Юрiй Ячейкiн - Народження Адама (сторінка 8)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx76 Кб867
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2178 Кб836
Ти­сяча про­пелерiв! Опе­реза­ти космiчною тра­сою Чу­маць­кий Шлях i ли­ше для то­го, щоб пот­ра­пити на повiтря­ну ка­тас­тро­фу! Ад­же ще мить, i вiд вер­толь­ота за­лишить­ся тiль­ки гiрка зап­частинi

Ли­ше капiтан Неб­ре­ха з й­ого про­ник­ли­вим ро­зумом i ба­гатю­щим досвiдом, мож­ли­во, мiг би по­ряту­вати пiлотiв. Та як зак­ли­кати й­ого до ря­туваль­них робiт, ко­ли вiн мер­твим хап­ком вче­пив­ся у ме­гафон?

I тут ме­не ося­яло. Знас­те, у не­без­пецi дум­ка зав­жди пра­цюс гострiше. Я схо­пив по­рожнiй бiдон з-пiд пас­ти i зак­лично за­гув у нь­ого:

- Капiта­не, при­думай­те щось i вря­туй­те смiливцiв.

- Нi, Ази­муте, - з неп­ри­хова­вим су­мом вiдгук­нувся Неб­ре­ха, - ухнiй бiдi не за­радиш. Як­би ми пiдго­тува­лися до ць­ого заз­да­легiдь...

- Але ж ум заг­ро­жус жах­ли­ва не­без­пе­ка!

- Ав­жеж, - по­годив­ся капiтан, - як­що во­ни зу­пинять дви­гуни, ух за­кине аж на орбiту Мiся­ця, а мож­ли­во, ще далi. Бр-р! Опи­нитись у кос­мосi на вер­толь­отi!

- Як так?! - за­питав я, до краю вра­жений цiсю ней­мовiрною версiсю.

- А отак, - роз­важли­во по­яс­нив Неб­ре­ха. - Хiба ти не ба­чиш, що Зем­ля не при­тягас, а вiдштов­хус цю повiтря­ну ма­шинерiю? Iнак­ше вiд неу ще хви­лину то­му за­лиши­лася б са­ма згад­ка...

Я схи­лив­ся над бiдо­ном i зди­вова­но про­бубонiв :

- Що це зна­чить? Нев­же за час на­ших мандрiв Зем­ля втра­тила си­лу тяжiння?

- Нi, Ази­муте, нi! - зас­по­ко­ув ме­не капiтан Неб­ре­ха. - Прос­то ми ба­чимо ан­тигравiтацiй­ний вер­толiт, який Зем­ля, замiсть при­тяга­ти, вiдштов­хус. Вiн вiдрiзнясть­ся од зви­чай­них вер­толь­отiв, як ра­кети ти­пу "зем­ля - не­бо" вiд ра­кет ти­пу "не­бо - зем­ля". Ко­рот­ко ка­жучи, не­бо i зем­ля помiня­лися для нь­ого мiсця­ми. Ось чо­му цей пе­ревер­тень лiтас до­гори ко­леса­ми. Але я не знаю, чим мож­на до­помог­ти пiло­там у цiй справдi кру­тиго­ловнiй си­ту­ацiу.

Капiтан на хвиль­ку за­мовк, а по­тому гли­боко­дум­но за­кинув у ме­гафон:

- Атож, во­ни мог­ли б при­зем­ли­тися хiба що на магнiтно­му по­люсi...

I що ви ду­мас­те? Тiль­ки-но вiн це ска­зав, як у хвос­товiй час­тинi вер­толь­ота-пе­ревер­тня вiдкри­лися якiрнi шлю­зи i на во­лю з бряз­ко­том ви­валив­ся пер­ший якiр.

Вiн був нез­ви­чай­ноу конс­трукцiу. Замiсть па­вуко­подiбно­го гач­ка ми по­бачи­ли, що на лан­цю­гу гой­дасть­ся важ­кий ро­галик. Один рiг по­фар­бо­ваний у чер­во­ний колiр, а дру­гий у синiй. Той, хто вив­чав хо­ча б по­чат­ко­вий курс фiзи­ки, од­ра­зу ж здо­гадав­ся б, що це - зви­чай­ний магнiт.

Так, це був магнiт!

Вiн без­ладно гой­дав­ся, наслiду­ючи обе­режнi ру­хи вер­толь­ота, аж по­ки не пiдплив до ко­роб­ки i не при­кипiв до уу об­шивки.

Шум гвинтiв од­ра­зу вщух. Тов­стен­ний лан­цюг нап­нувся, мов стру­на. На­ша ко­роб­ка надiй­но врiвно­важу­вала си­лу тяжiння Землi. З вер­толь­ота на грунт впа­ла мо­тузя­на дра­бина.

На­рештi! Час зустрiчi, яку я так пал­ко че­кав, нас­тав. Ось ко­ли все з'ясусть­ся!

Капiтан Неб­ре­ха надiв буш­лат, роз­пра­вив ву­са й по­важ­но вий­шов з ко­роб­ки.

Аж рап­том ста­лося ди­во див­не.

З вер­толь­ота, замiсть лю­дини, на яку я очiку­вав, ви­коти­лася ве­личень­ка, ге­омет­ричне пра­виль­на ку­ля, бiла, мов снiг, i пруд­ка, як ртуть.

Жва­ва i юр­ли­ва, во­на хут­ко пiдко­тила­ся до капiта­на Неб­ре­хи.

Я тiль­ки оше­леше­но лу­пав з ко­роб­ки очи­ма, див­ля­чись на це ди­вовись­ко, а капiтан - хоч би що - сто­уть як вко­паний i нез­во­руш­но че­кас, що бу­де далi.

Вiдтак пра­вий бiку у кулi нес­подiва­но вип­нувся, i з ут­во­реноу пух­ли­ни мит­тю ви­дов­жи­лася гнуч­ка, де­що схо­жа на шланг кiнцiвка з сiмо­ма паль­ця­ми. Ку­ля привiтно по­маха­ла нею в повiтрi i прис­мним бас­ком мо­вила:

- 4пi-ер-квад­рат!

I тут капiтан да­леко­го мiжзо­ряно­го пла­ван­ня Неб­ре­ха (вже в кот­рий раз!) вра­зив ме­не сво­сю ней­мовiрною ви­нахiдливiстю.

Не га­ючи анi се­кун­ди, вiн теж привiтно по­махав ру­кою i з при­род­же­ною гiднiстю, яка нiде, нi за яких умов, нi пе­ред ким не зрад­жу­вала й­ого, вiдре­комен­ду­вав­ся:

- Неб­ре­ха!

А тодi дружньо по­тис­нув кулi уу гнуч­ку кiнцiвку.

9. ДВОБIЙ IНТЕ­ЛЕКТIВ

Для мо­ух пе­ред­ба­чень зустрiч з мис­ля­чим ко­лоб­ком бу­ла фа­таль­ною. Ад­же са­ма й­ого зовнiшнiсть крас­но­мов­но свiдчи­ла, що ми зустрiли­ся не з да­леки­ми на­щад­ка­ми, а з чу­дер­наць­ким пред­став­ни­ком ви­соко­технiчноу iншоп­ла­нет­ноу цивiлiзацiу.

Да­лебiу Капiтан Неб­ре­ха не по­милив­ся. Ми та­ки за­летiли у кат­зна-яку бе­зод­ню доiсто­рич­но­го ча­су.

Та, нез­ва­жа­ючи на цю прик­ру для ме­не нев­да­чу, я радiв уй, мов шко­ляр нес­подiванiй п'ятiрцi.

По­дума­ти тiль­ки, ми зди­бали на свiтан­ку ге­ологiчноу бiог­рафiу Землi космiчно­го бра­та по ро­зумуi

Ав­жеж, що не кажiть, а як­би не ди­вовиж­на впертiсть капiта­на Неб­ре­хи, оця доiсто­рич­на зустрiч нiко­ли не бу­ла б за­ресс­тро­вана у бор­то­вому жур­налi. Навiть капiтан Ко­зир не мiг би пох­ва­лити­ся чи­мось подiбним, хоч би скiль­ки вiн рив­ся на зва­лищi сво­ух космiчних спо­гадiв.

Ба­чили б ви, з якою зво­руш­ли­вою щирiстю роз­мовля­ли 4пi-ер-квад­рат i Неб­ре­ха.

Во­ни, як рiднi бра­ти, що дов­го не ба­чили­ся, ква­пили­ся роз­повiсти один од­но­му про своу незлiченнi зас­лу­ги, на­мага­ючись жод­ним не­обе­реж­ним сло­вом не при­низи­ти се­бе в очах спiвроз­мовни­ка.

ухнi сло­ва сти­кали­ся, мов блис­кавки, освiтлю­ючи iнте­лек­ту­аль­ну ве­лич обох цивiлiзацiй. У сло­вах 4пi-ер-квад­ра­та я впiзна­вав нес­хибну вда­чу Неб­ре­хи, а в капiта­нових сло­вах - гос­тро­ту ду­мок мiжзо­ряно­го бра­та.

Та кра­ще вик­ла­ду ухнiй дiалог вiд сло­ва до сло­ва, щоб кож­на ко­ма ста­ла над­банням iсто­рикiв, яким не за­вади­ло б прив­се­люд­но по­дяку­вати менi, що я той дiалог не полiну­вав­ся за­ноту­вати.

Щой­но капiтан Неб­ре­ха вiдре­комен­ду­вав­ся, як 4пi-ер-квад­рат вiд душi мо­вив:

- Та­ка радiсть!

- Ще б пак! - по­годив­ся капiтан.

- А чи у­яв­лясте ви, хто я? - повiв далi привiтний ко­лобок. - Як­би ви це у­яви­ли, ва­ша радiсть бу­ла б ще бiль­шою. Та не бу­ду iнтри­гува­ти вас. Тож слу­хай­те: я - Ве­ликий Шу­кач По­милок, На­лад­чик Ево­люцiй Ви­щого Роз­ря­ду, Конс­трук­тор Мис­ля­чих Iстот з да­лекоу га­лак­ти­ки ЗС-295! По­чес­ний член усiх мож­ли­вих i не­мож­ли­вих ака­демiй та фiлан­тропiчних зак­ладiв! Бать­ко су­час­ноу га­лак­тичноу iсто­тологiу! Я шу­каю на всiх космiчних путiвцях цiлиннi пла­нети, що тiль­ки про­буд­жу­ють­ся до ор­ганiчно­го жит­тя, i ко­лонiзую ух штуч­ни­ми мис­ля­чими iсто­тами. Ось у ко­го ви ма­ли честь пот­ри­мати кiнцiвку!

- Ав­жеж, з ва­ми цiка­во поз­най­оми­тися, - не­гай­но пiдхо­пив зап­ро­поно­вану те­му капiтан Неб­ре­ха. - А чи здо­гадус­те­ся ви, доб­родiю, ко­го ба­чите пе­ред се­бе? Навiть вам, конс­трук­то­ре, роз­гриз­ти цей горiшок бу­ло б так са­мо важ­ко, як менi за­пали­ти люль­ку з про­тилеж­но­го кiнця. Та не бу­ду мо­рочи­ти вас цiсю не­потрiбною за­раз за­гад­кою. Знай­те ж: я - Нев­томний Шу­кач При­год, Капiтан Да­леко­го Мiжзо­ряно­го Пла­ван­ня, Дослiдник i Ге­ог­раф Всесвiту з Чу­маць­ко­го Шля­ху! Я прок­ла­даю космiчнi тра­си до но­вих за­селе­них свiтiв, щоб пер­шо­му з зо­реп­лавцiв на невiдо­мих ро­зум­них iстот по­диви­тися i се­бе по­каза­ти. Ось ко­му ви ма­ли честь по­тис­ну­ти ру­ку.

- Але по­годь­те­ся, капiта­не, - делiкат­но на­тяк­нув на своу ви­датнi зас­лу­ги 4пi-ер-квад­рат, - як­би я не за­селю­вав новi пла­нети, ва­ша про­фесiя бу­ла б зай­вою. До ко­го б ви тодi лiта­ли?

- А ви, конс­трук­то­ре, - скром­но вiдповiв й­ому капiтан Неб­ре­ха, - зваж­те на той не­запе­реч­ний факт, що як­би не моу ман­дри, ва­ша ро­бота бу­ла б мар­ною. Хто знав би про неу?

- Те-те-те! За свос жит­тя, капiта­не, я за­селив стiль­ки пла­нет i сот­во­рив так ба­гато найрiзно­манiтнiших iстот, що у ме­не вже май­же ви­чер­па­лася фан­тазiя! От!

- Ах-ах-ах! До речi, конс­трук­то­ре, я й сам це помiтив, бо менi вже бра­кус оригiналь­них не­дослiдже­них цивiлiзацiй.

- Капiта­не!

- Конс­трук­то­ре!

Як ба­чите, за сво­ум iнте­лек­ту­аль­ним рiвнем ус­лавле­ний капiтан Неб­ре­ха i конс­трук­тор 4пi-ер-квад­рат анiтро­хи не пос­ту­пали­ся один од­но­му.

- Капiта­не, - ввiчли­во поцiка­вися 4пi-ер-квад­рат, - нев­же ви один-вди­ний у Всесвiтi зо­реп­ла­вець?

- Конс­трук­то­ре, - чем­но за­питав Неб­ре­ха, - нев­же ви один-сди­ний у Всесвiтi тво­рець?

- Ви, капiта­не, ли­ше ресс­тра­тор цивiлiзо­ваних свiтiв! - вiддав Неб­ресi на­леж­ну й­ому ша­ну ко­лобок.

- А ви, конс­трук­то­ре, - вiдзна­чив й­ого успiхи Неб­ре­ха, - не бiльш як пбмiчник при­роди!

- Що ж, з ва­ми не­мож­ли­во не по­годи­тися, - зiтхнув 4пi-ер-квад­рат.

- Так са­мо, як i з ва­ми, - на­супив­ся Неб­ре­ха.

Менi дав­но кортiло втру­тити­ся у цю ле­ген­дарну роз­мо­ву, та я аж нiяк не всти­гав до­кину­ти хоч би од­не iсто­рич­не сло­во.

Аж ось капiтан i конс­трук­тор за­мов­кли i тiль­ки важ­ко хе­кали, на­че ра­зом з мiфiчним Сiзiфом тя­гали на ве­личез­ну го­ру кам'янi бри­ли.

З усь­ого бу­ло вид­но, що спiвроз­мовни­ки цiлком ви­чер­па­ли те­му. I справдi, це я му­шу на­перед заз­на­чити, во­ни уу бiль­ше нiко­ли не тор­ка­лися. Вже з пер­шоу вступ­ноу бесiди Неб­ре­ха i 4пi-ер-квад­рат до­сяг­ли пов­но­го, взас­мо­розумiння. I де тiль­ки каш­тан нав­чився дип­ло­матiу?

Я за­коха­но ди­вив­ся на двох мов­чазних ти­танiв.

4пi-ер-квад­рат за­дум­ли­во гой­дав­ся з бо­ку на бiк, а Неб­ре­ха зо­серед­же­но ко­лупав про­тезом грунт.

Пошук на сайті: