Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx76 Кб734
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2178 Кб647
- Фор­му­ла Неб­ре­хи, - вiв далi капiтан Ко­зир, - та­ка дов­же­лез­на, що вiд уу по­чат­ку i до кiнця мож­на вiль­но вмiсти­ти морсь­ку ми­лю з га­ком. Сло­вом, по­ки до­читасш цей ма­тема­тич­ний лан­цюг до кiнця, по­чаток й­ого у пам'ятi не­одмiнно заiржавiс. Ест мо­дус iн ре­бус [est modus in rebus (лат.) - с мiра у ре­чах (Го­рацiй)]. Так от, мо­лодий чо­ловiче, як­що капiтан Неб­ре­ха вiзь­ме вас на борт сво­су ко­роб­ки, од­но­кур­сни­ки вам тiль­ки по­заз­дрять. Кар­пе дiсм! [carpe diem (лат.) - зри­вай день (Го­рацiй), тоб­то, не ло­ви гав]

Я не­гай­но схо­пив­ся на но­ги.

- Ку­ди ж ви? - пiдвiвся й капiтан Ко­зир.

- До Неб­ре­хи! - вiдповiв я.

Капiтан тiль­ки скеп­тично зни­зав пле­чима.

- А я б не ра­див отак не­розум­но поспiша­ти, - дружньо за­ува­жив вiн. Про що ви з ва­шими об­ме­жени­ми знан­ня­ми роз­мовля­тиме­те з цим куль­га­вим ен­цикло­педич­ним слов­ни­ком? Я б на ва­шому мiсцi пе­редусiм сiв за пiдруч­ни­ки, щоб пiдфар­бу­вати у прис­той­ний колiр чис­леннi бiлi пля­ми ва­шоу освiти. Тих­ше удеш - далi бу­деш. Гей, Ма­люче, ще кок­тей­ль на­шому юно­му дру­говi! Дiксi! [dixi (лат.) - я ска­зав, тоб­то, закiнчив]

3. НЕС­ПОДIВАН­КА ЗА НЕС­ПОДIВАН­КОЮ

У ме­не бу­ла ти­сяча книг i ли­ше од­на нiч. Та для сту­ден­та-ве­тера­на це не тра­гедiя.

Я шпар­ко гор­тав пiдруч­ни­ки, посiбни­ки, мо­ног­рафiу, i, ко­ли зiй­шло сон­це, у ме­не пiд ру­кою вже не бу­ло жод­ноу кни­ги, в якiй я не встиг би з швидкiстю сприн­те­ра пробiгти хо­ча б пе­ред­мо­ву. От­же, якось зорiснту­юся. Не­дар­ма ж ме­не вчи­ли на штур­ма­на!

За ран­ко­вою ка­вою я на­магав­ся у­яви­ти, який на виг­ляд капiтан Неб­ре­ха.

Моя збуд­же­на ка­вою у­ява пос­лужли­во ма­люва­ла ти­повий об­раз мiжзо­ряно­го вов­ка. Кре­мез­ний, як дуб, муд­рий, як унiвер­саль­ний довiдник, хоч i се­реднь­ого вiку, але вже бiлий, як го­луб, вiд космiчних зви­тяг. Очi чорнi, як те­рен, бро­ви густi, як ву­са, з ву­ха зви­сас срiбний пiвмiсяць. Ду­ша у нь­ого щед­ра, як Всесвiт, а вда­ча за­паль­на, як у по­над­но­воу зiрки. Жи­ве вик­лючно кос­мо­сом, а на бiдну Зем­лю ди­вить­ся, на­че тран­зитний па­сажир, ли­ше як на ви­пад­ко­вий при­тулок. Пев­но, навiть го­лити­ся хо­дить до пе­рукарнi у ска­фандрi. Ех, тiль­ки б ме­не не ви­пере­дили...

Ось чо­му, ко­ли я на­рештi ввiй­шов у кабiну лiфта го­телю "Ко­мета", сер­це мос ша­лено ка­лата­ло. Я ще нiко­ли так не хви­лював­ся.

По­дума­ти тiль­ки, за якусь хви­лину я вiч-на-вiч роз­мовля­тиму з од­ним з най­ви­датнiших зо­ряних капiтанiв, який за­жив всесвiтнь­оу сла­ви, ко­ли я ще тiль­ки впер­ше пи­шав­ся "до­рос­ли­ми" шта­нами!

Я вий­шов з лiфта на два­над­ця­тому по­версi i, весь час звiря­ючись з вказiвка­ми об'яви, вiдмiряв три кро­ки упе­ред, чiтко, як на строй­ових за­нят­тях, по­вер­нув лiво­руч, вiдра­хував уз­довж ко­ридо­ра п'ят­де­сят один крок, по­вер­нув пра­воруч, сту­пив ще чо­тири кро­ки i опи­нив­ся пе­ред две­рима з но­мером 326.

Каш­тан Неб­ре­ха ви­раху­вав тра­су до сво­го но­мера з точнiстю елек­трон­но­го об­числю­вача!

Я кiль­ка разiв гли­боко зiтхнув, щоб зас­по­ко­ути­ся, i чем­но пос­ту­кав у дверi.

- Лас­ка­во про­шу! - про­лунав звiдти спокiй­ний, тро­хи хрип­ку­ватий го­лос.

Я зай­шов до кiмна­ти i од­ра­зу спос­терiг, що тут зав­бачли­во i ре­тель­но го­ту­ють­ся до три­валих космiчних мандрiв.

На пiдлозi ва­ляли­ся на­топ­танi рiзним ту­ристсь­ким на­чин­ням спальнi мiшки та най­мо­дернiшi ска­фан­дри з ма­гази­ну "Спор­тто­вари", де­рев'янi скринi з на­писом "не кан­ту­вати" i зоб­ра­жен­ням ве­ликоу чар­ки, у кут­ку сто­яв на тон­ких ме­тале­вих нiжках чер­во­нобо­кий ка­зан, в яко­му доб­ре ва­рити кар­топлю в мун­ди­рах або не­муд­ру ри­баль­ську юш­ку, а по­ряд ле­жала ста­родав­ня ко­цюба. Та­коу унiкаль­ноу речi нинi не по­бачиш, хiба що у му­зеу пра­давнь­ого по­буту. Вид­но, капiтан лю­бить iнодi по­сидiти на невiдомiй пла­нетi бiля привiтно­го ба­гат­тя i нек­вапли­во во­руши­ти ко­цюбою жа­рини.

Але са­мого ха­зя­уна нiде не бу­ло вид­ко. Тiль­ки по­серед кiмна­ти гой­да­лася якась хи­мер­на хма­ра.

- Капiта­не, де ви? - напiвго­лос­но гук­нув я.

I рап­том з клубiв си­вого ди­му, як со­неч­ко з хмар­но­го не­ба, ви­гуль­кну­ло ро­жеве усмiхне­не об­личчя. Як­би не хваць­ко зак­ру­ченi ву­са i не люль­ка в зу­бах, оця без­до­ган­но круг­ла го­лова цiлком мог­ла б пра­вити за зраз­ко­ву мо­дель яко­усь привiтноу пла­нети, ото­ченоу гус­тою тю­тюно­вою ат­мосфе­рою.

Та я, виз­наю, з неп­ри­хова­ною вiдра­зою ди­вив­ся на оцю не­очiку­вану мо­дель пла­нети курцiв.

От i маю собi кон­ку­рен­та! Бач, та­ки встиг ви­пере­дити ме­не! А я сподiвав­ся, що капiтан за­пише ме­не у своу су­пут­ни­ки без уся­кого кон­курсу.

Тим ча­сом це опу­дало ос­та­точ­но ви­пур­хну­ло з тю­тюно­воу хма­ри i, куль­га­ючи на про­тезi, за­рипiло до ме­не з прос­тягне­ною ру­кою. Ма­буть, на­хаба вирiшив зi мною ще за­това­ришу­вати.