Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx76 Кб735
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2178 Кб648

Як я кар­тав се­бе тiсу митi! Про­вали­тися на та­кому лег­ко­му ек­за­менi! А що ста­лося б, як­би капiтан Неб­ре­ха на­думав ек­за­мену­вати ме­не з пи­тань мiжзо­ряноу прак­ти­ки?

- Га­даю, - вiв далi нев­бла­ган­ний капiтан, - на ць­ому слiд закiнчи­ти на­шу роз­мо­ву, що над­то за­тяг­ла­ся.

Я прек­расно зро­зумiв про­зорий на­тяк i скор­ботно звiвся на но­ги.

А Неб­ре­ха до­кинув менi з убив­чою ввiчливiстю :

- Ду­же пе­реп­ро­шую, але повiсь­те мою об'яву на мiсце. Оскiль­ки ж ви над­то не­уваж­на лю­дина, я маю про­сити вас зав'яза­ти собi вуз­лик на згад­ку.

Отут я скипiв. Як­що я й осо­ромив­ся на й­ого ди­тячих за­питан­нях, хiба це дас й­ому мо­раль­не пра­во об­ра­жати ме­не? Я й­ому по­кажу вуз­ли­ки на згад­ку!

Я сер­ди­то пiдняв з пiдло­ги гар­то­вану у вогнi ко­цюбу i грiзно на­супив­ся. Капiтан Неб­ре­ха зацiкав­ле­но слiдку­вав за мо­уми дiями. Тодi я лю­то зас­кре­готав зу­бами i пе­ред самiсiнь­ким й­ого но­сом скру­тив ко­цюбу у морсь­кий ву­зол.

- Ось вам вуз­лик на згад­ку!

Та тiль­ки-но я шпур­нув понiве­чену ко­цюбу на ку­пу космiчно­го мот­ло­ху, як капiтан Неб­ре­ха з нес­подiва­ною спритнiстю зiрвав­ся з мiсця i ки­нув­ся до ме­не.

Я зля­кав­ся не на жарт.

А що, ко­ли цей мiжзо­ряний вовк за­жадас, щоб я вiдшко­дував й­ому збит­ки за пок­ру­чену ан­тиквар­ну рiч? Самi знас­те, яка у сту­дентiв сти­пендiя...

Але капiтан Неб­ре­ха схваль­но поп­лескав ме­не по пле­чу i, радiючи, мов ди­тина, ви­гук­нув :

- Мiй юний дру­же, оця твоя сди­на якiсть пе­рева­жус усi твоу ва­ди! Вирiше­но - бе­ру!

У за­палi вiн навiть не помiтив, як з бун­дючно­го дип­ло­матич­но­го то­ну пе­рей­шов на то­варись­ке "ти".

4. НА ПО­РЯД­КУ ДЕН­НО­МУ - ВIЗИТ ДО ТРОГ­ЛО­ДИТIВ

Щой­но пе­редi мною сидiв упе­ред­же­ний ек­за­мена­тор, а за­раз за­хоп­ле­но ляс­кас по пле­чу друг, то­вариш i брат.

- Ази­муте, шко­да, що в ме­не не­мас пiдко­ви. Ми б з то­бою тро­хи по­роз­ва­жали­ся, зги­на­ючи уу мiж паль­ця­ми навпiл!

А потiм капiтан, ку­мед­но пiдстри­бу­ючи, мов го­робець, за­куль­гав до елек­трич­но­го кав­ни­ка, i за хви­лину на жур­наль­но­му сто­лику вже па­рува­ла чор­на, як тропiчна нiч, за­паш­на ка­ва

Я сь­ор­бнув, i прис­мне теп­ло роз­ли­лося по тiлу. Ка­ва бу­ла та­ка мiцна, що зве­ла б на но­ги навiть сги­петсь­ку мумiю.

- Капiта­не, - посмiливiшав я, - ко­ли це не сек­рет, яка ме­та на­шоу нав­ко­лога­лак­тичноу по­дорожi?

- Яс­но, це бу­де не ту­ристсь­ка про­гулян­ка, - вiдповiв Неб­ре­ха. - На­ше зав­дання - пе­ревiри­ти де­якi ас­пекти те­орiу вiднос­ностi [згiдно з те­орiсю вiднос­ностi, швидкiсть течiу ча­су за­лежить вiд швид­костi ру­ху тiла у прос­торi; на ра­кетi, що ле­тить iз швидкiстю, близь­кою до швид­костi свiтла, час бу­де iти знач­но повiльнiше, нiж на Землi].

Ура! На­рештi я маю пов­ну змо­гу по­каза­ти свою еру­дицiю!

- Ро­зумiю, - муд­ро мо­вив я, - стри­бок че­рез ти­сячолiття. Але, капiта­не, че­рез сотнi вiкiв то­гочас­не людс­тво ди­вити­меть­ся на нас, мов на трог­ло­дитiв. Вас не жа­хас ця сум­на iсто­рич­на не­минучiсть?

Неб­ре­ха звич­ним ру­хом су­нув люль­ку в га­ман з тю­тюном.

- Не ду­маю. Нав­па­ки, я га­даю, що нам са­мим по­щас­тить на власнi очi по­бачи­ти трог­ло­дитiв...

Тут я ма­ло не зах­ли­нув­ся ка­вою. Але капiтан вчас­но пiдско­чив до ме­не i так ляс­нув по спинi, що ка­ва ви­летiла з ле­генiв ра­зом з повiтрям. Ого, Неб­ре­ха чу­дово ро­зумiвся на на­роднiй ме­дицинi. З та­ким не про­падеш!

- Ви вва­жас­те, що людс­тво зди­чавiс?! - прох­рипiв я.

- Я ба­чу, - спокiй­но за­ува­жив Неб­ре­ха, - на кур­сах вас не знай­оми­ли з так зва­ною обер­ненiстю ча­су. А це вель­ми пов­чаль­на дис­циплiна, що не мо­же не зацiка­вити на­уко­во мис­ля­чу iсто­ту. Щоп­равда, термiн цей ду­же не­точ­ний. Доцiльнiше цей па­радокс бу­ло б ох­рести­ти "обер­ненiстю явищ" або "обер­ненiстю хо­ду iсто­рич­них про­цесiв". Та не бу­ду роз­повiда­ти про це де­таль­но, - капiтан Неб­ре­ха по-хлоп'ячо­му пiдмор­гнув, - мiй юний штур­ман ма­тиме до­волi ча­су, щоб са­мотуж­ки опа­нува­ти цю гiпо­тетич­ну те­орiю. А суть уу, як на мiй пог­ляд, та­ка: по­дорож у часi цiлком мож­ли­ва не тiль­ки впе­ред, а й на­зад. Що ви ска­жете про ре­кор­дний стри­бок че­рез ти­сячолiття на­зад­гузь?

- Ма­шина ча­су? - вра­жено за­питав я.

- Як­би я мав ма­шину ча­су, - за­пере­чив мiжзо­ряний вовк, - я б оце не шу­кав су­пут­ни­ка для нав­ко­лога­лак­тично­го рей­су.

- Хай так, - про­мим­рив я, не зна­ючи, що й по­дума­ти. - Але ця те­орiя, капiта­не, да­лека вiд прак­ти­ки. Iнак­ше про неу пи­сали б в усiх пiдруч­ни­ках.