять хи­мернi де­рева iз ко­нусо­подiбни­ми стов­бу­рами, з гос­трих вер­шин яких вiялом стир­чать тир­хатi чуп­ри­ни. Де­якi рос­ли­ни на­гаду­вали при­роднi га­манцi, бо з ухнiх роз­чахну­тих стов­бу­рин, мов бан­кно­ти, ви­зира­ли па­ки зе­лено­го лис­тя. Де-не-де бу­ли по­нати­канi товстi де­рева з та­кою во­лоха­тою верхiвкою, що ми­моволi зда­вало­ся, нiби на них по­одя­гали ви­вер­нутi ко­жухи. Тут i там се­ред буй­них за­рос­тей па­поротi вис­трун­чи­лися розкiшнi паль­ми.

Лiс ча­тува­ла пе­ред­ранко­ва ти­ша. З оче­рету не­чут­но ви­пов­зав слаб­кий си­нюва­тий ту­манець...

Так, це був чарiвний жи­вий му­зей фло­ри!

- Капiта­не, - ска­зав я Неб­ресi, по­вер­та­ючись до на­шоу ос­то­гид­лоу дис­кусiу, - чи ви не по­мили­лися?

- Ав­жеж, по­милив­ся, - не­задо­воле­но про­бур­чав вiн. - Тiль­ки слiпий мiг би ще спе­реча­тися...

Й­ого сло­ва бу­ли для ме­не мов рай­ська му­зика. Хоч ми й при­зем­ли­лися, але я по­чував се­бе на сь­омо­му небi.

- Та­ки схи­бив у роз­ра­хун­ках! - бiдкав­ся са­мок­ри­тич­ний капiтан. Замiсть кам'яно­го вiку зас­ко­чив аж у ме­зозой!

Виз­наю, падiння з сь­омо­го не­ба бу­ло вiдчут­не. Ви­яв­лясть­ся, капiта­нова хво­роба прог­ре­сус!

- Ти­сяча ти­рано­заврiв! - гримiв мiжзо­ряний вовк. - Це не що iнше, як крей­дя­ний пралiс!

- Капiта­не, - на­магав­ся я вга­мува­ти й­ого, - нiякий це не пралiс, а чу­довий бо­танiчний парк, який ство­рили нашi з ва­ми на­щад­ки. От за­раз пiду пок­ли­чу сто­рожiв, i все од­ра­зу з'ясусть­ся.

- Стiй! - су­воро на­казав менi капiтан Неб­ре­ха. - Як­що ти вий­деш, май­бутнi па­ле­он­то­логи навiть кiсто­чок тво­ух не знай­дуть.

Я нев­до­воле­но зир­кнув на капiта­на, бо тiсу митi й гад­ки не мав, що оцим, зда­вало­ся б, дес­по­тич­ним на­казом вiн вря­тував менi жит­тя.

Нiчо­го не за­лиша­лося, як зно­ву вту­пити­ся в iлюмiна­тор.

I рап­том я ма­ло не скрик­нув з нес­подiван­ки. Па­горб, що па­нував на про­тилеж­но­му боцi рiчки, зру­шив з мiсця! Чи менi при­вер­зло­ся? Але нi!

Го­ра зве­лася на тов­щеннi но­ги. Хрип­ке позiхан­ня, що на­гаду­вало сер­ди­те гар­чання, до­лину­ло до нас. А ожи­ла го­ра, важ­ко. со­пучiу i крек­чу­чи, вже про­дира­лася крiзь лiс i ту­ман до рiчки. Потiм з за­дово­леним бур­котiнням плюх­ну­ла у ти­ховiд.

Ми чу­ли, як пiсля ран­ко­воу ван­ни тiлис­та iсто­та за­ходи­лася на­топ­ту­вати свос не­осяж­не че­рево осо­кою та оче­ретом.

Аж тут зад­вигтiла зем­ля, нiби на нас нев­бла­ган­но ко­тила­ся на­вала важ­ких танкiв. Це вра­жен­ня ще бiль­ше по­силю­вало­ся не­само­витим бряз­ко­том i гур­ко­том. I ось, тро­щачи i ви­вер­та­ючи з корiнням де­рева, що стов­би­чили на шля­ху, на га­ляви­ну вдер­ла­ся вал­ка ду­жих, але не­пово­рот­ких чу­довиськ.

ухнi ку­поло­подiбнi п'яти­мет­ровi ту­луби надiй­но за­хища­ли ба­гато­кутнi ро­говi плас­тинки, що вкупi ут­во­рюва­ли неп­ро­бив­ний пан­цир. На кiнцях дов­гих окiль­цьова­них кiстя­ними ти­ляга­ми хвостiв - при­голом­шливi бу­лави, з яких навсiбiч стир­ча­ли пiвмет­ровi гос­тря­ки.

- Та­кою бу­лавою мож­на порiши­ти сло­на, - хо­лод­нокров­не заз­на­чив капiтан Неб­ре­ха.

На щас­тя, вай­лу­ватi ве­летнi ма­ли нап­ро­чуд мир­ну вда­чу. Зак­ло­пота­но рох­ка­ючи, мов свинi на ви­пасi, во­ни по­випов­за­ли на га­ляви­ну i по­чали ре­тель­но ви­кошу­вати праць­ови­тими ще­лепа­ми па­пороть.

Ма­буть, са­ме в цей час у за­повiдни­ку чу­дер­наць­коу фло­ри i, як ба­чимо, фа­уни по­чинав­ся пер­ший снiда­нок.

Неб­ре­ха по­вер­нувся до ме­не й по­вагом за­ува­жив:

- Мiй юний дру­же, в май­бутнь­ому цих тва­рюк ми по­бачи­ли б хiба що в му­зе­ях.

Та я не скла­дав по­лемiчноу зброу.

- Ви, капiта­не, - вiдчай­душ­не бо­ронив я свою гiпо­тезу, - втра­тили вiру у свiтлий людсь­кий ро­зум. Оцi тва­рюки - штучнi по­доби ко­лишнiх ящерiв. Знас­те, такi свосрiднi ро­боти. Мож­ли­во, ух злiпи­ли спецiаль­но на за­мов­лення Мiнiстерс­тва освiти як на­очнi уч­бовi посiбни­ки. Вдень сю­ди во­дять пер­шоклас­никiв на прак­тичнi за­нят­тя з iсторiу по­ход­ження жит­тя на Землi. Хiба ви не при­пус­касте та­кого тлу­мачен­ня?

- Я при­пус­каю, - за­дум­ли­во вiдповiв капiтан Неб­ре­ха, - що ми самi мас­мо пов­ну змо­гу вско­чити в гар­ну iсторiю. А те­пер, Ази­муте, слу­хай мiй на­каз. Ото­чи ко­роб­ку ви­пара­ми гiдра­ту спир­ту.

А ко­ли я цей див­ний на­каз ви­конав, капiтан по­яс­нив менi:

- Па­хощi спир­ту - най­надiйнiший у да­ному ви­пад­ку за­хист. Усi тва­рини, штучнi во­ни чи при­роднi, вiдчу­ва­ють до спир­тно­го не­побор­ну вiдра­зу.

Я зав­ше ди­ву­юся ней­мовiрнiй да­леког­лядностi капiта­на Неб­ре­хи. От, скажiмо, як­би вiн зволiкав з на­казом ще хви­лину, вiд на­шоу ко­роб­ки, мож­ли­во, за­лиши­лася б хiба ку­па ме­тале­вого брух­ту.

Атож!