Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx76 Кб721
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2178 Кб633

- На ви­падок чо­го, - по­яс­нив Неб­ре­ха, - ух мож­на бу­де роз­тов­кти у ступi. Вий­де пре­гар­на юш­ка. Як не с, а це кра­ще, нiж на­мина­ти чо­боти або, скажiмо, жу­вати ска­фан­дри...

Ав­жеж, це був тя­мущий прак­тик!

Пла­ван­ня про­ходи­ло спокiй­но, хоч де­що од­но­манiтно. Ад­же капiтан, щоб не зга­яти анi се­кун­ди, не зу­пиняв­ся на жоднiй стрiчнiй пла­нетi. Невiдомi свiти за­лиша­лися за бор­том, хо­ва­ючи пiд ат­мосфер­ною обо­лон­кою своу при­над­ливi тас­мницi.

Мож­ли­во, я б зовсiм оч­манiв з нудь­ги, як­би Неб­ре­ха з при­таман­ною й­ому чуйнiстю час вiд ча­су не жа­хав ме­не сво­уми страхiтли­вими гiпо­теза­ми.

Як за­раз, пам'ятаю ти­пову бесiду.

Без­журна зо­ряна нiч. Ми з капiта­ном си­димо на ду­бовiй ко­лодi, хтоз­на-ко­ли ус­татко­ванiй у ко­робцi, i замрiяно ди­вимо­ся в iлюмiна­тор на ве­летенськi спiралi га­лак­тик. Ех, дiвча­та, як­би справдi мож­на бу­ло зри­вати з не­ба зiрки, я б усiм вам по­дару­вав ся­ючi кош­товнi на­мис­ти­ни!

А Неб­ре­ха теж ду­мас про щось свос, нек­вапли­во пос­моктус незмiнну чор­ну, як гру­ба, люль­ку, не за­бува­ючи аку­рат­но пе­рехи­ляти стан­дар­тну чар­ку "ан­ти­речо­вини".

Аж рап­том вiн пiдсу­васть­ся ближ­че до ме­не i пiдозрiло лас­ка­во го­ворить:

- Лю­бий Ази­муте, що б ти по­думав про ста­рого капiта­на Неб­ре­ху, як­би вiн ви­сунув отакi гiпо­тези: "Зем­ля - це су­пут­ник Сiрiуса" або "Не лю­доже­ри з'ули капiта­на Джей­мса Ку­ка, а сла­вет­ний капiтан Кук по­жер лю­дожерiв"? Га?

У вiдповiдь я тiль­ки крас­но­мов­но зни­зав пле­чима i при­нагiдне зга­дав про гамiвну со­роч­ку, яку гли­боко за­ховав у рюк­за­ку пiд бiлиз­ною.

- А тим ча­сом, - нес­хибно й­шов об­ра­ним кур­сом Неб­ре­ха, - у при­родi iснус безлiч за­гад­ко­вих явищ, якi, щоб збаг­ну­ти ух, слiд пос­та­вити з нiг на го­лову. Вiзь­ме­мо, нап­риклад, на­шу рiдну пла­нету. Скiль­ки на нiй знай­де­но ди­вог­лядiв, що не пiдда­ють­ся нiяко­му на­уко­вому тлу­мачен­ню! Ось тобi ко­ротень­кий пе­релiк. Джунглi Кос­та-Рiки одвiку всiянi ти­сяча­ми гла­день­ких кам'яних куль, розмiром вiд фут­боль­но­го м'яча до гiгантiв з по­пере­ком до двох метрiв i ва­гою до кiль­кох де­сяткiв тонн. Хто i ко­ли грав­ся ци­ми кам'яни­ми м'ячи­ками? Зно­ву ж та­ки у рiзних мiсце­вос­тях Землi знай­де­но тас­мничi тек­ти­ти, тоб­то не­ор­ганiчнi спо­луки, що ут­во­рю­ють­ся ли­ше за умов не­мож­ли­воу у при­родi пла­нети тем­пе­рату­ри. Чи не наслiдок це ро­боти атом­них дви­гунiв? А слiд за­пам'ята­ти, що вiк тек­титiв ста­новить вiд пiвмiль­йона до шес­ти мiль­йонiв рокiв! Зга­дас­мо ще Ба­аль­бексь­ку те­расу [Ба­аль­бексь­ка те­раса у Лiванi скла­дена ще у си­ву дав­ни­ну з кам'яних плит ва­гою по­над ти­сячу тонн кож­на; як це бу­ло зроб­ле­но, на­уцi досi невiдо­мо] з ти­сячо­тон­них плит, пра­давнiй ка­лен­дар на двiстi дев'янос­то днiв, вирiзь­бле­ний на "во­ротах Сон­ця" в Тiу­ана­ко [ста­ровиннi ру­уни в Пiвденнiй Аме­рицi, що ма­ють вiк що­най­мен­ше 15 ти­сяч рокiв; на "во­ротах Сон­ця" вирiзь­бле­но ка­лен­дар на 290 днiв; де­якi вченi вва­жа­ють цей ка­лен­дар ве­нерiансь­ким], фрес­ки Са­хари з зоб­ра­жен­ням кос­мо­навтiв у похiдно­му спо­ряд­женнi i та­ке iнше. Як усе це мож­на по­яс­ни­ти?

- Що я мо­жу ска­зати, - обач­ли­во повiв я, прек­расно ро­зумiючи, що капiтан пiдступ­но го­тус менi якусь на­уко­ву пас­тку. - З давнiх-да­вен то­чать­ся впертi су­переч­ки на цю те­му, але вченi досi нiяк, не по­годять сво­ух ду­мок. Однi вва­жа­ють, що це не­запе­речнi слiди пе­ребу­ван­ня на Землi чу­жинцiв, а iншi не менш пе­рекон­ли­во спрос­то­ву­ють гiпо­тези про мiжзо­ряних блу­кальцiв...

- Мо­лод­ця! - пож­вавiшав Неб­ре­ха. - Що то зна­чить - закiнчи­ти шко­лу кос­мо­навтiв! Та хiба тобi не спа­дало на дум­ку, що обидвi цi по­лярнi точ­ки зо­ру хибнi?

- Як? - ми­моволi ви­хопи­лося у ме­не. - Нев­же мож­ли­вий ще третiй пог­ляд?

- А чо­му б нi? Осо­бис­то я цiлком пе­вен, що усi цi нез­ро­зумiлi знахiдки не бiльш як до­кази iсну­ван­ня на Землi ви­соко­роз­ви­нених цивiлiзацiй, якi зго­дом ско­тили­ся до жа­люгiдно­го iнте­лек­ту­аль­но­го рiвня пiте­кан­тропiв.

Як­би капiтан зне­наць­ка лус­нув ме­не по по­тилицi сво­ум важ­кень­ким про­тезом, вiн би не до­сяг та­кого при­голом­шли­вого ефек­ту. А по­ки я по-дур­но­му лу­пав очи­ма, на­мага­ючись опа­нува­ти но­ву для ме­не iдею, Неб­ре­ха нед­ба­ло до­кинув:

- Атож, во­ни зди­чавiли, як­що ба­рили­ся i вчас­но не по­кину­ли при­рече­ну пла­нету, яку гой­да­ло на хви­лях про­тилеж­ноу течiу.

Не кри­юсь, я не го­ден був щось втя­мити. Од­нак мов­чки че­кав по­даль­ших по­яс­нень, бо за час мандрiв ус­тиг пе­реко­нати­ся, що ко­ли каш­тан Неб­ре­ха стар­ту­вав з гiпо­тезою на бор­ту, зу­пини­ти й­ого так са­мо не­мож­ли­во, як стрiлки за­веде­них хо­дикiв.

Капiтан ще ближ­че при­сунув­ся до ме­не i по­чав вик­ла­дати своу при­пущен­ня.