Юрiй Ячейкiн - Народження Адама (сторінка 9)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx76 Кб867
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2178 Кб836
Я волiв ух обох стис­ну­ти в обiй­мах. Та це бу­ло не­мож­ли­во. По-пер­ше, це су­пере­чило б уся­ким нор­мам дип­ло­матич­но­го ети­кету, а по-дру­ге, конс­трук­тор мав у по­пере­ку мет­ра пiвто­ра. Та й Неб­ре­ха, нiвро­ку, не ду­же пос­ту­пав­ся й­ому га­бари­тами.

I тодi я вiдклав своу но­тат­ки, вий­шов з ко­роб­ки i хо­роб­ро взяв сло­во.

- Конс­трук­то­ре! Капiта­не! - схвиль­ова­но ви­гук­нув я. - Ва­ша сла­ва i под­ви­ги, як i сам Всесвiт, не ма­ють меж! Один у вас генiаль­но по­чинас, дру­гий генiаль­но за­вер­шус. Хай жи­ве на­уко­вий симбiоз двох цивiлiзацiй! Ура!

Ку­ля аж пiдстриб­ну­ла вiд за­дово­лен­ня, а Неб­ре­ха лагiдно гля­нув на ме­не.

- Капiта­не, а не­пога­но ска­зано, - оцiнив мою щи­росер­дну про­мову 4пi-ер-квад­рат.

- Здо­рово! - охо­че по­годив­ся з ним Неб­ре­ха.

- Хто цей чарiвний юнак? - нiжно за­питав 4пi-ер-квад­рат.

- Мiй штур­ман Ази­мут, - гор­до по­яс­нив мiжзо­ряний вовк.

Та рап­том сфе­рич­на по­вер­хня кулi зать­ма­рила­ся.

- Нев­же ще один зна­мени­тий дослiдник? - чо­мусь стур­бу­вав­ся конс­трук­тор.

- Та нi, вiн ще по­чаткiвець, - зас­по­ко­ув й­ого капiтан Неб­ре­ха.

- Ах, так! Оце прис­мно! - з неп­ри­хова­ною радiстю мо­вив чу­жинець. Над­зви­чай­но прис­мно! Мiй юний дру­же, я доз­во­ляю тобi пот­ри­мати­ся за мою кiнцiвку.

Ма­буть, ко­лись менш вро­чис­то вис­вя­чува­ли на ли­царiв, нiж ме­не у друзi ви­дат­но­го га­лак­тично­го конс­трук­то­ра, не­одмiнно­го по­чес­но­го чле­на усiх iсну­ючих та май­бутнiх ака­демiй i фiлан­тропiчних зак­ладiв. Менi навiть зда­лося, що я при­пав й­ому до сер­ця бiльш, нiж сам капiтан Неб­ре­ха, хоч який ус­лавле­ний вiн був.

- Конс­трук­то­ре, - гос­тинно ска­зав капiтан Неб­ре­ха, - доз­воль­те зап­ро­сити вас до на­шоу ра­кети на тю­бик пас­ти.

4пi-ер-квад­рат не пру­чав­ся.

- Охо­че прий­маю ва­ше зап­ро­шен­ня, ко­лего, - ви­хова­но гой­днув­ся вiн. Але з тiсю умо­вою, що й ви завiтас­те до ме­не на сухiврю з хло­рели.

10. ЕК­СПЕ­РИМЕН­ТИ КОНС­ТРУК­ТО­РА 4ПI-ЕР-КВАД­РАТ

На­ша за­тиш­на ко­роб­ка бук­валь­но за­чару­вала 4пi-ер-квад­ра­та. Щоп­равда, не ма­лу роль у ць­ому вiдiгра­ла кав­казь­ка ан­ти­речо­вина, якою капiтан Неб­ре­ха щед­ро сервiру­вав не­хит­рий снiда­нок.

Все тут вра­жало на­шого до­пит­ли­вого гос­тя.

Не­муд­ря­щий ме­ханiзм хо­дикiв прос­то роз­чу­лив ви­дат­но­го конс­трук­то­ра. Вiн вмос­тився пiд гле­ком з ви­соко­калорiй­ною пас­тою, що пра­вив за ги­рю, i замрiяно цо­кав, iмiту­ючи ме­лодiйнi рит­ми ста­рень­ко­го го­дин­ни­ка:

- Тiк-так, тiк-так, тiк-так...

Але най­дуж­че й­ого при­нади­ли нашi га­маки.

Вiн, як вправ­ний цир­кач, пе­релiтав з сiтки на сiтку, у ве­село­му зах­ватi пiдстри­бував на пруж­но­му пле­тивi хло­рели i нат­хнен­но во­лав:

- Та у вас рай­ський ку­точок! I хто тiль­ки до­думав­ся до цих та­лано­витих прис­тро­ув? Я не стрiчав ух на жод­но­му зо­рель­отiу Усе крiсла та лiжка...

Вiд цих пиш­них дифiрамбiв капiтан Неб­ре­ха аж за­шарiвся. Яс­но, пiсля та­коу вiдвер­тоу пох­ва­ли з й­ого бо­ку бу­ло б не­гар­но ка­зати про се­бе. От менi й до­вело­ся узя­ти вiдповiдальнi обов'яз­ки гiда.

- Це капiтан, - вiдповiв я на за­питан­ня конс­трук­то­ра, - под­бав про наш ком­форт... Вiн все вмiеi

- Ко­лего, - за­хоп­ле­но мо­вив конс­трук­тор, звер­та­ючись до Неб­ре­хи, ба­гато я ба­чив генiаль­них i навiть над­генiаль­них ви­находiв, та й сам маю ку­пу па­тентiв, але та­кого ба­чити не до­води­лося. Це справдi ма­терiаль­не втiлен­ня гнуч­ко­го пле­тива ва­ших моз­ко­вих зви­винi

I вiн зно­ву, мов лег­кий м'ячик, з щас­ли­вим ве­рес­ком пе­релетiв з га­мака в га­мак.

- Ви ще не все знас­те, - нев­га­вав я. - Звернiть ува­гу, ва­ша генiальнiсть, сiтки спле­тено iз скрутнiв хло­рели. Оцi скрутнi вря­ту­ють нас у скрутi. На ви­падок чо­го, ух мож­на роз­тов­кти у ступi i зва­рити чу­дову юш­ку. I вра­хуй­те, конс­трук­то­ре, обидвi сiтки капiтан сплiв рiвно за пiво­бер­та оцiсу пла­нети нав­ко­ло сво­су осi!

- Муд­ра го­лова та ще зо­лотi ру­ки! - вра­жено ви­гук­нув наш гiсть. Капiта­не, ви зро­бите ме­не най­щас­ливiшою ку­лею у Всесвiтi, як­що по­дарус­те крес­лення ць­ого каз­ко­вого при­ладу. Ва­ше iм'я увiй­де в iсторiю га­лак­ти­ки ЗС-295, як найбiль­шо­го уу бла­годiй­ни­ка. При­сяга­юся подвiй­ною дiаг­ра­мою на­род­ження по­над­но­вих зiрок!

- Та що ви, - з ви­нят­ко­вою скромнiстю оз­вався капiтан Неб­ре­ха i, щоб при­хова­ти за тю­тюно­вою завiсою свос не­дореч­но ся­юче об­личчя, за­ходив­ся на­топ­ту­вати люль­ку. - Да­вай­те, мiй лю­бий ко­лего, лiпше не бу­демо пе­реван­та­жува­ти ко­роб­ку зай­ви­ми комплiмен­та­ми, хоч якi б об'сктивнi во­ни не бу­ли. Я про­поную вам, конс­трук­то­ре, то­варо­обмiн, щоб нiхто не по­думав, нiби ви ошу­кали ста­рого тубiль­но­го капiта­на.

- Оце дiло! - зрадiв 4пi-ер-квад­рат. - За крес­лення га­мака я, не за­мис­лю­ючись, вiддам вам влас­ну шап­ку-не­видим­ку i ще все­видю­ще око на до­дачу!

Я аж за­таму­вав по­дих.

Шап­ка-не­видим­ка! Все­видю­ще око! Отакi скар­би за га­мак з хло­рели! О не­бо, вже че­рез такi су­венiри вар­то бу­ло б ви­руши­ти у цю нез­ви­чай­ну по­дорож!

Але капiтан Неб­ре­ха розвiяв моу надiу, як про­тяг розвiюс тю­тюно­ву хма­ру.

- Знан­ня, конс­трук­то­ре, - не­корис­ли­ве за­ува­жив вiн, - до­рожчi над усякi скар­би. Тiль­ки во­ни зба­гачу­ють мис­ля­чу iсто­ту.

- Ця iсти­на та­ка ж не­помиль­на, як i те, що 2 в квад­ратi i 2х2 дорiвнюс 4! - пiдтак­нув 4пi-ер-квад­рат. - Але до чо­го ви, ко­лего, ве­дете?

- До то­варо­обмiну, мiй вче­ний дру­же, - по­яс­нив капiтан Неб­ре­ха. - Я вам - крес­лення, ви менi - роз­повiдь. Бо над усе я волiю пос­лу­хати роз­повiдь, як ви на­лагод­жу­вали ево­люцiу на цiлин­них пла­нетах, про що ви бу­ли лас­кавi зга­дати пiд час на­шого прис­мно­го знай­омс­тва. Як­що, зви­чай­но, га­мак i на­лад­ка ево­люцiй - рiвноцiннi речi...

- Капiта­не, ви гра­бус­те самi се­беу - цiлком спра­вед­ли­во ви­гук­нув 4пi-ер-квад­рат.

Я теж осуд­ли­во ди­вив­ся на за­тято­го капiта­на. I, як ви­яви­лося, не­дар­ма, бо в особi круг­ло­видо­го конс­трук­то­ра вiн собi знай­шов дос­той­но­го, як оповiда­ча, кон­ку­рен­та. Та­коу ди­вовиж­ноу роз­повiдi я нi до­ти, анi пiсля не чув i, пев­но, вже не по­чую.

- Що ж, друзi моу, - повiв 4пi-ер-квад­рат, ле­гень­ко по­гой­ду­ючись на га­маку, - як роз­повiда­ти, то роз­повiда­ти...

Поч­ну з двох ос­новних по­ложень iсто­тологiу. Пер­ше: жит­тя на пла­нетах ви­никас, не че­ка­ючи мис­ля­чих ди­ригентiв. Дру­ге: фор­ми й­ого такi ж роз­ма­утi, як i при­роднi умо­ви не­бес­них тiл.

Вiзь­ме­мо для прик­ла­ду пла­нет­ну сис­те­му свiти­ла, пiд лас­ка­вими про­меня­ми яко­го нам по­щас­ти­ло зустрiти­ся.

На першiй пла­нетi ми знай­де­мо вай­лу­ватих, не­пово­рот­ких i важ­ких кам'яних створiнь. IПес­ти­лапi i дво­головi, во­ни без­думно гри­зуть кам'янi стов­бу­рини крис­талiчних рос­лин або винiжу­ють­ся у роз­пе­чено­му ба­говиннi пiд не­само­витим жа­ром вель­ми близь­ко­го Сон­ця. Це квар­цевi iсто­ти. Свiт ожи­лого ка­меню.

А що ми ба­чимо отут, на третiй пла­нетi?

Гiгантсь­ких хо­лод­нокров­них реп­тилiй з мiкрос­копiчним моз­ком. Во­ни бо­ять­ся навiть ць­ого лагiдно­го дня i хо­ва­ють­ся у затiнку де­рев або охо­лод­жу­ють­ся у при­береж­них морсь­ких во­дах. Ли­ше у сутiнках та вночi во­ни без­тямно роз­ди­ра­ють один од­но­го, щоб пiджи­вити своу ве­летенськi тiла.

А те­пер завiтай­мо на п'яту, найбiль­шу пла­нету сис­те­ми.

Там ви­ру­ють без­доннi амiачнi оке­ани i ша­ленiють страхiтливi азотнi ура­гани. Але цик­лопiчнi аме­би та ве­летенськi iнфу­зорiу, що нинi ца­рю­ють на от­руснiй пла­нетi, по­чува­ють се­бе як вдо­ма.

Та хоч якi на цих трь­ох пла­нетах при­роднi вiдмiнностi, ево­люцiя за па­ру со­тень мiль­йонiв рокiв мас зро­бити свос дiло. На пла­нетах за­бу­яс ро­зум­не жит­тя. I тодi нас­та­не iсто­рич­на мить, ко­ли за круг­лим сто­лом мiжпла­нет­ноу кон­фе­ренцiу по обмiну досвiдом зустрiнуть­ся такi рiзнi пред­став­ни­ки трь­ох цивiлiзацiй: генiаль­ний брон­то­завр (вiн вже за­раз мас аж три моз­ки - у че­репi, гру­дях i в хвостi), муд­рий кам'яний гiсть з чарiвною кам'яною квiткою i драг­листий од­ноклiтин­ний iнте­лект.

Аж тут я пе­ред­ба­чаю од­ну прик­ру об­ста­вину: генiаль­ний брон­то­завр на кон­фе­ренцiю не з'явить­ся, хоч би скiль­ки на­галь­них зап­ро­шень й­ому не по­сила­ли.

Чо­му?

Нев­же вiн знех­тус сво­уми дос­ко­нали­ми iншоп­ла­нет­ни­ми ро­дича­ми i оцим не­дос­той­ним мис­ля­чоу iсто­ти вчин­ком згань­бить ви­соко­роз­ви­нену цивiлiзацiю ящерiв?

Нi i ще раз нi!

Прос­то не­щас­ний три­моз­ко­вий брон­то­завр при­рече­ний ево­люцiсю на без­слав­ну за­гибель. Мiсцевi гiган­ти нiко­ли не по­дару­ють Всесвiту мис­ля­чих чу­довиськ...

По-пер­ше, реп­тилiу не ма­ють по­тових за­лоз, цих надiй­них тер­мо­регу­ляторiв тiла. Навiть за­раз во­ни вдень ляк­ли­во хо­ва­ють­ся вiд со­няч­них про­менiв у во­логих сутiнках джунглiв. Вар­то ум ви­суну­тися прос­то не­ба, як во­ни всi до од­но­го ско­на­ють вiд со­няч­но­го уда­ру.

По-дру­ге, у пот­вор над­то повiль­ний обмiн ре­човин. От­же, во­ни нес­про­можнi швид­ко аку­мулю­вати житт­сву енергiю.

А по-третс (i це най­го­ловнiше!), у реп­тилiй вель­ми ви­сока прис­то­сованiсть до об­ме­жених пар­ни­кових умов, що нинi за­пану­вали на пла­нетi. Спра­ва в тiм, що ево­люцiя не пе­ред­ба­час ге­офiзич­них змiн, а при­рода сип­ле ни­ми, як з ро­гу дос­татку. Та­ким чи­ном, тiль­ки-но на пла­нетi ста­неть­ся якась ка­тас­трофiчна клiма­тич­на змiна, як геть усi монс­три за­гинуть.

Що ж ро­бити ви­соко­роз­ви­неним цивiлiзацiям iнших свiтiв?

Сидiти i склав­ши ру­ки спос­терiга­ти тра­гедiю пла­нети?

Але ж це при­веде до зри­ву вiдповiдаль­ноу мiжпла­нет­ноу кон­фе­ренцiу!

Пошук на сайті: