Юрiй Ячейкiн - Народження Адама (сторінка 4)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx76 Кб932
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2178 Кб971
- По­гано ти чи­тав пiдруч­ни­ки, - гос­тро ки­нув Неб­ре­ха, за­нурю­ючись у ди­мову завiсу вiд вусiв до про­теза. - Ще до то­го, як те­орiя ви­ник­ла, уу блис­ку­че бу­ло пiдтвер­дже­но прак­тичним досвiдом. I цей факт за­ресс­тро­вано навiть у ху­дожнiй лiте­ратурi. Зга­дай вiдо­мий ро­ман Жю­ля Бер­на "80 днiв нав­ко­ло свiту". Й­ого ге­роу ви­руши­ли у кру­госвiтню по­дорож на схiд Сон­ця. I що ж ста­лося? Во­ни при­були у вчо­рашнiй день! А якi бу­ли б наслiдки, як­би нев­томнi мандрiвни­ки у та­кий свосрiдний спосiб по­доро­жува­ли не в об­ме­жених зем­них мас­шта­бах, а в космiчних? Чи не по­вер­ну­лися б во­ни на батькiвщи­ну у до­бу первiсно­го суспiль­ства, ко­ли нашi во­лохатi пра­щури меш­ка­ли в пе­черах без па­рово­го опа­лен­ня i ще тiль­ки вчи­лися тро­щити че­репи кам'яни­ми со­кира­ми?

Це справдi бо­жевiль­не при­пущен­ня капiта­на зму­сило ме­не зно­ву нас­то­рожи­тися. Нев­же на й­ого ен­цикло­педич­ний мо­зок впли­нула шкiдли­ва космiчна радiацiя, i нинi й­ого мо­гутнiй iнте­лект жи­вотiс у по­лонi хво­роб­ли­воу фан­тазiу?

- Вель­ми­шанов­ний капiта­не, - про всяк ви­падок со­лод­ко заспiвав я, - ваш намiр вiдкри­вас но­ву iсто­рич­ну епо­ху космiчних мандрiв. Як­що я пра­виль­но вас зро­зумiв, ви лад­насте­ся пов­то­рити пра­давнiй ек­спе­римент у ве­лич­них мас­шта­бах Со­няч­ноу сис­те­ми?

Капiтан Неб­ре­ха поб­лажли­во оз­вався з тю­тюно­воу хма­ри:

- О! Я ба­чу, вже бри­нить слаб­кий промiнь свiтла у темнiй ца­ринi не­уц­тва! Але вiдзна­чу, що пiсля по­вер­нення з та­ких ку­цих мандрiв ми пот­ра­пили б хiба що на день мо­го на­род­ження. Во­но, зви­чай­но, цiка­во по­бачи­ти са­мого се­бе у пе­люш­ках, та я змал­ку звик осо­бистi iнте­реси пiдко­ряти iнте­ресам суспiль­ним.

Бе­зумов­но, й­ого не долiку­вали i ви­пус­ти­ли. А це ж не жарт - опи­нити­ся у кос­мосi сам на сам з не­долiко­ваним манiяком.

А Неб­ре­ха розвiяв ру­ками хма­ру, щоб ба­чити ме­не:

- Ос­таннс ро­зумо­ве зу­сил­ля, i ти, Ази­муте, вий­деш на заз­да­легiдь роз­ра­хова­ну мною орбiту!

- Ага, ро­зумiю, - лагiдно мо­вив я. - Пев­но, ви, капiта­не, на­важи­лися по­ман­дру­вати по Со­нячнiй орбiтi дов­ко­ла на­шоу Га­лак­ти­ки на схiд Всесвiту?

Вiн аж зам­ру­жив­ся вiд за­дово­лен­ня, мов кiт пе­ред доб­ря­чою мис­кою сме­тани.

- Мiй юний дру­же, ць­ого ра­зу ти не схи­бив! До­дам, ко­ли вра­хува­ти, що ми по­лети­мо а свiтло­вою швидкiстю мар­шру­том, який ся­гас на двiстi з лиш­ком мiль­йонiв зем­них рокiв, то у­яви, в яко­му часi ми опи­нимо­ся. В уся­кому разi, осо­бис­то я не мо­жу собi ць­ого у­яви­ти. Тiль­ки успiшне за­вер­шення мандрiв дасть ви­черпнi вiдповiдi на всi пов'язанi з цiсю май­же не­дослiдже­ною проб­ле­мою за­питан­ня. Вдяч­не людс­тво но­сити­ме нас на ру­ках.

Хоч я анiтро­хи не сумнiвав­ся, що капiтан вiдчув би цю на­соло­ду й за­раз, як­би я под­зво­нив до швид­коу ме­дич­ноу до­помо­ги, та вирiшив за­чека­ти.

Я сто­яв на роз­дорiжжi: летiти чи не летiти? Що не кажiть, а про­позицiя опе­реза­ти Га­лак­ти­ку космiчною тра­сою бу­ла над­то спо­кус­ли­ва. Да­лебi! Чо­го менi бо­яти­ся? Я нiвро­ку хло­пець не слаб­кий, маю кiль­ка спор­тивних роз­рядiв.

Зва­жу­ючи усi "за" i "про­ти", я при­гадав, як у пар­ку куль­тур­но­го вiдпо­чин­ку з од­но­го уда­ру роз­тро­щив си­ломiр, а потiм узяв штуч­но­го би­ка за ро­ги i скру­тив й­ому ме­талевi в'язи. Тодi з усь­ого пар­ку збiгли­ся дру­жин­ни­ки, аби поз­най­оми­тися з та­ким фе­номе­ном. Гур­том умов­ля­ли ме­не роз­повiсти бiог­рафiю!

Тож нев­же я не впо­ра­юся з од­ним капiта­ном? Та й Неб­ре­ха, бу­демо вiдвер­ти­ми, ко­ли не зай­мав сво­су бо­жевiль­ноу iдеу, по­водив­ся, як цiлком нор­маль­на лю­дина. Зреш­тою, про всяк ви­падок, у по­дорож мож­на за­хопи­ти гамiвну со­роч­ку.

А капiтан Неб­ре­ха хлюп­нув у фiлiжан­ки ще по кавi i, ма­буть, вва­жа­ючи, що пи­тан­ня ос­та­точ­но вирiше­но, пiдсу­мував:

- Ав­жеж, уся пла­нета свят­ку­вати­ме но­ву пе­ремо­гу людсь­коу дум­ки. От тiль­ки учнi нам цiсу пе­ремо­ги нiко­ли не по­дару­ють, бо об­сяг шкiль­ноу прог­ра­ми, бе­зумов­но, на­бага­то збiль­шить­ся...

5. ПА­РАДОК­СИ КАПIТА­НА НЕБ­РЕ­ХИ

Капiтан Неб­ре­ха не зволiкав анi хви­лини. Це бу­ла лю­дина дiла. Тiль­ки-но я одер­жав атес­тат космiчноу зрiлостi i штур­манськi пра­ва, як ми стар­ту­вали.

Слiд вiдзна­чити, що досвiдче­ний зо­реп­ла­вець при­готу­вав­ся до нав­ко­лога­лак­тичних мандрiв з ре­тельнiстю, якiй мож­на тiль­ки по­заз­дри­ти. Вiн вра­хував геть усе.

Мiжзо­ряний вовк влас­но­руч­но розiбрав ста­резнi хо­дики i щед­ро змас­тив ко­жен гвин­тик гус­тим ша­ром пер­шо­сор­тно­го вер­шко­вого мас­ла.

- Ми ж не ро­боти, - ска­зав вiн, скла­да­ючи хо­дики, - щоб пiд час аварiу жи­вити­ся ма­шин­ним мас­ти­лом. Хай навiть най­ви­щого га­тун­ку.

Та ще замiсть гирi при­пасу­вав до хо­дикiв важ­кень­кий глек з ви­соко­калорiй­ною пас­тою.

А якi га­маки вiн зрих­ту­вав! Сiв i за од­ну нiч май­стер­но сплiв з мiцних скрутнiв су­хоу хло­рели прек­раснi пружнi сiтки.

- На ви­падок чо­го, - по­яс­нив Неб­ре­ха, - ух мож­на бу­де роз­тов­кти у ступi. Вий­де пре­гар­на юш­ка. Як не с, а це кра­ще, нiж на­мина­ти чо­боти або, скажiмо, жу­вати ска­фан­дри...

Ав­жеж, це був тя­мущий прак­тик!

Пла­ван­ня про­ходи­ло спокiй­но, хоч де­що од­но­манiтно. Ад­же капiтан, щоб не зга­яти анi се­кун­ди, не зу­пиняв­ся на жоднiй стрiчнiй пла­нетi. Невiдомi свiти за­лиша­лися за бор­том, хо­ва­ючи пiд ат­мосфер­ною обо­лон­кою своу при­над­ливi тас­мницi.

Мож­ли­во, я б зовсiм оч­манiв з нудь­ги, як­би Неб­ре­ха з при­таман­ною й­ому чуйнiстю час вiд ча­су не жа­хав ме­не сво­уми страхiтли­вими гiпо­теза­ми.

Як за­раз, пам'ятаю ти­пову бесiду.

Без­журна зо­ряна нiч. Ми з капiта­ном си­димо на ду­бовiй ко­лодi, хтоз­на-ко­ли ус­татко­ванiй у ко­робцi, i замрiяно ди­вимо­ся в iлюмiна­тор на ве­летенськi спiралi га­лак­тик. Ех, дiвча­та, як­би справдi мож­на бу­ло зри­вати з не­ба зiрки, я б усiм вам по­дару­вав ся­ючi кош­товнi на­мис­ти­ни!

А Неб­ре­ха теж ду­мас про щось свос, нек­вапли­во пос­моктус незмiнну чор­ну, як гру­ба, люль­ку, не за­бува­ючи аку­рат­но пе­рехи­ляти стан­дар­тну чар­ку "ан­ти­речо­вини".

Аж рап­том вiн пiдсу­васть­ся ближ­че до ме­не i пiдозрiло лас­ка­во го­ворить:

- Лю­бий Ази­муте, що б ти по­думав про ста­рого капiта­на Неб­ре­ху, як­би вiн ви­сунув отакi гiпо­тези: "Зем­ля - це су­пут­ник Сiрiуса" або "Не лю­доже­ри з'ули капiта­на Джей­мса Ку­ка, а сла­вет­ний капiтан Кук по­жер лю­дожерiв"? Га?

У вiдповiдь я тiль­ки крас­но­мов­но зни­зав пле­чима i при­нагiдне зга­дав про гамiвну со­роч­ку, яку гли­боко за­ховав у рюк­за­ку пiд бiлиз­ною.

- А тим ча­сом, - нес­хибно й­шов об­ра­ним кур­сом Неб­ре­ха, - у при­родi iснус безлiч за­гад­ко­вих явищ, якi, щоб збаг­ну­ти ух, слiд пос­та­вити з нiг на го­лову. Вiзь­ме­мо, нап­риклад, на­шу рiдну пла­нету. Скiль­ки на нiй знай­де­но ди­вог­лядiв, що не пiдда­ють­ся нiяко­му на­уко­вому тлу­мачен­ню! Ось тобi ко­ротень­кий пе­релiк. Джунглi Кос­та-Рiки одвiку всiянi ти­сяча­ми гла­день­ких кам'яних куль, розмiром вiд фут­боль­но­го м'яча до гiгантiв з по­пере­ком до двох метрiв i ва­гою до кiль­кох де­сяткiв тонн. Хто i ко­ли грав­ся ци­ми кам'яни­ми м'ячи­ками? Зно­ву ж та­ки у рiзних мiсце­вос­тях Землi знай­де­но тас­мничi тек­ти­ти, тоб­то не­ор­ганiчнi спо­луки, що ут­во­рю­ють­ся ли­ше за умов не­мож­ли­воу у при­родi пла­нети тем­пе­рату­ри. Чи не наслiдок це ро­боти атом­них дви­гунiв? А слiд за­пам'ята­ти, що вiк тек­титiв ста­новить вiд пiвмiль­йона до шес­ти мiль­йонiв рокiв! Зга­дас­мо ще Ба­аль­бексь­ку те­расу [Ба­аль­бексь­ка те­раса у Лiванi скла­дена ще у си­ву дав­ни­ну з кам'яних плит ва­гою по­над ти­сячу тонн кож­на; як це бу­ло зроб­ле­но, на­уцi досi невiдо­мо] з ти­сячо­тон­них плит, пра­давнiй ка­лен­дар на двiстi дев'янос­то днiв, вирiзь­бле­ний на "во­ротах Сон­ця" в Тiу­ана­ко [ста­ровиннi ру­уни в Пiвденнiй Аме­рицi, що ма­ють вiк що­най­мен­ше 15 ти­сяч рокiв; на "во­ротах Сон­ця" вирiзь­бле­но ка­лен­дар на 290 днiв; де­якi вченi вва­жа­ють цей ка­лен­дар ве­нерiансь­ким], фрес­ки Са­хари з зоб­ра­жен­ням кос­мо­навтiв у похiдно­му спо­ряд­женнi i та­ке iнше. Як усе це мож­на по­яс­ни­ти?

- Що я мо­жу ска­зати, - обач­ли­во повiв я, прек­расно ро­зумiючи, що капiтан пiдступ­но го­тус менi якусь на­уко­ву пас­тку. - З давнiх-да­вен то­чать­ся впертi су­переч­ки на цю те­му, але вченi досi нiяк, не по­годять сво­ух ду­мок. Однi вва­жа­ють, що це не­запе­речнi слiди пе­ребу­ван­ня на Землi чу­жинцiв, а iншi не менш пе­рекон­ли­во спрос­то­ву­ють гiпо­тези про мiжзо­ряних блу­кальцiв...

- Мо­лод­ця! - пож­вавiшав Неб­ре­ха. - Що то зна­чить - закiнчи­ти шко­лу кос­мо­навтiв! Та хiба тобi не спа­дало на дум­ку, що обидвi цi по­лярнi точ­ки зо­ру хибнi?

- Як? - ми­моволi ви­хопи­лося у ме­не. - Нев­же мож­ли­вий ще третiй пог­ляд?

- А чо­му б нi? Осо­бис­то я цiлком пе­вен, що усi цi нез­ро­зумiлi знахiдки не бiльш як до­кази iсну­ван­ня на Землi ви­соко­роз­ви­нених цивiлiзацiй, якi зго­дом ско­тили­ся до жа­люгiдно­го iнте­лек­ту­аль­но­го рiвня пiте­кан­тропiв.

Як­би капiтан зне­наць­ка лус­нув ме­не по по­тилицi сво­ум важ­кень­ким про­тезом, вiн би не до­сяг та­кого при­голом­шли­вого ефек­ту. А по­ки я по-дур­но­му лу­пав очи­ма, на­мага­ючись опа­нува­ти но­ву для ме­не iдею, Неб­ре­ха нед­ба­ло до­кинув:

- Атож, во­ни зди­чавiли, як­що ба­рили­ся i вчас­но не по­кину­ли при­рече­ну пла­нету, яку гой­да­ло на хви­лях про­тилеж­ноу течiу.

Не кри­юсь, я не го­ден був щось втя­мити. Од­нак мов­чки че­кав по­даль­ших по­яс­нень, бо за час мандрiв ус­тиг пе­реко­нати­ся, що ко­ли каш­тан Неб­ре­ха стар­ту­вав з гiпо­тезою на бор­ту, зу­пини­ти й­ого так са­мо не­мож­ли­во, як стрiлки за­веде­них хо­дикiв.

Капiтан ще ближ­че при­сунув­ся до ме­не i по­чав вик­ла­дати своу при­пущен­ня.

Пошук на сайті: