Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.docx76 Кб722
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2)Yuriy_yachejkin_narodjennya_adama.fb2178 Кб633
- Ще у древнiх уче­них, - за­гув вiн менi на ву­хо, - бринiв не­вираз­ний здо­гад, буцiм су­ходiл з усiх бокiв ото­чус ве­летенсь­ка рiка, на тас­мни­чому уз­бе­режжi якоу дiють не­дослiдженi за­кони ма­терiаль­но­го iсну­ван­ня. Оцi бе­реги во­ни на­селя­ли тiня­ми сво­ух предкiв. Та бiда в то­му, що ста­родавнi вченi мис­ли­ли не в космiчних, а в об­ме­жених ге­ог­рафiчних мас­шта­бах та ще за­бобон­но впа­дали в мiсти­ку. А тим ча­сом Зем­ля справдi пли­ве i по­гой­дусть­ся на ве­лич­них хви­лях без­межноу, як i сам Всесвiт, рiки. I наз­ва уу - рiка Ча­су!

По­чув­ши та­ке, я про всяк ви­падок пе­ресiв на рюк­зак i не­помiтно для Неб­ре­хи роз­стеб­нув ремiнцi.

Ху! Так мож­на i по­сивiти!

- Це факт, прав­да, мною ще не до­веде­ний, - виспiву­вав сво­су капiтан, що течiу рiки Ча­су ки­да­ють пла­нети Со­няч­ноу сис­те­ми, як без­помiчнi трiски. Хiба рух пла­нет не на­гадус рух трiсок у во­дяно­му вирi? Як i в зви­чай­но­му ру­чау, течiу рiки Ча­су то прис­ко­рю­ють­ся, то уповiль­ню­ють­ся, то сто­ять не­рухо­мо, як у став­ку, або по­вер­та­ють на­зад­гузь, мов пе­ред греб­лею. Вiдповiдно й iсто­рич­ний роз­ви­ток то прис­ко­рюсть­ся, то уповiль­нюсть­ся, то зав­ми­рас, а то й зад­кус. В iсторiу безлiч та­ких при­ладiв! То що бу­ло б, як­би за­раз Со­няч­ну сис­те­му ки­нуло на хвилi три­валоу про­тилеж­ноу течiу ча­су? Вiдповiдь од­на. Прог­рес по­чав би пос­ту­пово за­непа­дати. Ве­ликi ви­нахо­ди безслiдно за­губи­лися б в архiвах (та­ке вже бу­вало). Людс­тво по­волi втра­чало б своу знан­ня. Замiсть ре­ак­тивних лiтакiв по­чали б нез­граб­но шу­гати першi про­пелернi "ета­жер­ки". Впо­ряд­ко­ванi ав­тос­тра­ди зно­ву пе­рет­во­рили­ся б на неп­ро­лаз­не ба­говин­ня. В Англiу ко­ролiвсь­ка вла­да зно­ву на­чепи­ла б ли­царськi об­ла­дун­ки часiв ко­роля Ар­ту­ра. По­вер­ну­лися б ча­си, ко­ли у не­зай­ма­них сте­пах пiвден­ноу Русi ниш­по­рили б з ар­ка­ном i лу­ком за пле­чима ко­со­окi мис­ливцi за дво­ногим то­варом. I те­бе, Ази­муте, по­волок­ли б на мо­туз­ку, спле­тено­му з ко­нячо­го хвос­та, аж у Цар­град, щоб за безцiнь збу­ти у не­волю пер­шо­му-лiпшо­му ра­бов­ласни­ковi

Оцi на­уковi при­пущен­ня капiта­на Неб­ре­хи по­чали ме­не дра­тува­ти. Тут i так дош­ку­ляс не­вагомiсть, то вiн ще сво­сю ба­лака­ниною ви­водить ме­не з рiвно­ваги.

- А вам, ду­мас­те, ми­нуло­ся б? - мсти­во за­питав я, пе­рехоп­лю­ючи iнiцiати­ву. - Вас, капiта­не, з ва­шим унiкаль­ним про­тезом де­монс­тру­вали б за помiрну плат­ню пе­ред не­вибаг­ли­вою публiкою в ба­зар­них ба­лага­нах.

- Ази­муте, з те­бе вий­шов би не­аби­який iсто­рик! - охо­че встряв у об­го­ворен­ня сво­су сум­ноу долi каш­тан Неб­ре­ха. - Але твоу при­пущен­ня поз­бавленi здо­рово­го . глуз­ду. Ме­не з мо­уми скром­ни­ми знан­ня­ми виз­на­ли б за чак­лу­на i, бе­зумов­но, по­сади­ли б на па­лю або жив­цем зас­ма­жили у мiдно­му ка­занi. Ли­ше нас­тупнi по­колiння дос­той­но вша­нува­ли б мою свiтлу пам'ять. Та не в тiм рiч. По­думай ли­шень, що за­лиши­лося б за та­ких умов вiд на­шоу цивiлiзацiу? Нiчо­го! А ко­ли Со­няч­на сис­те­ма зно­ву ви­рину­ла б на нор­маль­ну течiю i май­бутнi ар­хе­оло­ги знай­шли б, скажiмо, су­час­ний ке­рамiчний глек з зоб­ра­жен­ням кос­мо­нав­та у ска­фандрi, що по­дума­ли б ученi? Яс­но, по­чали б за­пек­ло дис­ку­тува­ти, прилiта­ли чи не прилiта­ли на Зем­лю чу­жинцi.

- Але, капiта­не, - зу­пинив я Неб­ре­ху, - хiба вимiри ча­су - це не сталi оди­ницi?

- Ет, знай­шов сталi оди­ницi! - з цiлко­витою зне­вагою до ча­су вiдка­зав вiн. - У те­бе. Ази­муте, якась примiтив­на у­ява. Во­на при­дат­на ли­ше на те, щоб вчас­но нак­ру­тити бу­диль­ник, аби не запiзни­тися на вах­ту. Та ще у вiдпустцi приз­на­чити по­бачен­ня пiд ву­лич­ним го­дин­ни­ком. I я по­бо­ююся, що на оцi по­бачен­ня ти тiкав навiть з лекцiй. Бо вас у школi не мог­ли не поз­най­оми­ти з тiсю аксiомою, що на зо­рель­отах, а та­кож поб­ли­зу ма­сив­них зiрок плин ча­су на­бага­то уповiль­нюсть­ся. Се­кун­ди роз­тя­гу­ють­ся на свiтловi го­дини, а то й на тижнi. У пер­шо­му ви­пад­ку, хоч як це па­радок­саль­но, плин ча­су галь­мусть­ся швидкiстю ра­кет, а в дру­гому й­ого ха­пас за по­ли над­по­туж­на си­ла тяжiння. Та й на самiй Землi ми мас­мо певнi невiдповiдностi. Ось на ек­ва­торi день i нiч дiлять до­бу рiвно навпiл, а на по­люсах во­ни вже дiлять не до­бу, а цiлий рiк.

Капiтан на хвиль­ку за­мовк, щоб ре­тель­но про­чис­ти­ти го­лосовi ко­мунiкацiу "ан­ти­речо­виною". Вiдтак вправ­но вий­шов на фiнiшну пря­му: