Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_slidstvo_vede_prokurator.docx)Yuriy_yachejkin_slidstvo_vede_prokurator.docx63 Кб646
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_slidstvo_vede_prokurator.fb2)Yuriy_yachejkin_slidstvo_vede_prokurator.fb2140 Кб534

 

Ячейкiн Юрій

Слiдство ве­де про­кура­тор

 

1. ЗУХ­ВА­ЛЕ ПОГ­РА­БУВАН­НЯ У ХРАМI

Як не див­но, пер­шою при­нес­ла до про­кура­тури звiстку про зух­ва­ле пог­ра­буван­ня в рру­салимсь­ко­му храмi вкрай нес­подiва­на осо­ба. Ця осо­ба пог­ля­нула на легiонерiв, якi сто­яли на ча­тах при входi, з та­кою кри­жаною ве­лич­чю, що во­ни ми­моволi вис­трун­чи­лись. Це бу­ла Клавдiя Про­кула, дру­жина iмперсь­ко­го про­кура­тора Понтiя Пiла­та, юрис­дикцiу яко­го пiдля­гала вся Iудея.

Потiм ча­товi за­пев­ня­ли, нiби то був чи не сди­ний ви­падок, ко­ли дру­жина про­кура­тора з'яви­лася в служ­бовiй ре­зиденцiу уу чо­ловiка. Не бу­демо за­раз га­дати про це. Як би там не бу­ло, але ко­ли з офiцiй­ним повiдом­ленням про налiт грабiжникiв (се­ред бiло­го дня!) при­був слiдчий про­кура­тури Луцiй Галл, то мав честь осо­бис­то пе­ресвiдчи­тись - хтось вже встиг про­кура­тора не­пога­но поiнфор­му­вати. Бiль­ше вiд то­го, про­кура­тор Iудеу мав вiдо­мостi, якi мiг зна­ти ли­ше без­по­середнiй свiдок зух­ва­лого на­паду!

Понтiю Пiла­товi бу­ло вiдо­мо: що­разу, ко­ли вiн у спра­вах при­бував з iмперсь­коу Пре­торiу в Ке­сарiу до рру­сали­ма, й­ого дру­жина Клавдiя Про­кула ниш­ком навiду­вала­ся в мiсце­вий храм. Та про­кура­тор Iудеу на це не зва­жав, оскiль­ки цi уу по­тасмнi ман­дри не ма­ли нiчо­го спiль­но­го зi зра­дою вiтчиз­ня­ним бо­гам.

Храм спо­кушав ба­гать­ох. Пiд й­ого важ­ким да­хом куп­чився чи­малий осе­редок мiняйл, лих­варiв, ювелiрiв, рiзних людцiв, якi ген­длю­вали дрiбним, але ду­же цiнним то­варом. Про­те своу дос­татки i при­бут­ки во­ни ста­ран­но при­хову­вали вiд римсь­ких мит­никiв. Служ­бовцям по­дат­ко­вого вiдомс­тва вхiд до хра­му бу­ло за­чине­но. рру­салимсь­кий храм з лас­ки Пом­пея Маг­на, а потiм трiумвiра Мар­ка Ан­тонiя зберiг свiй давнiй пра­вовий ста­тус i навiть три­мав влас­ну вар­ту. I хоч схо­ди Вежi Ан­тонiя, де мiстив­ся римсь­кий гарнiзон, ве­ли пря­мо на подвiр'я хра­му, легiоне­ри нiко­ли не пе­рес­ту­пали нез­ри­мий кор­дон.

У храмi й­шла жва­ва торгiвля з-пiд по­ли то­варом, на­бага­то до­рож­чим вiд зо­лота. Ти­хо, ледь чут­ним ше­лес­том губiв про­пону­вали рiдкiснi аро­мати й пар­фу­ми, а та­кож ек­зо­тичнi спецiу для гур­манiв, що на­да­ють ужi гос­трий, нес­подiва­ний, а то­му прис­мний смак. Тут мож­на бу­ло ку­пити (за ска­жену цiну, звiсно) не опо­дат­ко­ванi ми­том ам­бру, мир­ро, алое, нард, ко­рицю, пе­рець та ба­гато чо­го iншо­го, що при­бува­ло з да­леких кра­ун в мiнiатюр­них сло­уках, якi лег­ко бу­ло схо­вати й в до­лонi.

Ота ек­зо­тика й ва­била Клавдiю Про­кулу: па­хощi - над­то ве­лика спо­куса для будь-якоу жiнки, а над­то - за­мож­ноу.

Але про­кура­торовi бу­ло та­кож вiдо­мо, що в хра­мових за­капел­ках мож­на прид­ба­ти й ци­куту або ман­дра­гору. I що­разу, ко­ли ви­ника­ла зав­жди мер­зотна спра­ва про от­рус­ння, пе­ред зо­ром Понтiя Пiла­та спли­вало пох­му­ре гро­мад­дя зло­чин­но­го рру­салимсь­ко­го хра­му.

Код­ло га­дюче!

I це код­ло пок­ри­вас по­лами сво­су су­тани пер­шосвя­тен­ник хра­му Кай­афа. Зро­зумiло, не за сло­вес­ну дя­ку ди­вовиж­но­му сврей­сько­му бо­говi...

Але як це до­вес­ти, ко­ли не масш пра­ва на розслiду­ван­ня? А ба­лач­ки - не факт. I чут­ки - не до­каз. А да­лекий Рим що­року ви­магас твер­ду су­му. До­водить­ся не­щад­но об­ди­рати бiдакiв, ко­ли хра­мовi па­вуки-кро­восо­си жирiють.

- Моя лю­ба, ти i рап­том тут? - зди­вова­но звiв бро­ви Пiлат, ко­ли на­раз роз­чахну­лися дверi до й­ого служ­бо­вого по­кою i впур­хну­ла Клавдiя Про­кула.

Вiн навiть де­що роз­гу­бив­ся.

- Я бу­ла у храмi, - ко­рот­ко мо­вила во­на.

- То й що? - ще бiль­ше зди­вував­ся про­кура­тор ць­ому нес­подiва­ному освiдчен­ню.

Од­нак збаг­нув: ста­лося щось над­зви­чай­не, ко­ли вже зав­жди стри­мана й опа­нова­на мот­ро­на прий­шла до нь­ого не як до сво­го чо­ловiка, а як до про­кура­тора Iудеу.

- Сiдай, будь лас­ка, - зап­ро­сив вiн. - Прав­да, ла­ви тут не ду­же зручнi...

- Нiчо­го - не удо­ма, - ур­ва­ла во­на.

Тодi вiн за­питав нав­прос­тець:

- Що тра­пило­ся?

- Якась злодiй­ська зграя вчи­нила на­пад i пог­ра­бува­ла хра­мових мiняйл! од­ним ду­хом вик­ла­ла во­на.

- Ти са­ма ба­чила? - су­хо за­питав Пiлат.

- Я бу­ла у храмi! - зно­ву пiдкрес­ли­ла Клавдiя Про­кула з чис­то римсь­кою гiднiстю.

- Що ж, роз­повiдай - я слу­хаю.

Оповiдь уу бу­ла ко­рот­кою.

Спо­чат­ку нiчо­го не вiщу­вало, що го­тусть­ся на­пад. Лю­дей на га­лере­ях, де роз­та­шованi крам­нички, бу­ло до­волi, але нiхто не при­вер­тав до се­бе ува­ги. Усе по­чало­ся зi свар­ки. Який­сь мо­лодик, що прий­шов мiня­ти драх­ми на дiна­ри, зас­пе­речав­ся з мiняй­лом, буцiм той дас й­ому мо­нети з обрiза­ним обiдком. А мiняй­ло то­му мо­лоди­ковi з пог­ро­зою:

"Лiпше по­мовч - я знаю те­бе!"

Сторінка 1 з 19 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 > У кінець >>